Проект львівської ратуші.
Не раз поглядаючи на зображення старої ратуші ( про яку зараз нагадують лише алегоричні постаті левів з вул. Коперника та гроту на замковій горі) шкодуєш, що теперішня - це всього лиш сухий та прісний австрійський підхід...
А Львів мав шанс, замість чотирикутника з комином отримати отаку красуню:
14 липня 1826 р., на очах перехожих і магістратської комісії, яка вивчала технічний стан середньовічної ратуші, завалилась її вежа.
Ця катастрофа прискорила спорудження нової ратуші, збудованої за проектом архітекторів Ф. Трешера і Ю. Маркля. Нова ратуша, освячена 2 жовтня 1835 року, ніколи не викликала захоплення львів'ян, а за часів самоврядування цю думку поділяли і „отці міста".
Тому у кінці XIX століття міська рада вирішила розпочати реконструкцію своєї резиденції. У 1897 році було оголошено конкурс на проект реконструкції ратуші. Умови конкурсу передбачали добудову з північної сторони нового залу засідань і організацію другого головного входу, відповідну акцентацію його зовні, багатше оздобленя всіх фасадів, перебудову вежі, докорінний ремонт і нове оздоблення інтер'єрів. На всі ці роботи міська рада призначила 250.000 австрійських крон. Конкурсні нагороди становили відповідно 10000, 600 і 400 крон за три перші місця. У постанові міської ради було записано: Ескізи у масштабі 1:100 повинні представляти "види всіх чотирьох фасад, а також вежі. Також мають бути додані розрізи і плани нового залу засідань, головного входу і сходової клітки. Якщо буде можливе, треба зберегти карниз між партером і першим поверхом, і парапети, виконані з каміння. Бажано, щоб дах не був повністю змінений, а тільки у разі потреби були перебудовані деякі його частини." Система розміщення коридорів у середині будинку і вікон назовні повинні були залишитися без змін. Більше свободи дня творчої фантазії архітекторам залишили при перебудові вежі. До конкурсної комісії під головуванням президента міста запросили віце-президентів і відомих львівських архітекторів Ю. К. Цибульського, 1О. К. Яновського, Б. Равського, М. Ковальчука і Гобгарського. До комісії кооптовано також директора будівельного управління магістрату Ю. Гохбергера. Від участі у працях комісії відмовився (напевно, з етичних міркувань) відомий архітектор Ю. Захаревич.
26 березня 1898 року конкурсна комісія під головуванням президента Львова др. Г. Малаховського розглянула три проекти, які надійшли на конкурс. Одноголосно першу нагороду присудили Апьфреду Захаревичу (сину Ю. Захаревича проект під гаслом „Львів'яни" Майже однакову кількість голосів дістали два інші проекти - Адольфа Каменобродського і тоді ще маловідомого у Львові краківського архітектора Яна Сас Зубжицького.
Проект А. Захаревича був вирішений у пануючих тоді стильових формах, з використанням головним чином елементів бароко. „Gazeta Lwowska" писала, що проект робив враження монументальності, будинок ратуші виглядав за задумом А. Захаревича, „поставно і багато". Дякуючи чотирьом центральним ризалітам з мансандровими дахами ратуша „виглядала значно привабливіше і різноманітно."
Автор сконцентрував увагу на розбудову наріжників чотирикутного будинку, оздобивши кожний з них пілястрами. Центральні ризаліти пропонувалось оздобити колонами коринфського ордеру. Мальовничості ратуші додавали відкриті лоджії партеру, а також розбудовані аттики, декоративна скульптура і бароккові вази, встановлені над карнизами. Силует будинку оживляли „дахи різної висоти, ...мансарди оздоблені багатою декоративною ліпниною і декорація аттика люкарнами". Обираючи необароко, А. Захаревич вважав, що цей стиль не тільки відповідає сучасним течіям у львівській архітектурі, але й сподівався, що перебудована ратуша створить єдиний ансамбль з найбільш відомими спорудами минулих епох, як то церква св. Юрія і Домініканський костел. Проект А. Захаревича повністю змінював існуючу вежу. Автор пропонував значно її підвищити, закінчити струнким бароковим куполом з восьмикутним ліхтариком, шпилем і флюгером у вигляді традиційного львівського лева. У верхній частині вежі автор пропонував збудувати галерею, на її кутах встановити чотири невеликі вежі, а над галереєю спорудити легкий дах, який мали підтримувати стовпи з мідної бляхи. Над галерею планувалося встановити годинник, а годинникові дзвони розмістити під куполом. Мури вежі мали бути отииковані і покриті рустом. На 1/3 висоти вежі А. Захаревич пропонував збудувати два декоративні балкони.
