Кордова: старовинне місто трьох великих культур на холодній Андалусійській пательні
Із кількості наших "мандрівних" постів багато кому здається, ніби ми тільки й робимо, що їздимо по світах. Нам же, навпаки, здається, що їздимо ми рідко:) Насправді - приблизно раз на три місяці, навідуючи по кілька міст щоразу. При цьому звіти з багатьох цікавих місць іще тільки чекають свого часу - бо не встигаємо обробити фотки, і вони поповнюють файл "дебет-кредит". У ньому, крім фінансових питань на кшталт скільки й кому ми ще маємо віддати боргів (і за скільки місяців редактор заборгував нам), є й розділ "неопубліковані пости". І цей розділ ми намагаємося все ж таки потроху скорочувати. Днями от розквиталися з Ліхтенштейном, а тепер нарешті починаємо віддавати належне прекрасному, самобутньому й дуже "історичному" андалусійському місту Кордоба.
У Кордові ми були ще в червні 2009 року - під час нашого першого спільного " євротріпу" лоукостами, коли ми завдяки хорошому плануванню та "новонародженому", зовсім дешевому "Віззейру-Україна" проїхали від Кельна через Брюссель, Париж, Ніццу, Канн, Монако, Мужен і Барселону на південь Іспанії та повернулися з Малаги через Катовіце до Києва.
Пост про Кордову затримався насамперед через те, що в цьому місті й навколо нього ну дуже багато всього цікавого й колоритного. І воно добре збереглося.
Коли в Парижі ще милися раз на півроку (що неабияк шокувало нашу Анну Ярославну, яка, за легендою, через тищу років після чистих римлян ознайомила диких франків із поняттям "ванна"), Кордова славилася великою кількістю громадських лазень, бібліотек, мислителів, музикантів. Поки решта Європи загнивала в дрімучості, при Кордовському халіфаті процвітали науки і мистецтва. І мирно співіснували три релігії - нарівні з правлячими мусульманами-завойовниками вільно почувалися іудеї й християни. Аж доки християнські правителі цю ідилію не зруйнували. Але про це трохи згодом.
Дзвіниця Мескіти та її стіни.
Безперечно, найвідомішою з пам'яток Кордови є Мескіта - найбільша в західному світі мечеть, яка одночасно є величним католицьким собором. З огляду на її грандіозність, Мескіта заслуговує на окремий пост, який ми невдовзі їй і присвятимо. А наразі - про Кордову "немескітну": з її барвистими патіо, вузькими світлими вуличками, давньоримськими пам'ятками і річкою Гвадалквівір, про яку писав Пушкін.
У виставковому кордовському патіо.
Якщо хто не знає, то в іспанському слові "Córdoba" наголос ставиться на "ó", а "b" між голосними читається як наше "в".
Незважаючи на те, що з часу вигнання звідси маврів минуло майже 800 років, саме симбіоз арабської та християнської культур і досі надає Андалусії того неповторного шарму, завдяки якому вона відрізняється від інших, менш арабізованих провінцій Іспанії.
Саме арабам андалусійські міста завдячують таким характерним елементом архітектури, як патіо. Внутрішні двори були й у хатах давніх римлян, але такої ляльковості й затишності, як у Кордові, їм надали саме маври.
Яке патіо найкраще?
У старій частині Кордови існує справжній культ патіо - тут щороку відбувається конкурс на найкраще оформлений дворик, і проходить він традиційно саме зараз - у травні. Заради перемоги в ньому місцеві мешканці готові весь свій вільний час присвячувати фарбуванню віконниць і вазонів, висаджуванню й поливанню рослин, прибиранню свого патіо.
Оскільки Кордова - місто туристичне, а по патіо водять спеціальні екскурсії, тож не дивно, що вхід до багатьох патіо платний. А до решти - просто зачинений, окрім як для перегляду конкурсного журі.
На вході в це патіо - його призові дипломи за минулі роки.
А це патіо - виставкове, для туристів. Тут люди не живуть.
Криниця.
