цікаві факти з порівняльного мовознавства: загадковий суфікс "-ар"

[lvivil]

Джерело <<<===


Приклади з попередньої таблиці:

Укр.

Рос.

...

мебляр,

зброяр,

бунтар,

вівчар,

газетяр,

жнивар,

бідар,

байкар,

поводар,

гендляр,

суфляр,

ледар,

трудар,

бровар,

коминяр,

ковзаняр,

поштар,

нотар,

перукар,

голяр,

словникар,

трембітар, сопілкар,

срібляр, золотар

...

мебельщик,
оружейник,

бунтарь,

овцевод,

газетчик,

жнец,

бедолага,

баснеписец,

провожатый,

торгаш,

суфлер,

лентяй, лодырь,

трудящийся,

пивовар,

домочист,

конькобежец,

почтальйон,

нотаріус,

парикмахер,

брадобрей,

составитель словаря,

исполнитель игры на трембите, на сопилке,

серебряныйх, золотых дел мастер

Цитата:
"... У своїй книзі про диференціацію слов'янських мов за дани­ми словотвору Т.Вендіна прагнула знайти "глотометричні збіжно­­сті", які "такою ж мірою об'єк­тивні, як факти археології" [Вендина, 3]. Розглянувши іменникина -ник і -щик, дослідниця виявила неочікувану картину, з'ясу­вавши, що в цій галузі російська має від 5 до 9 спільних словотвірних рис з усіма слов'янсь­кими мовами, крім української, з якою у неї виявилося тільки дві збіжності [Вендина 1990, 124-128]. Авторка
дійшла висновку, що "українська мова, на відміну від російської та білоруської, має тісніші зв'язки з захід­ о- й південно­
слов'ян­­ськими мовами, про що свідчить більша кількість словотвірних паралелей" [Вендина, 1990, 132]. Чим саме матеріально компенсує український словотвір цю свою відмінність - дослідниця не стала розглядати, адже це питання виходило за межі теми її книги. Вже пробні переклади ви вчених Т. Вендіною російських слів групи nomina agentis (назви
діяча) з суфіксами -ник, -щик визначили напрям наших дальших пошуків. Так, рос. "печатник, чертежник, седельник, школьник, мешочник, ключник" реґулярно відповідають в українській словам "друкар, кресляр, сідляр, школяр, торбар, ключар". Але ж і "мебельщик, мусорщик, каменщик, ростовщик" - це мебляр, сміттяр, муляр, лихвар". І жодного на -ник, -щик (!). Так з'ясувалося, що східнослов'ян­ській ідеї тут суперечить звичний і водночас прадавній український словотвірний суфікс -ар.
Стає видно, що це йому одному відповідають морфеми, вживані сусідами. Що більше, він такий універсальний, що сполучається як з дієслівними (друкар, пиляр, свердляр, косар, жнивар), так і з іменниковими морфемами: голкар, мебляр, школяр, ключар.
Аналогічна модель з питомими кореневими морфемами дотепер поширена у ґерманських мовах: нім. Schnitzer, двн.
snizzāre 'вирізати' (пор. укр. сницар 'різьбяр' і [снит] 'колода' [Klu­­­ge, 669]); нім. Breuer, Handler, Drucker, Schlosser, Krämer (від breuen, handeln, drücken 'варити пиво, торгувати, тиснути'; Schloss, Kram 'замóк, крам = товар'), - пор. укр. бровар, гендляр, друкар, слюсар, крамар; також гаптар, лихвар 
 бавовняр, бджоляр, вівчар, голубар, картопляр, конопляр, коняр, льонар, оленяр, псар, свинар, скотар, друкар, шахтар, суфляр, коминар, коминяр, нотар, лікар, сурмар, словникар, трембітар, срібляр, сопілкар, золотар, віршар, писанкар...

Систематизація всіх засобів перекладу українських слів з цим суфіксом розкрила ще переконливішу картину (рис. 23): для забезпечення перекладу слів єдиної української словотвірної моделі "основа + -ар" російський словотвір змушений мобілізувати понад 40 (!) різних моделей - аж до описових словосполучень. Висновок однозначний: знову дві системи неможливо вивести одну з одної, або звести до спільного прототипу; вони генетично різні.

На засвоєння і формування цієї яскраво самобутної ділянки української мови пішов довгий відрізок історії праукраїнців, у якому сусіди участі не брали.  Справді, бенкетар - "участник застолья", срібляр і золотар -"серебрянных и золотых дел
мастер": це так само переконливо, як цитоване вище цямрина - "одно бревно из сруба у колодца", - ясніше не скажеш.

