Шверін: "німецька Венеція" і її герцогський замок поміж депресивного спадку НДР
Попри наші часті подорожі до Німеччини, ми досі не були на території колишньої НДР, якщо не рахувати візит Д. у східний Берлін 2003 року. Тож, укотре опинившись у Любеку, вирішили закрити цей пробіл.
І придбали Laender-Ticket, він же Hamburg+Schleswig-Holstein-Ticket.
Цей квиток вартістю 29 євро (якщо на двох людей) дає можливість цілий день безлімітно подорожувати електричками та іншим громадським транспортом і по землі Шлезвіг-Гольштейн, до складу якої входить Любек, і по Гамбургу та його околицях, і по "соціалістичному" Мекленбургу-Передній Померанії.
Головною метою подорожі був Шверін.
По-перше, тому, що це місто - столиця землі Mecklenburg-Vorpommern. І саме там розташовано місцевий парламент, під юрисдикцію якого потрапляє німецький кінець газопроводу "Північний потік", що пройшов по дну Балтійського моря . А отже, й коментарі до статті про запуск цієї труби в обхід України найзручніше було взяти у Шверіні.
(До слова, домовитися про ці коментарі було вкрай нелегко. Своїми тотальними невідповідями на e-mailи тамтешні політики розбили наше уявлення про німців як обов'язкову націю, а тамтешнє чиновництво - як відкрите до спілкування зі ЗМІ.)
А по-друге, ландтаг Мекленбурга-Передньої Померанії розташований у головній "достопрімєчатєльності" Шверіна - Шверінському замку над Шверінським озером. Тож і помилуватися там є чим:
Попри те, що з часу об'єднання Німеччини минуло вже 20 років, різницю між бюргерською ФРН і "скомуняченою" НДР видно навіть з вікна поїзда, щойно він перетне недемарковану межу між Шлезвігом-Гольштейном і Мекленбургом.
По якихось закинутих, обдертих сараях уздовж колій. По не надто привабливих дрібних залізничних станціях. По стінах підземних переходів на вузловому вокзалі селища Бад Кляйнен, де треба робити пересадку на шляху з Любека до Шверіна. І, здається, навіть по сільській архітектурі (хоча, може, це в нас уже спрацювало самонавіювання).
Впадає ця відмінність в око й у самому Шверіні.
Хоча містечко, принаймні його центральна частина, досить мальовниче й місцями дуже симпатичне. Але порівняно із ситим Любеком, з якого ми щойно приїхали, 95-тисячний Шверін видається помітно депресивним. Природу цього відчуття пояснити складно. Можливо, собаче лайно на алеях у центрі міста, у яке так просто вступити? Забагато літніх людей? Чи недостатня заточеність міста на туризм? Брак сувенірів? Неадекватно високі ціни на простенькі китайські магнітики?
Чи відсутність пішохідних переходів?..
Жарти жартами, але це якийсь атас: в обласному центрі землі Mecklenburg-Vorpommern на кількакілометровому шляху із залізничного вокзалу до замку - із блуканням вуличками та відхиляннями від маршруту - ми побачили півтора світлофора. Один - біля мосту до замку. Другий - у протилежному кінці вул. Александерштрассе біля озера Пфаффентайх, куди ми не ходили, але бачили здалеку.
Пішохідні зебри теж треба шукати, що називається, вдень із вогнем.
Місцеві мешканці сміливо перебігають дорогу просто перед стрімкими трамваями й авто, з чого випливає, що їм до такого стану речей не звикати. Хоча така диспозиція у стосунках людина-авто притаманна більше арабській країні, ніж Німеччині.
Ось типовий беззеброво-безсвітлофорний перехід через вулицю на Вісмаршештрассе біля вокзалу:
А ось, забігаючи наперед, той єдиний у місті світлофор, який десь півдня гуляння змусив нас почекати на переході (вул. Альтер Гартен):
Двері відділення Дойче-банку та просто балкони житлового будинку.
Мекленбург-Передня Померанія - найменш заселена земля Німеччини. І офіційно найбідніша.
На останніх виборах найбільше голосів у Шверіні набрала партія "Ді лінке" ("Ліві") - по суті, комуністи, причому саме ті, які правили в НДР. Із кожними наступними виборами вони здобувають більшу підтримку.
