Януковичу готують долю Лукашенка
Два десятки автівок, що супроводжували Путіна до палацу українського Президента, на Януковича враження не справили. Очікуваного результату ВВП не досяг - якщо й відбулася розмова між двома лідерами про вступ України до митного союзу, то лише неофіційно. Причина проста - російський прем’єр сприймає його як перспективу інкорпорації (об’єднання української економіки з російською під «мудрим проводом» сусіда). А Янукович - як винятково економічну складову і шанс поторгуватися з Євросоюзом.
Кремль звично прагне використати Януковича - як і Лукашенка свого часу - у ролі тарану для просування своїх інтересів. Початок наче був вдалим- Харківські домовленості потішили сподівання про геополітичний бліцкриг та невідкладне відновлення могутності Росії. З огляду на прогноз З. Бжезинського, який стверджував, що без України нема сенсу мріяти про відновлення імперії.
Утім, наразі ситуація змінилася. Янукович почуває себе лідером і господарем. А продовження надто «дружньої» до північного сусіда політики такому іміджу, м’яко кажучи, не сприяє. Рейтинг у нього - далеко не Лукашенківський (поки не маємо білоруських доріг, чистоти на вулицях та порядку) й українське суспільство куди вимогливіше та звичне до політичних свобод. Отже, етап безпробудної дружби минає. Тому незабаром чекаємо на російських каналах фільмів про темні плями з минулого нашого Президента. Сезон розслідувань і «викриттів» розпочнеться, орієнтовно, восени.
Віктор Федорович розглядав митний союз винятково як економічне партнерство. Також дружба була вигідна українському Президенту лише як «страшилка» для європейців з огляду на їх традиційну «швидкість» у виконанні обіцянок. Іншими словами, якщо тема зникне зовсім - важко буде й з одними, й з іншими. Власне, обіцяти одружитися - не означає одружуватися. Знову ж таки - Харківські угоди, тобто поведінка росіян після них, це чітко показали. Головний виклик у тому, чи зможе вести таку гру команда Президента в умовах наближення парламентських виборів та власну неоднорідність.
Януковичу настав час повторювати долю Кучми - від лобіста Росії до її прихованого опонента, що шукає інтеграції із західними економічними та політичними блоками.
До речі. Геополітичні успіхи Кремля - головний коник у президентських перегонах між Медведєвим і Путіним. Не здивуюся, якщо Дмитро Анатолійович завітає до нас на День Перемоги. Із новими, ще цікавішими пропозиціями :).