Давня пральня.
Ми в тонах вазонів. :)
Кордова серйозно боролася за звання однієї з "культурних столиць Європи 2016 року".
Було визначено, що це будуть місто з Іспанії та Польщі. Однак від Іспанії конкурс виграв Сан-Себастьян. А від поляків культстолицею-2016 буде Вроцлав.
До речі, цього року дві культурні столиці, щоб ви знали, - португальський Гімараєш і словенський Марибор.
Десь у Худерії - старому Єврейському кварталі.
Вулиці в Кордові (йдеться про Старе місто, бо околиці більш сучасні) переважно такі вузенькі, що по багатьох із них може пліч-о-пліч пройти не більше двох людей. А по тих, де їздять авто, зрозуміло, може проїхати лише одне. Одного разу нам довелося повертатися метрів на сто назад по такій вуличці, щоб пропустити сміттєвоз, який уже в'їхав із протилежного боку. Водій такої машини в Кордові може запросто працювати в цирку: між стінами будинків і бортами залишалося не більше 10 сантиметрів, а дядько їхав собі, як ні в чому не бувало.
При цьому багато провулків закінчуються глухими кутами, тож без детальної карти міста автомобілістам туди краще не потикатися:)
Що характерно: на відміну від якоїсь Генуї або інших схожих італійських міст, де вузькі, темні й похмурі вулиці тиснуть на свідомість і принаймні в нас викликають ледь не клаустрофобію та бажання швидше звідти втекти, у вузеньких провулочках Кордови (й інших андалусійських міст) - затишно й приємно. Мабуть, завдяки тому, що будинки тут невисокі - зазвичай не вище трьох поверхів. І тому, що вони дуже світлі - побілені вапном. Місцева влада ретельно стежить за тим, щоб цю білизну регулярно поновлювали.
Чому ж вулиці такі вузенькі? Ну ясно, чому: бо Андалусія - це "пекло Іспанії", а Кордова за температурним режимом - самий центр цього пекла, так звана "Андалусійська сковорода". Тому тут і стіни товсті, й віконниці щільні…
Милі такі бійцівські песики розважаються на вулиці, поки господарі відпочивають.
Циганка жебрає.
От тільки ми з цим пеклом так і не ознайомилися. Більше того, на початку червня в Кордові ми замерзли, як цуцики, наївно повіривши розповідям про "пекло" і неповіривши словам родичів, що очікується справжнє похолодання. Було навіть +12, а ми - у футболках.
Ну, може, нам просто не пощастило. Хоча нас однаково трохи смішить тотальна пристосованість архітектури до шаленої спеки, яка навіть у найкритичнішому випадку не може тривати більш ніж п'ять місяців (а взимку в цих товстостінних будинках, ще й не обладнаних центральним опаленням, зуб на зуб не потрапляє).
Трохи історичної довідки.
Поселення на правому березі Гвадалквівіру, де зараз розкинулася Кордова, існували ще з давніх давен - археологи знайшли тут стоянки неандертальців. Тусувалися там і етруски, й інші давні племена, аж доки 206 р. до н.е. Картубу (так тоді називалося місто) завоювали римляни.
За часів Римської імперії Кордова була столицею провінції Бетіка. До речі, саме з Кордови походив славетний філософ, оратор і наставник імператора Нерона Сенека. У Кордові ж народився і його двоюрідний брат, давньоримський поет Марк Анней Лукан.
Із римських часів у місті залишилося чимало "викопних" пам'яток, найпомітнішим із яких є зовсім навіть не викопний, а цілком прикладний міст через річку Гвадалквівір, зведений у І ст. до н.е. на місті старішого, дерев'яного попередника.
Римський міст (Puente Romano). У кінці видно ворота Porta del Puente, зведені 1572 р. Колись це був головний в'їзд у місто.
Більшість биків та арок мосту відреставровані. З античних часів лишилися тільки 14-та і 15-та арки, якщо рахувати від Порта дель Пуенте.