Die Linke виникла 2007 року шляхом злиття "Лівої партії. ПДС" і партії "Праця і соціальна справедливість - Виборча альтернатива". Друга партія вийшла з середовища шредерівської Соціал-демократичної партії Німеччини. А ПДС - Партія демократичного соціалізму - це колишня СЄПГ, Соціалістична єдина партія Німеччини, "НДРівська КПРС".
Мер (обер-бургомістр) у Шверіні з "Ді лінке" - Ангеліка Грамков.
Узагалі, в цих краях багато людей із прізвищами на -ов та міст із закінченнями на -ов. Адже це колишні слов'янські землі.
У Мекленбурзі-ПП можна здибати свій Краков, Круков, Кресов, Грабов, Суков, Рунов, Духеров, Вардов, Марлов, Польхов, Даберков, Гневков, Спантеков, Древелов, Торгелов та ін., і це перелік не сіл, а чималих населених пунктів. Зрештою, Росток і сусідній Любек - теж давні слов'янські міста. А Шверін (Schwerin) - це видозмінений Зверін.
Прикордонний край на березі Балтійського моря упродовж тривалого часу був заселений слов’янськими племенами.
Померанія - німецькою мовою Pommern, польською - Pomorze, тобто Помор’я - це великий історичний регіон на південному Балтійському узбережжі, розділений між двома країнами.
У ніші фасаду Шверінського замку стоїть великий кінний пам'ятник Ніклоту - останньому незалежному князеві бодричів (ободритів), хижан та черезпенян. Ніклот майже 30 років протистояв німецькому натиску, опирався прийняттю бодричами християнства й загинув у бою в 1160 році.
Місцевих слов’ян-язичників завоював герцог Саксонії й Баварії Генріх Лев, і відтоді ці землі залишалися в статусі таких собі колоній, де частина слов’янського населення з відповідним менталітетом уживалася з організованими німецькими колонізаторами, ну й асимілювалася, звісно.
По загибелі Ніклота його сини Прибислав і Вратислав якийсь час намагалися чинити опір німцям. Однак після полону і страти Вратислава Прибислав був змушений визнати себе васалом саксонського герцога і став засновником династії Ніклотингів, що правила в Мекленбурзі аж до 1918 р.
Тут було герцогство у складі Священної Римської імперії, з 1815 р. - велике герцогство Мекленбург-Шверін.
Після І Світової війни - Вільна держава Мекленбург-Шверін у складі Вісмарської республіки.
Після ІІ Світової війни Мекленбург і ПП відійшли до НДР. Соціалісти по-новому проклали адміністративні кордони й утворили на цих територіях округи Росток, Шверін та частково Нойбранденбург.
Об’єднання Німеччини обернулося для цієї землі воз'єднанням Мекленбурга і Передньої Померанії, але головне - закриттям багатьох підприємств.
Це для радянських людей продукція НДР здавалася майже втіленням західних стандартів. А насправді місцеві стандарти виробництва відстали від західних на кілька десятиріч, і виявилося, що шкідливі для екології виробництва легше закрити, ніж привести у відповідність до сучасних норм.
Такий поворот, зрозуміло, призвів до значного скорочення робочих місць і міграції населення у сусідні західнонімецькі землі.
Для прикладу: у Ростоку - найбільшому місті Мекленбурга-ПП, колись найбільшому морському порту НДР - на початок 1990 року налічувалося близько 260 тисяч мешканців. А в 2010-му - вже тільки 200 тисяч.
Але до Ростока ми не доїхали, тому далі - про Шверін. Тут, до речі, кількість населення теж помітно зменшилася.
Якщо населення тут - 95 220, а бюлетенів для голосування на міських виборах видано 79 615, то самі рахуйте, скільки тут живе дітей, які не мають права голосу.
Про Росток у Шверіні нагадують незліченні наліпки фанів "Ганзи" з Ростока - головного футбольного клубу Мекленбурга-ПП, який зараз теліпається в третій бундеслізі:
На задньому плані - Ст-Паульскірхе.
