Талант від Бога. Білокур Катерина.
Якось так вийшло, що всі пости сьогодні в мене про образотворче мистецтво. Напишу ще про Білокур Катерину - українську самобутню художницю з народу. Яка попри важкі часи, відсутність освіти та категоричну заборону батьків продовжувала займатись справою свого життя - малюванням.
Творчість.
Квіти писала завжди живі, з натури, нерідко поєднуючи в одній картині весняні й осінні - така картина і створювалася, природно, з весни до осені. Працювала самозабутньо, але не поспішаючи. Шість жоржин на картині «Колгоспне поле» малювала три тижні, проте залишилася ними задоволена. Любила, малювала, оспівувала передусім квіти, але не тільки. Катерина Білокур - автор пейзажів і портретів (наскільки, зрозуміло, придатна до її унікальної творчості стара і жорстка система жанрів). Довго і дуже сильно хотіла вона намалювати «картину-казку» - лелеки принесли дитинку. Декілька разів зверталася вона до цього сюжету, але подив і нерозуміння оточуючих, що чекали від неї тільки нових «квіткових композицій», були такі сильні, що художниця віднесла «картину-казку» до своєї кімнати-майстерні, де працювала і куди нікого не пускала - і ніколи її більше звідти не виносила.
«Офіційна» повоєнна біографія богданівської художниці виглядає цілком благополучно. У 1949 році вона була прийнята до Спілки художників України, у 1951 році - нагороджена орденом Знак Пошани, одержала звання Заслуженого діяча мистецтв України, а пізніше, 1956 року, Народного художника України. її творчість вивчають, про неї пишуть. Твори Катерини Білокур регулярно експонуються на виставках - у Полтаві, Києві, Москві, в інших містах. Опальний мистецтвознавець Стефан Таранущенко бачить її роботи в далекому Курську - і саме після цього, вражений «Царем-Колосом», починає із художницею багатолітнє листування.
Три картини Білокур - «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» - були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі в 1954 році. Тут їх побачив Пабло Пікассо. Весь світ облетіли його слова: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!» «Громадянку села Богданівка» він порівняв з іншою великою художницею-самоучкою - Серафін Луїз із Санлі. Це звучало дивовижно, тим більше, що про сучасне мистецтво Пікассо зазвичай відзивався абсолютно конкретно і зовсім інакше: «Я тону в лайні». А Катрю Білокур назвав «геніальною».
Її детальну біографію можна прочитати тут.
Творчість.
Квіти писала завжди живі, з натури, нерідко поєднуючи в одній картині весняні й осінні - така картина і створювалася, природно, з весни до осені. Працювала самозабутньо, але не поспішаючи. Шість жоржин на картині «Колгоспне поле» малювала три тижні, проте залишилася ними задоволена. Любила, малювала, оспівувала передусім квіти, але не тільки. Катерина Білокур - автор пейзажів і портретів (наскільки, зрозуміло, придатна до її унікальної творчості стара і жорстка система жанрів). Довго і дуже сильно хотіла вона намалювати «картину-казку» - лелеки принесли дитинку. Декілька разів зверталася вона до цього сюжету, але подив і нерозуміння оточуючих, що чекали від неї тільки нових «квіткових композицій», були такі сильні, що художниця віднесла «картину-казку» до своєї кімнати-майстерні, де працювала і куди нікого не пускала - і ніколи її більше звідти не виносила.
«Офіційна» повоєнна біографія богданівської художниці виглядає цілком благополучно. У 1949 році вона була прийнята до Спілки художників України, у 1951 році - нагороджена орденом Знак Пошани, одержала звання Заслуженого діяча мистецтв України, а пізніше, 1956 року, Народного художника України. її творчість вивчають, про неї пишуть. Твори Катерини Білокур регулярно експонуються на виставках - у Полтаві, Києві, Москві, в інших містах. Опальний мистецтвознавець Стефан Таранущенко бачить її роботи в далекому Курську - і саме після цього, вражений «Царем-Колосом», починає із художницею багатолітнє листування.
Три картини Білокур - «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» - були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі в 1954 році. Тут їх побачив Пабло Пікассо. Весь світ облетіли його слова: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!» «Громадянку села Богданівка» він порівняв з іншою великою художницею-самоучкою - Серафін Луїз із Санлі. Це звучало дивовижно, тим більше, що про сучасне мистецтво Пікассо зазвичай відзивався абсолютно конкретно і зовсім інакше: «Я тону в лайні». А Катрю Білокур назвав «геніальною».
Її детальну біографію можна прочитати тут.