Власне, впродовж двох тисячоліть, аж до середини ХХ сторіччя, він залишався єдиним мостом через цю річку в районі Кордови.
Довжина стародавнього 16-аркового моста - близько 250 м. Автомобільний рух по ньому заборонили якихось кілька років тому, і тепер на авто перебратися на той бік річки можна лише по зведеному 1953 року мосту Сан-Рафаель.
Річка Гвадалквірір.
Пушкін писав про неї: "Ночной зефир / Струит эфир. / Шумит, / Бежит / Гвадалквивир".
Зараз він не надто шумить, а що вже брудний, коричневий від мулу й багна - то дивіться самі.
Колона з архангелом Рафаїлом (Рафаелем) - святим покровителем міста Кордова - на площі біля Римського мосту.
Будинок на вулиці Кальє дель Семінаріо біля Порте дель Пуенте…
…та його мешканець.
Потім були всілякі варвари й вестготи, але найцікавіше почалося у 711 р., коли Кордову завоювали бербери. Місто почало стрімко розвиватися - спершу як столиця провінції, підпорядкована Дамаському халіфату, потім (з 716 р.) - столиця незалежного емірату аль-Андалус і, нарешті, - центр величного Кордовського халіфату, вплив якого поширювався не лише на переважну частину нинішньої Іспанії та Португалію, а й на північ Африки.
За розквіту халіфату - Х-ХІ ст. - в його столиці мешкало понад 500 тисяч людей (а за деякими даними, ця цифра сягала й мільйона). Це в ті-то часи!
Кордова була одним із найбільших й найбільш розвинених міст у світі - в усіх сенсах, від культурного до економічного. Тут були потужна Кордовська академія й бібліотека халіфа аль-Хакама ІІ - одна з найбільших у світі, що налічувала від 400 тисяч до 1 мільйона рукописів. І понад 3 тисячі мечетей, серед яких і велична Мескіта.
А в сусідніх із ними кварталах мирно існували християнські церкви.
Християн у халіфаті називали "мозарабами" - від арабського "мустараб"»: "той, хто став братом". Ну і євреї, звісно. Серед яких були не тільки торгівці, а й чимало видатних учених, філософів та поетів. Єврейський квартал - досі один із найпомітніших у Кордові. Хоча впродовж кількох сторіч там не залишалося жодного юдея.
Після падіння Кордовського халіфату мирному співіснуванню настав гаплик, і найбільше не пощастило традиційно євреям - спершу їх почала притісняти нова мусульманська, а потім - християнська влада, що прийшла на зміну ісламським правителям під час переможного поступу Реконкісти.
У 1236-му Кордову, як і багато інших іберійських міст, окрім Гранади, яка протрималася аж до 1492 року, відвоював у арабів король Фердинанд ІІІ Кастильський. Відтоді мечеті почали потроху поступатися місцем костелам, а євреїв спершу змусили носити шестикутну зірку (чи якісь там інші позначки), потім заборонили обіймати державні посади, далі обклали величезними податками, а в 1391 році взагалі під час погрому ледве не всіх перебили. Завершилося все для колись потужної єврейської общини відомим вигнанням юдеїв з Іспанії 1492 року.
Пам'ятник Мойсею Маймоніду (1135-1204). Це єврейський філософ, один із найвидатніших єврейських філософів середньовіччя, жив у Кордові, говорив та писав арабською мовою й івритом.
Однією з "необхідних" туристичних пам'яток Кордови є колись головна в Іспанії синагога. Зовні нас вона не вразила, бо вся краса всередині. Фотки немає :) (І взагалі, оброплювати та пригадувати знімки трирічної давнини - це хоч і цікаво, але важко).
Алькасар і стіни Мескіти.
Поряд із Мескітою, фактично на березі Гвадалквівіра, розкинувся величний Алькасар - спершу мавританська фортеця (від якої, щоправда, після численних перебудов нічого не залишилося), а потім - палац іспанських королів.
Витребеньки у вигляді потвор на стінах Алькасара.