Львівський журнал „Сzasopismo Тесhmiczne" звертав увагу, що „вежа запроектована зовсім окремо від будинку ратуші. Значна висота не дозволяє об'єднати її в один архітектурний ансамбль з будинком." Це був один з найголовніших недоліків проекту. Не допомогло і пояснення а. Захаревича, що „головним завданням вежі буде...
Відповідно до умов конкурсу А. Захаревич пропонував з північної сторони будинку ратуші збудувати новий зал засідань, головний вхід і сходову клітку. Головний вхід був акцентований під'їздом з балконом, який підтримували чотири колони тосканського ордеру „дуже шляхетних піній". При вході мали бути встановлені дві нові скульптури левів зі щитами, на яких зображено герб міста Львова. Такі самі два леви залишалися і при старому вході від півдня. Внутрішні приміщення будинку мали бути переплановані тільки від північної сторони. Головний вхід провадив до обширного вестибюлю, звідки багато оздобленою сходовою кліткою входилось на другий поверх, де знаходився новий зал засідань міської ради. Висота нового залу сягала двох поверхів. Автор передбачав, що „у згоді з усією концепцією проекту, характер залу буде також бароковим, з дуже багатим оздобленням. Сходова клітка і вестибюль будуть оздоблені в такому ж стилі. "А. Захаревич пропонував надати фронтальній стіні зала еліптичну форму. Це мало значно оживити як північний фасад будинку, так і додати оригінальності самому залу.
У бічних приміщеннях 1-го поверху з правого і лівого боку вестибюлю пропонувалось розмістити пошту і телеграф. Над ними, на 2 поверсі - гардероби, а на 3 поверсі - галереї для глядачів які мали би можливість спостерігати за засіданнями міської ради. На 4 поверсі, над залом
засідань були заплановані приміщення для міського будівельного управління з верхнім освоєнням і мансардами від подвір'я ратуші
Конкурсна комісія відзначила, що місця у конкурсі і премії авторам присуджено „не за принципом абсолютної цінності проектів, але тільки відносно їх взаємної вартості, і тому жоден з тих проектів не може бути реалізований без значних змін." Незважаючи на такі уваги комісії, Альфред Захаревич дістав для свого проекту схвалення і підримку міської ради і Копа львівських архітекторів (очевидно, з умовою внесення до проекту змін і відповідних доробок). Але до реалізації проекту так ніколи і не дійшло. Чому так сталося, можна тільки припускати. Конкурс відбувся у кінці 1897 року, підсумки були підведені весною 1898, практично у переломний моменту львівській архітектурі. Вже біля 1900 року у Львові иа зміну „неостилям" прийшов і запанував новий напрям - сецесія. Незважаючи на помітну „спадщину сецесії по бароко" і на те, що „необароко у львівській архітектурі...можна умовно вважати за „нульову" фазу сецесії, з якою і необароко досить легко співіснувало на початковій стадії" (Юрій Бірюльов), проект Альфреда Захаревича відразу втратив актуальність і не відповідав духу нового часу. Це добре розуміли як сам архітектор, так і будівельне управління та міська рада. Остання, що правда, не відступилася від задуму перебудувати ратушу, тим більше, що гроші на це у бюджеті міста були. Однак через бюрократичні затримки новий конкурс бувоголошений тільки у 1903 році.