Крім "Лівих", на місцевих виборах усіх шокує НПД - ультраправа Націонал-демократична партія Німеччини. На останніх виборах у ландтаг (земельний парламент) Мекленбургу-ПП натуральні неонацики взяли 7% голосів. Для антифашистської покаянної країни, де вже майже половина турків, арабів, негрів і т.д., успіхи НПД - це просто зрив даху. Мовляв, як же так - НПД в Мекленбурзі бере 7%, при тому що "Вільні демократи" віце-канцлера, міністра закордонних справ Німеччини Гідо Вестервелле (який недавно передав головування в'єтнамцю))) - удвічі менше.
А це ось такий різновид наслідків депресняку на тему відставання "оссі" - мешканців східних територій - від рівня життя "вессі".
По всьому Шверіну - чимало наклейок із закликами боротися проти нацистської загрози. Ось ця - на Санкт-Паульскірхе:
Цієї осені рівень безробіття по всій Німеччині - близько 7%. У Шверіні - майже вдвічі вищий. А в деяких найбільш депресивних районах Мекленбурга-Передньої Померанії доходить і до 25%.
Тож не дивно, що на останніх земельних виборах у вересні ц. р. правляча (поки що) у ФРН коаліція у складі ХДС та Партії вільних демократів зазнала в Мекленбурзі-Передній Померанії нищівної поразки.
ПВД, набравши 2,7%, у ландтаг не потрапила взагалі, хоча в попередньому скликанні мала 9,6%.
Натомість у земельний парламент уперше пройшли "Зелені" (8,4%).
А тріумфувала Соціал-демократична партія Німеччини, яка, швидше за все, повторить цей результат і наступного року на виборах до Бундестагу.
Щоправда, навіть із 36% есдекам забракло мандатів для створення більшості з їхніми традиційними партнерами - "зеленими". Тому довелося знову брати "в долю" все той же ХДС (23%).
У центрі Шверіна:
Але гіркоту поразки соратникам Ангели Меркель це навряд чи підсолодило. Адже Мекленбург-Передня Померанія - це виборча вотчина нинішнього канцлера, звідки Меркель уперше потрапила до Бундестагу й де робила політичну кар'єру.
Та годі вже політики. Давайте-но все ж про місто як таке.
Симпатичне таке містечко на березі величезного Шверінського озера.
Загалом озер у Шверіні й навколо багато, тому хтось розумний у туристичному довіднику охрестив Шверін "північнонімецькою Венецією". Але насправді Шверін і сам по собі фотогенічний, тож чужі назви йому геть ні до чого. Тим більше, на Венецію він зовсім не схожий.
Хоча води навколо таки багато.
Залізничний вокзал файний. Біля нього - отака майже порнографічна скульптура:
Місцевий трамвай (звичайний, а виглядає і їде краще, ніж київський "швидкісний":)):
Статистичні дані про депресняк заперечують графіті на стінах будинків на вулиці Цум Банхоф:
Авто теж дещо дисонують зі статистичними даними про бідність Мекленбурга:
У центрі міста - штучне внутрішнє озеро Пфаффентайх, оточене досить милими, досить історичними будинками.
У теплу пору року переїхати з одного кінця цього ставка на інший можна за 1 євро на катерку.
Судячи з усього, в озері Пфаффентайх водяться якісь родичі Нессі:
Перехожі й "перебіжі" на алеї, що йде вздовж Пфаффентайху:
На березі озера стоїть величезна будівля колишнього Арсеналу, про що свідчать буклети, дбайливо заготовлені для туристів:
А напис на табличці поряд із буклетами свідчить уже про те, що нині в цьому будинку розташоване обласне міністерство внутрішніх справ. Це ж скільки поліціянтів (і клерків, які їх обслуговують) потрібно області, де мешкає півтора мільйона людей?..
Місцевий Дом (1240-1460 рр.) - лютеранський собор святих Марії та Івана. Один із найбільших храмів (за деякими даними - найбільший) ганзейського періоду на Балтиці:
Збудований у звичному для цих країв стилі цегляної готики. Довжина головного нефа - 100 м, висота вежі - 117,5 м.
Собор був збудований у 1260-1416 рр.; нинішнього вигляду набув у 1980-х.