Саме тут Ізабелла Кастильська зі своїм чоловіко Фердинандом Арагонським 1486 року приймала такого собі Крістобаля Колона, який виклав королівському подружжю план подорожі в Індію новим морським шляхом.
Згодом в Алькасарі був "штаб" інквізиції, а тепер там розміщується археологічний музей.
Ми, на жаль, усередину не потрапили через якусь чергову реконструкцію. Під час своєї першої подорожі в Кодову Л. з екскурсією заходила у двір Алькасару, але фотографій, на жаль, немає. Так що гугльте, хто хоче:)
А квартал, який колись називався Старим Алькасаром, давно вже перейменували в Сан-Басіліо - за назвою його найвідомішої вулиці, де розташована найбільша кількість двориків, що в різні часи перемагали в конкурсі патіо.
Далі - просто фотки й підписи:
На вулицях міста. / Одна з невеликих церков.
Площа Корредера - Plaza de la Corredera, оточена будівлями 1683 р. У давнину - місце проведення корид.
Зараз тут, поміж численних аркад, багато простих кафешок під відкритим небом.
Уболівальники першолігового ФК "Кордова" відпочивають на Корредері після матчу.
У вихідні дні тут працює ринок.
Кіт на даху одного з будинків, що обмежують Plaza de la Corredera.
Десь у районі кальє де Фернандо Колон.
Це на фотомонтаж, а сусідні балкони.
На пласа дель Потро. Тріумфальна колона св. Рафаеля, 1924 р.
/ Балкон із засушеним пальмовим гіллям, що залишилося од відзначення Вербної (тобто в католиків - Пальмової) неділі.
Музей і фонтан Потро.
Розташований тут заїжджий двір згадував Сервантес у "Дон Кіхоті".
І в Андалусії, до якої належить Кордова, є сепаратисти. Вимагають свободи андалусійській нації.
Нічна пласа де лас Тендільяс із кінним пам'ятником Гонсало Фернандесу де Кордова (1453-1515).
Цей іспанський генерал і військовий реформатор мав прізвисько Великий Капітан (El Gran Capitán) та, за однією з версій, був одним з основоположників тактики ведення позиційної війни.
Саме Фернандес вибив мусульман із Гранади, внаслідок чого магометанський емірат на Піренейському півострові перестав існувати.
Кордовський голуб кагбе каже нам "до побачення".
Далі будуть пости про Мескіту,
кордовські таверни
і разкопки мусульманської резиденції Мадінат аль-Захра під Кордовою.
Більше про Кордову - тут.
У Кордові ми були ще в червні 2009 року - під час нашого першого спільного " євротріпу" лоукостами, коли ми завдяки хорошому плануванню та "новонародженому", зовсім дешевому "Віззейру-Україна" проїхали від Кельна через Брюссель, Париж, Ніццу, Канн, Монако, Мужен і Барселону на південь Іспанії та повернулися з Малаги через Катовіце до Києва.
Пост про Кордову затримався насамперед через те, що в цьому місті й навколо нього ну дуже багато всього цікавого й колоритного. І воно добре збереглося.
Коли в Парижі ще милися раз на півроку (що неабияк шокувало нашу Анну Ярославну, яка, за легендою, через тищу років після чистих римлян ознайомила диких франків із поняттям "ванна"), Кордова славилася великою кількістю громадських лазень, бібліотек, мислителів, музикантів. Поки решта Європи загнивала в дрімучості, при Кордовському халіфаті процвітали науки і мистецтва. І мирно співіснували три релігії - нарівні з правлячими мусульманами-завойовниками вільно почувалися іудеї й християни. Аж доки християнські правителі цю ідилію не зруйнували. Але про це трохи згодом.
Дзвіниця Мескіти та її стіни.
Безперечно, найвідомішою з пам'яток Кордови є Мескіта - найбільша в західному світі мечеть, яка одночасно є величним католицьким собором. З огляду на її грандіозність, Мескіта заслуговує на окремий пост, який ми невдовзі їй і присвятимо. А наразі - про Кордову "немескітну": з її барвистими патіо, вузькими світлими вуличками, давньоримськими пам'ятками і річкою Гвадалквівір, про яку писав Пушкін.