„Галицька брама”, № 124-126, квітень-червень 2005, Юрій СМІРНОВ
А Львів мав шанс, замість чотирикутника з комином отримати отаку красуню:
14 липня 1826 р., на очах перехожих і магістратської комісії, яка вивчала технічний стан середньовічної ратуші, завалилась її вежа.
Ця катастрофа прискорила спорудження нової ратуші, збудованої за проектом архітекторів Ф. Трешера і Ю. Маркля. Нова ратуша, освячена 2 жовтня 1835 року, ніколи не викликала захоплення львів'ян, а за часів самоврядування цю думку поділяли і „отці міста".
Тому у кінці XIX століття міська рада вирішила розпочати реконструкцію своєї резиденції. У 1897 році було оголошено конкурс на проект реконструкції ратуші. Умови конкурсу передбачали добудову з північної сторони нового залу засідань і організацію другого головного входу, відповідну акцентацію його зовні, багатше оздобленя всіх фасадів, перебудову вежі, докорінний ремонт і нове оздоблення інтер'єрів. На всі ці роботи міська рада призначила 250.000 австрійських крон. Конкурсні нагороди становили відповідно 10000, 600 і 400 крон за три перші місця. У постанові міської ради було записано: Ескізи у масштабі 1:100 повинні представляти "види всіх чотирьох фасад, а також вежі. Також мають бути додані розрізи і плани нового залу засідань, головного входу і сходової клітки. Якщо буде можливе, треба зберегти карниз між партером і першим поверхом, і парапети, виконані з каміння. Бажано, щоб дах не був повністю змінений, а тільки у разі потреби були перебудовані деякі його частини." Система розміщення коридорів у середині будинку і вікон назовні повинні були залишитися без змін. Більше свободи дня творчої фантазії архітекторам залишили при перебудові вежі. До конкурсної комісії під головуванням президента міста запросили віце-президентів і відомих львівських архітекторів Ю. К. Цибульського, 1О. К. Яновського, Б. Равського, М. Ковальчука і Гобгарського. До комісії кооптовано також директора будівельного управління магістрату Ю. Гохбергера. Від участі у працях комісії відмовився (напевно, з етичних міркувань) відомий архітектор Ю. Захаревич.
26 березня 1898 року конкурсна комісія під головуванням президента Львова др. Г. Малаховського розглянула три проекти, які надійшли на конкурс. Одноголосно першу нагороду присудили Апьфреду Захаревичу (сину Ю. Захаревича проект під гаслом „Львів'яни" Майже однакову кількість голосів дістали два інші проекти - Адольфа Каменобродського і тоді ще маловідомого у Львові краківського архітектора Яна Сас Зубжицького.
Проект А. Захаревича був вирішений у пануючих тоді стильових формах, з використанням головним чином елементів бароко. „Gazeta Lwowska" писала, що проект робив враження монументальності, будинок ратуші виглядав за задумом А. Захаревича, „поставно і багато". Дякуючи чотирьом центральним ризалітам з мансандровими дахами ратуша „виглядала значно привабливіше і різноманітно."
Автор сконцентрував увагу на розбудову наріжників чотирикутного будинку, оздобивши кожний з них пілястрами. Центральні ризаліти пропонувалось оздобити колонами коринфського ордеру. Мальовничості ратуші додавали відкриті лоджії партеру, а також розбудовані аттики, декоративна скульптура і бароккові вази, встановлені над карнизами. Силует будинку оживляли „дахи різної висоти, ...мансарди оздоблені багатою декоративною ліпниною і декорація аттика люкарнами". Обираючи необароко, А. Захаревич вважав, що цей стиль не тільки відповідає сучасним течіям у львівській архітектурі, але й сподівався, що перебудована ратуша створить єдиний ансамбль з найбільш відомими спорудами минулих епох, як то церква св. Юрія і Домініканський костел. Проект А. Захаревича повністю змінював існуючу вежу. Автор пропонував значно її підвищити, закінчити струнким бароковим куполом з восьмикутним ліхтариком, шпилем і флюгером у вигляді традиційного львівського лева. У верхній частині вежі автор пропонував збудувати галерею, на її кутах встановити чотири невеликі вежі, а над галереєю спорудити легкий дах, який мали підтримувати стовпи з мідної бляхи. Над галерею планувалося встановити годинник, а годинникові дзвони розмістити під куполом. Мури вежі мали бути отииковані і покриті рустом. На 1/3 висоти вежі А. Захаревич пропонував збудувати два декоративні балкони.
