Програма опозиції
Originally posted by maksymus at Програма опозиції
Сьогодні з трибуни Євромайдану гранично чітко прозвучала програма дій опозиції для вулиці на найближче майбутнє. Будучина протесту, на їхню думку, це шляхетна позиційна війна з владою за голоси в Раді для зміни Конституції, як і належить респектабельним політикам, що заручилися підтримкою в поважних міжнародних колах. Майдан при цьому політичному розкладі постає не надто зручним опудалом, яке все ще потрібне для переманювання нестійких колеґ. Таким собі поганим родичем, яким можна лякати, доводячи, що тільки ви знаєте, як його вгамовувати. Не треба одразу обурюватися такою роллю! Ніхто ж насправді не вважає вуличний протест тонким вишуканим інструментом дипломатії, це завжди політична кувалда, за допомогою якої повинна бути завалена не менше, як злочинна вертикаль влади.
Отже, політики закликали вулицю до збільшення чисельності загонів самооборони по всій країні, до витримки і чисельної присутності на вулиці під час парламентських засідань. Чим страшніше всередині країни, чим організованіше назовні виглядатимуть сили протесту, тим легше буде вести політику дивної позиційної війни. На жаль, «дивні війни» (la drôle de guerre) з супротивником, що не збирається грати за правилами, відомо як закінчуються.
Спробую сфантазувати можливі заманювання опозиціонерами потенційних перебіжчиків з партії влади.
- Ні, ми не зватимемо вас тушками, навпаки, будете ходити в героях, потрапите на ефіри опозиційних ЗМІ в прайм-тайм, як Богословська.
- Подумайте, воно вам треба, з’явитися в чорних списках західних країн.
- Для тих, хто перебігатиме, і надалі залишаться всі способи збагачення, бо ви будете в новій нашій партії влади.
- Будете захищені від можливих розслідувань та переслідувань.
- Якщо заплатите стандартний внесок у партійну касу, ще потрапите в наші списки на наступних виборах.
і т. д.
Я можу вигадувати різноманітні способи переконування перебіжчиків за допомогою звичних погроз та обіцянок, але одного не можу уявити. Не можу уявити, щоб з провладними депутатами розмовляли як зі співучасниками злочинів влади, обіцяючи тільки чесний розгляд їхніх справ у тій новій політичній системі країни, про яку так легко розводитися з трибуни Євромайдану перед озлобленою вулицею. Не можу уявити, щоб у кулуарах обговорювалися справді надважливі для країни принципи організації влади.
Ще раз повторю свою думку. В той час, поки вуличний протест досі мнить себе луком Одіссеєвим, що жде свого справжнього лідера, здатного ним ефективно скористатися, його приміряють на роль прирученого опудала. Його ефективність, з погляду опозиції, полягає тільки в чисельності й мовчазній присутності, де треба. Далі все планують зробити і без людей в Раді за вже написаним сценарієм. Якщо Майдан погоджуватиметься з таким поводженням, то його можна чудово використовувати для тиску на потенційно нестійких провладних депутатів. Пікетувати їхні будинки, проводити акції на підприємствах, поширювати інформацію в школах та місцях роботи членів родини.
Проте навіть найкраще виконання такої ролі опудала не веде до обіцяного «перезавантаження системи». І якщо Євромайдан не організується як справжня політична сила, зі своїми вибраними органами, зі своїми представниками громади, не візьме переговори про майбутнє країни під свій контроль, наполягаючи принаймні на постійній присутності своїх членів під час розмов на всіх рівнях, то цей протест не виконає свого завдання, заради якого вже покладено стільки жертв. Так, я впевнений, вулиця вже переросла сьогоднішню програму опозиції, Євромайдан уже здатен на значно більше, ніж стояти непідйомною кувалдою в кутку політичної сцени.
Сьогодні з трибуни Євромайдану гранично чітко прозвучала програма дій опозиції для вулиці на найближче майбутнє. Будучина протесту, на їхню думку, це шляхетна позиційна війна з владою за голоси в Раді для зміни Конституції, як і належить респектабельним політикам, що заручилися підтримкою в поважних міжнародних колах. Майдан при цьому політичному розкладі постає не надто зручним опудалом, яке все ще потрібне для переманювання нестійких колеґ. Таким собі поганим родичем, яким можна лякати, доводячи, що тільки ви знаєте, як його вгамовувати. Не треба одразу обурюватися такою роллю! Ніхто ж насправді не вважає вуличний протест тонким вишуканим інструментом дипломатії, це завжди політична кувалда, за допомогою якої повинна бути завалена не менше, як злочинна вертикаль влади.
Отже, політики закликали вулицю до збільшення чисельності загонів самооборони по всій країні, до витримки і чисельної присутності на вулиці під час парламентських засідань. Чим страшніше всередині країни, чим організованіше назовні виглядатимуть сили протесту, тим легше буде вести політику дивної позиційної війни. На жаль, «дивні війни» (la drôle de guerre) з супротивником, що не збирається грати за правилами, відомо як закінчуються.
Спробую сфантазувати можливі заманювання опозиціонерами потенційних перебіжчиків з партії влади.
- Ні, ми не зватимемо вас тушками, навпаки, будете ходити в героях, потрапите на ефіри опозиційних ЗМІ в прайм-тайм, як Богословська.
- Подумайте, воно вам треба, з’явитися в чорних списках західних країн.
- Для тих, хто перебігатиме, і надалі залишаться всі способи збагачення, бо ви будете в новій нашій партії влади.
- Будете захищені від можливих розслідувань та переслідувань.
- Якщо заплатите стандартний внесок у партійну касу, ще потрапите в наші списки на наступних виборах.
і т. д.
Я можу вигадувати різноманітні способи переконування перебіжчиків за допомогою звичних погроз та обіцянок, але одного не можу уявити. Не можу уявити, щоб з провладними депутатами розмовляли як зі співучасниками злочинів влади, обіцяючи тільки чесний розгляд їхніх справ у тій новій політичній системі країни, про яку так легко розводитися з трибуни Євромайдану перед озлобленою вулицею. Не можу уявити, щоб у кулуарах обговорювалися справді надважливі для країни принципи організації влади.
Ще раз повторю свою думку. В той час, поки вуличний протест досі мнить себе луком Одіссеєвим, що жде свого справжнього лідера, здатного ним ефективно скористатися, його приміряють на роль прирученого опудала. Його ефективність, з погляду опозиції, полягає тільки в чисельності й мовчазній присутності, де треба. Далі все планують зробити і без людей в Раді за вже написаним сценарієм. Якщо Майдан погоджуватиметься з таким поводженням, то його можна чудово використовувати для тиску на потенційно нестійких провладних депутатів. Пікетувати їхні будинки, проводити акції на підприємствах, поширювати інформацію в школах та місцях роботи членів родини.
Проте навіть найкраще виконання такої ролі опудала не веде до обіцяного «перезавантаження системи». І якщо Євромайдан не організується як справжня політична сила, зі своїми вибраними органами, зі своїми представниками громади, не візьме переговори про майбутнє країни під свій контроль, наполягаючи принаймні на постійній присутності своїх членів під час розмов на всіх рівнях, то цей протест не виконає свого завдання, заради якого вже покладено стільки жертв. Так, я впевнений, вулиця вже переросла сьогоднішню програму опозиції, Євромайдан уже здатен на значно більше, ніж стояти непідйомною кувалдою в кутку політичної сцени.