У виставковому кордовському патіо.
Якщо хто не знає, то в іспанському слові "Córdoba" наголос ставиться на "ó", а "b" між голосними читається як наше "в".
Незважаючи на те, що з часу вигнання звідси маврів минуло майже 800 років, саме симбіоз арабської та християнської культур і досі надає Андалусії того неповторного шарму, завдяки якому вона відрізняється від інших, менш арабізованих провінцій Іспанії.
Саме арабам андалусійські міста завдячують таким характерним елементом архітектури, як патіо. Внутрішні двори були й у хатах давніх римлян, але такої ляльковості й затишності, як у Кордові, їм надали саме маври.
Яке патіо найкраще?
У старій частині Кордови існує справжній культ патіо - тут щороку відбувається конкурс на найкраще оформлений дворик, і проходить він традиційно саме зараз - у травні. Заради перемоги в ньому місцеві мешканці готові весь свій вільний час присвячувати фарбуванню віконниць і вазонів, висаджуванню й поливанню рослин, прибиранню свого патіо.
Оскільки Кордова - місто туристичне, а по патіо водять спеціальні екскурсії, тож не дивно, що вхід до багатьох патіо платний. А до решти - просто зачинений, окрім як для перегляду конкурсного журі.
На вході в це патіо - його призові дипломи за минулі роки.
А це патіо - виставкове, для туристів. Тут люди не живуть.
Криниця.
Давня пральня.
Ми в тонах вазонів. :)
Кордова серйозно боролася за звання однієї з "культурних столиць Європи 2016 року".
Було визначено, що це будуть місто з Іспанії та Польщі. Однак від Іспанії конкурс виграв Сан-Себастьян. А від поляків культстолицею-2016 буде Вроцлав.
До речі, цього року дві культурні столиці, щоб ви знали, - португальський Гімараєш і словенський Марибор.
Десь у Худерії - старому Єврейському кварталі.
Вулиці в Кордові (йдеться про Старе місто, бо околиці більш сучасні) переважно такі вузенькі, що по багатьох із них може пліч-о-пліч пройти не більше двох людей. А по тих, де їздять авто, зрозуміло, може проїхати лише одне. Одного разу нам довелося повертатися метрів на сто назад по такій вуличці, щоб пропустити сміттєвоз, який уже в'їхав із протилежного боку. Водій такої машини в Кордові може запросто працювати в цирку: між стінами будинків і бортами залишалося не більше 10 сантиметрів, а дядько їхав собі, як ні в чому не бувало.
При цьому багато провулків закінчуються глухими кутами, тож без детальної карти міста автомобілістам туди краще не потикатися:)
Що характерно: на відміну від якоїсь Генуї або інших схожих італійських міст, де вузькі, темні й похмурі вулиці тиснуть на свідомість і принаймні в нас викликають ледь не клаустрофобію та бажання швидше звідти втекти, у вузеньких провулочках Кордови (й інших андалусійських міст) - затишно й приємно. Мабуть, завдяки тому, що будинки тут невисокі - зазвичай не вище трьох поверхів. І тому, що вони дуже світлі - побілені вапном. Місцева влада ретельно стежить за тим, щоб цю білизну регулярно поновлювали.
Чому ж вулиці такі вузенькі? Ну ясно, чому: бо Андалусія - це "пекло Іспанії", а Кордова за температурним режимом - самий центр цього пекла, так звана "Андалусійська сковорода". Тому тут і стіни товсті, й віконниці щільні…
Милі такі бійцівські песики розважаються на вулиці, поки господарі відпочивають.
Циганка жебрає.
От тільки ми з цим пеклом так і не ознайомилися. Більше того, на початку червня в Кордові ми замерзли, як цуцики, наївно повіривши розповідям про "пекло" і неповіривши словам родичів, що очікується справжнє похолодання. Було навіть +12, а ми - у футболках.