Львівський журнал „Сzasopismo Тесhmiczne" звертав увагу, що „вежа запроектована зовсім окремо від будинку ратуші. Значна висота не дозволяє об'єднати її в один архітектурний ансамбль з будинком." Це був один з найголовніших недоліків проекту. Не допомогло і пояснення а. Захаревича, що „головним завданням вежі буде...
Відповідно до умов конкурсу А. Захаревич пропонував з північної сторони будинку ратуші збудувати новий зал засідань, головний вхід і сходову клітку. Головний вхід був акцентований під'їздом з балконом, який підтримували чотири колони тосканського ордеру „дуже шляхетних піній". При вході мали бути встановлені дві нові скульптури левів зі щитами, на яких зображено герб міста Львова. Такі самі два леви залишалися і при старому вході від півдня. Внутрішні приміщення будинку мали бути переплановані тільки від північної сторони. Головний вхід провадив до обширного вестибюлю, звідки багато оздобленою сходовою кліткою входилось на другий поверх, де знаходився новий зал засідань міської ради. Висота нового залу сягала двох поверхів. Автор передбачав, що „у згоді з усією концепцією проекту, характер залу буде також бароковим, з дуже багатим оздобленням. Сходова клітка і вестибюль будуть оздоблені в такому ж стилі. "А. Захаревич пропонував надати фронтальній стіні зала еліптичну форму. Це мало значно оживити як північний фасад будинку, так і додати оригінальності самому залу.
У бічних приміщеннях 1-го поверху з правого і лівого боку вестибюлю пропонувалось розмістити пошту і телеграф. Над ними, на 2 поверсі - гардероби, а на 3 поверсі - галереї для глядачів які мали би можливість спостерігати за засіданнями міської ради. На 4 поверсі, над залом
засідань були заплановані приміщення для міського будівельного управління з верхнім освоєнням і мансардами від подвір'я ратуші
Конкурсна комісія відзначила, що місця у конкурсі і премії авторам присуджено „не за принципом абсолютної цінності проектів, але тільки відносно їх взаємної вартості, і тому жоден з тих проектів не може бути реалізований без значних змін." Незважаючи на такі уваги комісії, Альфред Захаревич дістав для свого проекту схвалення і підримку міської ради і Копа львівських архітекторів (очевидно, з умовою внесення до проекту змін і відповідних доробок). Але до реалізації проекту так ніколи і не дійшло. Чому так сталося, можна тільки припускати. Конкурс відбувся у кінці 1897 року, підсумки були підведені весною 1898, практично у переломний моменту львівській архітектурі. Вже біля 1900 року у Львові иа зміну „неостилям" прийшов і запанував новий напрям - сецесія. Незважаючи на помітну „спадщину сецесії по бароко" і на те, що „необароко у львівській архітектурі...можна умовно вважати за „нульову" фазу сецесії, з якою і необароко досить легко співіснувало на початковій стадії" (Юрій Бірюльов), проект Альфреда Захаревича відразу втратив актуальність і не відповідав духу нового часу. Це добре розуміли як сам архітектор, так і будівельне управління та міська рада. Остання, що правда, не відступилася від задуму перебудувати ратушу, тим більше, що гроші на це у бюджеті міста були. Однак через бюрократичні затримки новий конкурс бувоголошений тільки у 1903 році.
„Галицька брама”, № 124-126, квітень-червень 2005, Юрій СМІРНОВ