Райдер Табачника для телеканалів не передбачає дискусії на професійну тематику
Історія з життя. Підчас відрядження до Росії, у Санкт-Петербурзі, мене телефоном запрошують на «Шустер LIVE» у цю п’ятницю. Тема - «Уроки Табачника», опорні точки дискусії - критика Президентом гуманітарної сфери загалом і дій міністра зокрема. Присутність Дмитра Табачника анонсована і гарантована.
Задля виняткової нагоди обговорити «вживу» з міністром кричущі проблеми української науки й освіти жертвую цілим днем у Пітері. Адже більше двох років уже спілкуюся з міністром лише дистанційно. Навіть враження склалося, нібито хтось когось уникає. При цьому чітко знаю, що цей «хтось» - точно не я :).
Уже в Києві, за 3 години до ефіру сидимо і дискутуємо в команді - прийде чи не прийде Табачник? З одного боку, йому на тлі жорсткої критики начальства потрібна громадська підтримка. З іншого - вона йому не світить, якщо він матиме гідних опонентів - навіть Президентові терпець увірвався.
Дзвінок зі студії за 1,5 години до початку ефіру позбавив дискусію будь-якої інтриги. Зі студії подзвонили, вибачалися і повідомили, що Табачник оголосив умовою власної участі в «Шустер LIVE» відсутність у студії двох експертів - мене і Володимира Яворівського, також попередньо запрошеного.
Позицію представників програми я розумію добре. Їм важливіше побачити в студії Табачника і поставити йому запитання, навіть якщо він не готовий до професійної дискусії. У цьому разі звичайно вибір - на користь чиновника.
А сам Табачник? Йому легше говорити про «навколополітичні» теми, ніж обговорювати реально фахові проблеми? Або ж переповідати народові власне (єдино правильне) бачення цих проблем без жодного ризику «нарватися» на уточнюючі запитання… Адже доведеться публічно відповідати - а відповідати нема чим. Легше «почистити» список запрошених від незручних опонентів.
Виходить, Табачник боїться професійної розмови, і його райдер, надісланий до «Шустер LIVE», це підтверджує. А питань у мене, насправді, багато - не менше, ніж у Президента.
І все ж сподіваюся - що в «справжнього» полковника Дмитра Табачника вистачить таки мужності зустрітися публічно з опонентами «на рівних», а не для гри у піддавки. Доки він ще працює міністром, від якого залежить доля української науки й освіти. Принаймні я готова до цього у будь-який зручний для нього час. Як у давні часи - прошу вважати це викликом.