Ну, може, нам просто не пощастило. Хоча нас однаково трохи смішить тотальна пристосованість архітектури до шаленої спеки, яка навіть у найкритичнішому випадку не може тривати більш ніж п'ять місяців (а взимку в цих товстостінних будинках, ще й не обладнаних центральним опаленням, зуб на зуб не потрапляє).
Трохи історичної довідки.
Поселення на правому березі Гвадалквівіру, де зараз розкинулася Кордова, існували ще з давніх давен - археологи знайшли тут стоянки неандертальців. Тусувалися там і етруски, й інші давні племена, аж доки 206 р. до н.е. Картубу (так тоді називалося місто) завоювали римляни.
За часів Римської імперії Кордова була столицею провінції Бетіка. До речі, саме з Кордови походив славетний філософ, оратор і наставник імператора Нерона Сенека. У Кордові ж народився і його двоюрідний брат, давньоримський поет Марк Анней Лукан.
Із римських часів у місті залишилося чимало "викопних" пам'яток, найпомітнішим із яких є зовсім навіть не викопний, а цілком прикладний міст через річку Гвадалквівір, зведений у І ст. до н.е. на місті старішого, дерев'яного попередника.
Римський міст (Puente Romano). У кінці видно ворота Porta del Puente, зведені 1572 р. Колись це був головний в'їзд у місто.
Більшість биків та арок мосту відреставровані. З античних часів лишилися тільки 14-та і 15-та арки, якщо рахувати від Порта дель Пуенте.
Власне, впродовж двох тисячоліть, аж до середини ХХ сторіччя, він залишався єдиним мостом через цю річку в районі Кордови.
Довжина стародавнього 16-аркового моста - близько 250 м. Автомобільний рух по ньому заборонили якихось кілька років тому, і тепер на авто перебратися на той бік річки можна лише по зведеному 1953 року мосту Сан-Рафаель.
Річка Гвадалквірір.
Пушкін писав про неї: "Ночной зефир / Струит эфир. / Шумит, / Бежит / Гвадалквивир".
Зараз він не надто шумить, а що вже брудний, коричневий від мулу й багна - то дивіться самі.
Колона з архангелом Рафаїлом (Рафаелем) - святим покровителем міста Кордова - на площі біля Римського мосту.
Будинок на вулиці Кальє дель Семінаріо біля Порте дель Пуенте…
…та його мешканець.
Потім були всілякі варвари й вестготи, але найцікавіше почалося у 711 р., коли Кордову завоювали бербери. Місто почало стрімко розвиватися - спершу як столиця провінції, підпорядкована Дамаському халіфату, потім (з 716 р.) - столиця незалежного емірату аль-Андалус і, нарешті, - центр величного Кордовського халіфату, вплив якого поширювався не лише на переважну частину нинішньої Іспанії та Португалію, а й на північ Африки.
За розквіту халіфату - Х-ХІ ст. - в його столиці мешкало понад 500 тисяч людей (а за деякими даними, ця цифра сягала й мільйона). Це в ті-то часи!
Кордова була одним із найбільших й найбільш розвинених міст у світі - в усіх сенсах, від культурного до економічного. Тут були потужна Кордовська академія й бібліотека халіфа аль-Хакама ІІ - одна з найбільших у світі, що налічувала від 400 тисяч до 1 мільйона рукописів. І понад 3 тисячі мечетей, серед яких і велична Мескіта.
А в сусідніх із ними кварталах мирно існували християнські церкви.
Християн у халіфаті називали "мозарабами" - від арабського "мустараб"»: "той, хто став братом". Ну і євреї, звісно. Серед яких були не тільки торгівці, а й чимало видатних учених, філософів та поетів. Єврейський квартал - досі один із найпомітніших у Кордові. Хоча впродовж кількох сторіч там не залишалося жодного юдея.
Після падіння Кордовського халіфату мирному співіснуванню настав гаплик, і найбільше не пощастило традиційно євреям - спершу їх почала притісняти нова мусульманська, а потім - християнська влада, що прийшла на зміну ісламським правителям під час переможного поступу Реконкісти.
