...між іншим, чому в неба блакитно-синій колір...? )
... Якщо зовсім коротко, то: небо блакитно-синє тому, що червоне світло розсіюється в атмосфері порівняно найменше, а фіолетове навпаки - найсильніше.
Як відомо, джерелом денного світла на Землі є Сонце. Сонячне біле світло складається з семи основних кольорів, які змінюються в міру зменшення довжини світлової хвилі: червоного, помаранчевого, жовтого, зеленого, блакитного, синього та фіолетового.
Також відомо, що навколо Землі існує атмосфера, і сонячне світло, яке, подолавши космічний простір, зустрічається із Землею, спочатку попадає в цю земну атмосферу.
А, попавши в земну атмосферу, світло розсіюється. Космонавти, що знаходяться на орбіті Землі - поза межами атмосфери - бачать сліпучо-біле Сонце на тлі чорного неба, бо складові частини білого світла доходять до них в безповітряному просторі без спотворень.
Червоний колір погано розсіюється в сторони, він майже завжди розсіюється вздовж променя (внизу під дописом суттєве доповнення!!!). Тому, якщо дивитися на Сонце крізь розсіюючий шар повітря, то з семи кольорів спектру найменше розсіється червоний, трохи сильніше - помаранчевий, жовтий і так далі.
Саме таким, оранжево-червоним, ми бачимо Сонце на світанку й увечері, коли пласт атмосфери, яку проходить світло, буде найширшим (причому, як видно на фото, чим нижче, тим Сонце виглядає червонішим, по тій же причині) .
А чим вище Сонце підніметься над горозонтом і чим тонкіший шар атмосфери між нами і світилом, тим менше розсіювання світла, значить, тим жовтішим і білішим буде ставати Сонце.
А що буде, якщо дивитися в бік від нього, просто у небо? Тоді червоні промені Сонця, які майже не розсіювалися, так і пройдуть собі стороною, повз нас. Оранжеві промені розсіються трохи більше, жовті - ще сильніше, а найбільше розлетиться в різні сторони фіолетове світло. У результаті ми побачимо певну суміш з отого розсіяного світла, щось середнє між інтенсивним фіолетовим і дуже слабким червоним, а саме - атмосферу, підсвічену блакитно-синім світлом.
Якщо повернутись назад до фотографій з космосу, то можна тепер зауважити, що й звідти тонкий пласт атмосфери виглядає синім, по тій же причині: більш інтенсивним є атмосферне розсіювання видимого світла із меншою довжиною хвиль.
Отож, природа блакитно-синього кольору неба не така вже й проста. Тому й пояснена вона була досить пізно, лише в 1899 році, англійцем Джоном Вільямом Стретом, лордом Релеєм III.
...
... подумав і вирішив дописати, що на колір неба також впливатиме ще й хімічний склад атмосфери... ну але то вже наступна тема...
Доповнення. Вище було сформульовано твердження, що червоний колір розсіюється найменше. Як виявилось (завдяки поясненню мого приятеля пана Василя), насправді все дещо складніше. А саме (пан Василь пише):
"...Твердження "Червоний колір погано розсіюється в сторони (він майже завжди розсіюється вздовж променя)" (саме по собі, безвідносно до заданої теми) не йно помилкове, воно справедливе з точністю до навпаки. Поясню думку. За законом Релея - тобто законом розсіяння світла об'єктами, розміри яких набагато менші від довжини хвилі випромінювання - вперед розсіюється рівно в 2 рази більше світла, ніж в напрямку перпендикулярному до напрямку поширення випромінювання. Незалежно від довжини хвилі. Але!
Цікавіше починається, коли розміри розсіюючих частинок співмірні, або більші від довжини хвилі. Чим більша частинка, тим більше світла розсіюється вперед, порівняно з перпендикулярним напрямком. Тепер увага! Для червоного світла (яке поширюється, зокрема, в межах піднятої теми, в атмосфері), довжина хвилі порівняно більша, і тому одна і та ж частинка виявляється відносно "меншою", ніж для фіолетового. І саме тому відношення інтенсивності світла, розсіяного вперед, до інтенсивності світла, розсіяного вбік, виявляється більшим для фіолетового світла за решти однакових умов..."
Отож, щира дяка панові Василю!)