По дорозі до Ринкової площі:
Тут багато магазинчиків із якісним (?) бухлом на розлив, що продається з от таких естетичних скляних балонів:
На Ринковій площі. Вид на Дом і пам'ятник Генріху Леву:
Шверінська ратуша невелика.
До речі, в будинку ліворуч від ратуші - бюро туристичної інформації. Хоча, як видно, за туриста у Шверіні не дуже борються. Принаймні менш активно, ніж у подібних містах Західної Німеччини.
Поруч:
Один із двох сувенірних магазинів:
Далі йде Пушкінштрассе з таким собі пасажем...:
...і витворами сучасного мистецтва:
Прогулюючись пішохідною зоною в напрямку Шверінського замку, можна побачити чимало оголошень про продаж житла, в тому числі й у новобудовах. Житло симпатичне, а ціни, порівняно із сусіднім Шлезвігом-Гольштайном, значно нижчі.
Ландтаг засідає у Шверінському замку, а комісії, апарат та інші структури розташовані метрів за 300 від нього, в іншій будівлі - на Шлоссштрассе, що виходить до Шверінського замку.
І взагалі, розміри окремо стоячих міністерств Мекленбурга-ПП (та їх кількість) вражають. Бюрократію розвели ого-го.
Ось будинок іще однієї Staatskanzlei Kollegiengebäude, плюс символіка Мекленбурга-Передньої Померанії:
На площі біля Альтер Гартен.
Один із входів у Мекленбурзький театр.
Міський музей. Це все площа Альтер Гартен.
Як зазначають у путівниках, Шверінський палац має більш ніж тисячолітню історію.
Колись на острівці, де він зараз розташований, була резиденція слов'янських вождів. Але прийшов Генріх Лев і все розвалив, а на місці городища почав будувати собі хатинку в романському стилі. Потім замок іще не раз добудовували, перебудовували й прикрашали, аж доки в середині ХІХ століття, за великого герцога Фрідріха Франца ІІ, він не набув нинішнього вигляду завдяки архітектору Георгу Адольфу Деммлеру (будівля Арсеналу - теж результат його фантазії).
Маленька така хатинка для великого герцога.
Палац-замок трохи еклектичний - суміш готики, бароко, ренесансу і чогось там іще, - але красивий.
Ще круті авто під ландтагом - можливо, депутатські. Тобто депи у ФРН не лише на велосипедах їздять, як дехто в нас вважає :)
Усередині, крім ландтагу із залом засідань, - музей, ресторан тощо. Ми ознайомилися з інтер'єром та експозицією попередньо по інтернету - не вразило й не зацікавило, тому в музей ми не пішли. А взагалі там центровий експонат - ось цей трон великих герцогів мекленбурзьких:
Від острівця, на якому розташований замок, відходить два мости: один - на "велику землю", другий - до палацового парку.
А ось і сам Фрідріх Франц ІІ (1823-1883), по одній із ліній - правнук російського імператора Павла I.
Пам'ятник йому в парку з правого боку від палацу.
У меморіальній композиції в одного з нижніх товаришів обламаний меч. Судячи з усього, давно. Ніхто відновлювати не поспішає. Можливо, це так символізує миролюбність сучасної Німеччини.
До речі, знаки повсюдно забороняють кататися по парку на велосипедах. Але тут НДР, а не ФРН. :)
Гуляємо по парку. Парк в англійському стилі.
Ось так звані "альтанки" (Laubengange) - довгі арки-"тунелі", вкриті по дугах старовинними деревами з 1862 р.:
Ще трох паркових пейзажів. Жовтень, осінь, красиво.
Оці почвари невдалося сфоткати так, щоб було настільки цікаво, як у реалі. Під старим деревом типу модрини назовні в різних місцях вилазять його корені - ніби окремі стовпці. Цих пеньків багато, вони схожі на забиті в землю почварні балабухи, чи щось таке.
Парк виходить до Шверінського озера. Озеро велике, майже 62 кв. км. У довжину - 25 км. Пов'язане каналом XVI століття з Балтійським морем.
Вид удалину на озеро.
Підходимо до замку-палацу з іншого боку.
Оранжерея у внутрішньому дворі палацу.