У 1236-му Кордову, як і багато інших іберійських міст, окрім Гранади, яка протрималася аж до 1492 року, відвоював у арабів король Фердинанд ІІІ Кастильський. Відтоді мечеті почали потроху поступатися місцем костелам, а євреїв спершу змусили носити шестикутну зірку (чи якісь там інші позначки), потім заборонили обіймати державні посади, далі обклали величезними податками, а в 1391 році взагалі під час погрому ледве не всіх перебили. Завершилося все для колись потужної єврейської общини відомим вигнанням юдеїв з Іспанії 1492 року.
Пам'ятник Мойсею Маймоніду (1135-1204). Це єврейський філософ, один із найвидатніших єврейських філософів середньовіччя, жив у Кордові, говорив та писав арабською мовою й івритом.
Однією з "необхідних" туристичних пам'яток Кордови є колись головна в Іспанії синагога. Зовні нас вона не вразила, бо вся краса всередині. Фотки немає :) (І взагалі, оброплювати та пригадувати знімки трирічної давнини - це хоч і цікаво, але важко).
Алькасар і стіни Мескіти.
Поряд із Мескітою, фактично на березі Гвадалквівіра, розкинувся величний Алькасар - спершу мавританська фортеця (від якої, щоправда, після численних перебудов нічого не залишилося), а потім - палац іспанських королів.
Витребеньки у вигляді потвор на стінах Алькасара.
Саме тут Ізабелла Кастильська зі своїм чоловіко Фердинандом Арагонським 1486 року приймала такого собі Крістобаля Колона, який виклав королівському подружжю план подорожі в Індію новим морським шляхом.
Згодом в Алькасарі був "штаб" інквізиції, а тепер там розміщується археологічний музей.
Ми, на жаль, усередину не потрапили через якусь чергову реконструкцію. Під час своєї першої подорожі в Кодову Л. з екскурсією заходила у двір Алькасару, але фотографій, на жаль, немає. Так що гугльте, хто хоче:)
А квартал, який колись називався Старим Алькасаром, давно вже перейменували в Сан-Басіліо - за назвою його найвідомішої вулиці, де розташована найбільша кількість двориків, що в різні часи перемагали в конкурсі патіо.
Далі - просто фотки й підписи:
На вулицях міста. / Одна з невеликих церков.
Площа Корредера - Plaza de la Corredera, оточена будівлями 1683 р. У давнину - місце проведення корид.
Зараз тут, поміж численних аркад, багато простих кафешок під відкритим небом.
Уболівальники першолігового ФК "Кордова" відпочивають на Корредері після матчу.
У вихідні дні тут працює ринок.
Кіт на даху одного з будинків, що обмежують Plaza de la Corredera.
Десь у районі кальє де Фернандо Колон.
Це на фотомонтаж, а сусідні балкони.
На пласа дель Потро. Тріумфальна колона св. Рафаеля, 1924 р.
/ Балкон із засушеним пальмовим гіллям, що залишилося од відзначення Вербної (тобто в католиків - Пальмової) неділі.
Музей і фонтан Потро.
Розташований тут заїжджий двір згадував Сервантес у "Дон Кіхоті".
І в Андалусії, до якої належить Кордова, є сепаратисти. Вимагають свободи андалусійській нації.
Нічна пласа де лас Тендільяс із кінним пам'ятником Гонсало Фернандесу де Кордова (1453-1515).
Цей іспанський генерал і військовий реформатор мав прізвисько Великий Капітан (El Gran Capitán) та, за однією з версій, був одним з основоположників тактики ведення позиційної війни.
Саме Фернандес вибив мусульман із Гранади, внаслідок чого магометанський емірат на Піренейському півострові перестав існувати.
Кордовський голуб кагбе каже нам "до побачення".
Далі будуть пости про Мескіту,
кордовські таверни
і разкопки мусульманської резиденції Мадінат аль-Захра під Кордовою.
Більше про Кордову - тут.