П. Селігей люб'язно поділився картотекою джерел до історії суфікса -ар [Селігей]. У цієї морфеми бездоганний родовід:
вона справді дуже давня, запозичена ще у праслов'янську епоху з лат. -arius через ґерманське посередництво [Мейе, 298-299]. Але промовисто представлена у різних слов'ян кількісно по-різному. Праукраїнці обійш­ ися без пізніх посередників цих латино-ґерманських впливів: вони самі були тямущими "школярами", а школу свою скінчили у IV ст. н.е.[УМЕ, 517]. У табелі античних предметів до унікального серед слов'янських мов майбутнього недоконаного часу, створеного за зразком народної латини (їстиму, матимеш) долучився добре засвоє-ний через ґотів латинський суфікс -arius у формі -ар. (пор. укр. нотар ~ рос. нотариус). З корекцією на відомі з історії події (прихід гунів у 376 р.) предки українців (як і чехів, і поляків) могли запозичити його лише у ІІІ-ІV ст., тобто 1600 років тому.

Ширше міжмовне зіставлен­ня української лексики з суфіксом -ар [ІСУМ, 538-540, 549-550; Тищенко 2009, 81-82] розкрило повнішу картину: якщо для перекладу 182 слів єдиної української словотвірної моделі "осно­ва + -ар" у російському словотворі доводиться застосовувати понад 40 різних моделей, то у польському - лише 22, а у чеському - всього 16. Водночас, з самих прикладів стає помітним, у чому полягає відмінність між цими слов'янсь­ ими мовами у способах мовного відображення дійсності. У російській тут переважають численні форми з основоскладанням - рос. рыбо-лов, пчело-вод, свино-вод, свино-пас, ковро-дел, вино-дел, басно-писец, стихо-творец, трубо-чист, сукно-вал, шапо-вал, пи­во-вар, домо-сед, плото-гон, ко­­нько-бежец, брадо-брей, звездо-чет. На заході ця модель поширена менше - bajko-pisarz, zegar-mistrz; listo-noš, veršo-tepec. Зрозуміло, що такі похідні мають УДВІЧІ складнішу семантичну й морфологічну структуру порівняно з українськими, де всім виділеним курсивом віддієслівним морфемам відповідає однаковий суфікс -ар.

Як сказано, немає підстав вважати всі ці слова запозиченнями з польської або чеської.
По-перше, у польській 150 слів зі 182 іменників українського списку розподілені за 22 моделями (рис.24). З них 10 уже відомі з російського матеріалу: pisARZ (71 слово), далі bun­ owNIK, skąpIEC, biedAK, suflER, pracUJĄCY, notARI­ SZ, trębACZ; mistrz, pokrywa­ący srebrem. Інші
12 моделей є питомо польськими: 2а) -NIŚ: żartowniś (штукар); 2b) -EŃ: uczeń (школяр); 4а) -RÓB: wierszorób; 9а) -CA: władca, przy­wódca; 9b) -NOSZA: listo­noszan (поштар); 11а) -PISARZ: bajko­ pisarz; 17а) -OR: zna-chor; 30а) -AT: jubilat (ювіляр); 35а) -MISTRZ: zegarmistrz, kuch­ istrz; 38а) ho­mdo­­wca świń / psów; 39а) przewo­dnik niewiadomego; 41а) інші засоби: ladaco (ледар), sknara (скупар), wódz (проводар). Разом у 21 моделі 79 слів + 71 pi-sARZ = 150.

По-друге, як бачимо, серед 134 чеських аналогів українських слів на -ар існує лише 53 слова з суфіксом -ář/-аř і 81 слово збудоване за іншими 14 моделями (švEC, školÁK, kopÁČ, vládСЕ, uhlÍŘ, kreslIČ та ін.,

По-третє, 32 українські сло­ва взагалі не мають західно­слов'янських аналогів. Причому, їх не виявлено для виключно відіменникових слів з -ар, широко вживаних саме в українсь­кому сільському побуті: бджоляр, воляр, стадар, льонар, конопляр, вапняр, вікняр, бляхар, гонтар, ложкар, решетар, казаняр, боднар, коновкар, мітляр, голкар, ниткар, повстяр,
смушкар, онучкар, злидар, бідар, торбар, свічкар, писанкар, бубняр, дудар, коломийкар та ін.

Стає очевидною значна продуктивність словотвірного ґерманізму -ар в мові сільського населення України. Це означає, що
на засвоєння і формування цієї самобутної ділянки українсь­кого словотвору знову пішов довгий відрізок історії, у яко­му сусіди брали меншу або й мінімальну участь. Це свідчить про безпідставність припущень про залежність українських назв на -ар від них...."