Що я маю сказати Майдану у вічі, щоб "віче" перетворилося на Віче
Originally posted by dymmar at Що я маю сказати Майдану у вічі, щоб "віче" перетворилося на Віче
Що таке Віче? Віче - це народний парламент низового рівня. Тобто, рада прямої демократії, де народ (найбільш активна його частина) безпосередньо висловлює своє волевиявлення.
А що в нас зараз? Політична акція, де зі сцени ми чуємо багато правильних і хороших речей, але зворотній зв’язок обмежено підхопленням чи не підхопленням гасел. Гаслами можна спілкуватися, але гаслами важко приймати адекватні рішення. Саме тому ми чекаємо зі сцени месію - ми німі, може говорити тільки сцена. Але чекання на месію ми вже проходили. Час самим приймати рішення. Як? Дуже просто. Замість гасел та популізму в стилі „Ми будемо тримати спротив до виборів 2015 року” і т.п., я благаю народ вимагати від оратора спілкуватися на Вічі в стилі питань з кількома варіантами (саме коли мова йде про прийняття рішень, промови теж іноді потрібні): Громадо, ми готові чекати виборів 2015 року чи маємо якось вирішувати питання зараз? Хто за чекання виборів, прошу підняти руки! А тепер хто за те, що треба це все якось вирішувати зараз? Громадо, прошу підняти руки тих, хто підтримує радикальні дії! А тепер прошу підняти руки тих, хто за виключно мирний спротив, поки це взагалі можливо, і наразі проти радикальних дій! Тобто: діалог, а не монолог з гаслами.
І тому подібне. Відразу стане видно приблизний відсоток народу за те чи інше рішення, і маніпулювати Майданом, підсовуючи йому рішення, прийняті кимось „в верхах” і навіть не затверджені схвальним „Так!”, буде вже дуже складно - якщо всякі маніфести голосувати по пунктах і при підтримці нижче критичної викреслювати пункт.
Ясно, це недосконала система (як всякий парламентаризм), але вона набагато, на порядки, краще, того, що є на Майдані зараз - коли майдан може тільки (не)підхопити гасло. Це не єдиний механізм зворотнього зв”язку, але найбільш важливий.
Ці деталі можуть видатися дрібницею, але це насправді різниці між справжньою та підробною демократією. Перехід до справжньої демократії дасть кожному учаснику зборів відчуття, що це він вирішив, скажімо, стояти до останнього (або, навпаки, для прикладу, розпустити збори) - а не політики згори щось таке сказали. Це колосальна різниця, що додає кожній людині незламний внутрішній стрижень, який зветься - „Я так вирішила”. Це відмова від очікування політика-месії і перехід до реалістичніших очікувань: політика - посередника між народом та виконанням народної волі. Нам це зараз потрібно, як повітря.
В чому ж у нас зараз заминка, власне? В тому, що ніхто (з відомих політиків, яким є що втрачати) не хоче брати відповідальність за кроки, що можуть негативно вплинути на людські долі. Я не кажу про екстремізм якийсь. Ніхто з політиків не хоче брати відповідальність за розпуск Майдану, наприклад, бо це ляже чорною плямою на репутацію. Але якщо люди явною більшістю голосів на це згодяться, хто посміє їм дорікнути? Те саме, власне, стосується будь-яких рішень, радикальних теж. Це відносно дієвий механізм взяття на себе більшої частини відповідальності народом, а не політиками чи активістами, які пропонують рішення. Це той самий священний Грааль, те саме диво, якого нам тут не вистачає.
Що таке Віче? Віче - це народний парламент низового рівня. Тобто, рада прямої демократії, де народ (найбільш активна його частина) безпосередньо висловлює своє волевиявлення.
А що в нас зараз? Політична акція, де зі сцени ми чуємо багато правильних і хороших речей, але зворотній зв’язок обмежено підхопленням чи не підхопленням гасел. Гаслами можна спілкуватися, але гаслами важко приймати адекватні рішення. Саме тому ми чекаємо зі сцени месію - ми німі, може говорити тільки сцена. Але чекання на месію ми вже проходили. Час самим приймати рішення. Як? Дуже просто. Замість гасел та популізму в стилі „Ми будемо тримати спротив до виборів 2015 року” і т.п., я благаю народ вимагати від оратора спілкуватися на Вічі в стилі питань з кількома варіантами (саме коли мова йде про прийняття рішень, промови теж іноді потрібні): Громадо, ми готові чекати виборів 2015 року чи маємо якось вирішувати питання зараз? Хто за чекання виборів, прошу підняти руки! А тепер хто за те, що треба це все якось вирішувати зараз? Громадо, прошу підняти руки тих, хто підтримує радикальні дії! А тепер прошу підняти руки тих, хто за виключно мирний спротив, поки це взагалі можливо, і наразі проти радикальних дій! Тобто: діалог, а не монолог з гаслами.
І тому подібне. Відразу стане видно приблизний відсоток народу за те чи інше рішення, і маніпулювати Майданом, підсовуючи йому рішення, прийняті кимось „в верхах” і навіть не затверджені схвальним „Так!”, буде вже дуже складно - якщо всякі маніфести голосувати по пунктах і при підтримці нижче критичної викреслювати пункт.
Ясно, це недосконала система (як всякий парламентаризм), але вона набагато, на порядки, краще, того, що є на Майдані зараз - коли майдан може тільки (не)підхопити гасло. Це не єдиний механізм зворотнього зв”язку, але найбільш важливий.
Ці деталі можуть видатися дрібницею, але це насправді різниці між справжньою та підробною демократією. Перехід до справжньої демократії дасть кожному учаснику зборів відчуття, що це він вирішив, скажімо, стояти до останнього (або, навпаки, для прикладу, розпустити збори) - а не політики згори щось таке сказали. Це колосальна різниця, що додає кожній людині незламний внутрішній стрижень, який зветься - „Я так вирішила”. Це відмова від очікування політика-месії і перехід до реалістичніших очікувань: політика - посередника між народом та виконанням народної волі. Нам це зараз потрібно, як повітря.
В чому ж у нас зараз заминка, власне? В тому, що ніхто (з відомих політиків, яким є що втрачати) не хоче брати відповідальність за кроки, що можуть негативно вплинути на людські долі. Я не кажу про екстремізм якийсь. Ніхто з політиків не хоче брати відповідальність за розпуск Майдану, наприклад, бо це ляже чорною плямою на репутацію. Але якщо люди явною більшістю голосів на це згодяться, хто посміє їм дорікнути? Те саме, власне, стосується будь-яких рішень, радикальних теж. Це відносно дієвий механізм взяття на себе більшої частини відповідальності народом, а не політиками чи активістами, які пропонують рішення. Це той самий священний Грааль, те саме диво, якого нам тут не вистачає.