Біля замку - справжній ботанічний сад із величезними деревами, висадженими 1860 р.:
Гінкго:
Замковий храм. Теж еклектичний, місцями схожий на православний:
Вечоріло.
З ким треба було - поговорили. Пішли вже знайомою дорогою назад на вокзал, і по тому ж земельному квитку ввечері встигли навідати місто й порт Вісмар на березі Балтійського моря - це 30 хв. електричкою від Шверіна.
То вже інша тема. Теж радимо побувати, якщо хтось буде в тих краях.
Відео: ми з іншого боку замку, в парку на березі озера.
І придбали Laender-Ticket, він же Hamburg+Schleswig-Holstein-Ticket.
Цей квиток вартістю 29 євро (якщо на двох людей) дає можливість цілий день безлімітно подорожувати електричками та іншим громадським транспортом і по землі Шлезвіг-Гольштейн, до складу якої входить Любек, і по Гамбургу та його околицях, і по "соціалістичному" Мекленбургу-Передній Померанії.
Головною метою подорожі був Шверін.
По-перше, тому, що це місто - столиця землі Mecklenburg-Vorpommern. І саме там розташовано місцевий парламент, під юрисдикцію якого потрапляє німецький кінець газопроводу "Північний потік", що пройшов по дну Балтійського моря . А отже, й коментарі до статті про запуск цієї труби в обхід України найзручніше було взяти у Шверіні.
(До слова, домовитися про ці коментарі було вкрай нелегко. Своїми тотальними невідповідями на e-mailи тамтешні політики розбили наше уявлення про німців як обов'язкову націю, а тамтешнє чиновництво - як відкрите до спілкування зі ЗМІ.)
А по-друге, ландтаг Мекленбурга-Передньої Померанії розташований у головній "достопрімєчатєльності" Шверіна - Шверінському замку над Шверінським озером. Тож і помилуватися там є чим:
Попри те, що з часу об'єднання Німеччини минуло вже 20 років, різницю між бюргерською ФРН і "скомуняченою" НДР видно навіть з вікна поїзда, щойно він перетне недемарковану межу між Шлезвігом-Гольштейном і Мекленбургом.
По якихось закинутих, обдертих сараях уздовж колій. По не надто привабливих дрібних залізничних станціях. По стінах підземних переходів на вузловому вокзалі селища Бад Кляйнен, де треба робити пересадку на шляху з Любека до Шверіна. І, здається, навіть по сільській архітектурі (хоча, може, це в нас уже спрацювало самонавіювання).
Впадає ця відмінність в око й у самому Шверіні.
Хоча містечко, принаймні його центральна частина, досить мальовниче й місцями дуже симпатичне. Але порівняно із ситим Любеком, з якого ми щойно приїхали, 95-тисячний Шверін видається помітно депресивним. Природу цього відчуття пояснити складно. Можливо, собаче лайно на алеях у центрі міста, у яке так просто вступити? Забагато літніх людей? Чи недостатня заточеність міста на туризм? Брак сувенірів? Неадекватно високі ціни на простенькі китайські магнітики?
Чи відсутність пішохідних переходів?..
Жарти жартами, але це якийсь атас: в обласному центрі землі Mecklenburg-Vorpommern на кількакілометровому шляху із залізничного вокзалу до замку - із блуканням вуличками та відхиляннями від маршруту - ми побачили півтора світлофора. Один - біля мосту до замку. Другий - у протилежному кінці вул. Александерштрассе біля озера Пфаффентайх, куди ми не ходили, але бачили здалеку.
Пішохідні зебри теж треба шукати, що називається, вдень із вогнем.
Місцеві мешканці сміливо перебігають дорогу просто перед стрімкими трамваями й авто, з чого випливає, що їм до такого стану речей не звикати. Хоча така диспозиція у стосунках людина-авто притаманна більше арабській країні, ніж Німеччині.
Ось типовий беззеброво-безсвітлофорний перехід через вулицю на Вісмаршештрассе біля вокзалу:
А ось, забігаючи наперед, той єдиний у місті світлофор, який десь півдня гуляння змусив нас почекати на переході (вул. Альтер Гартен):
Двері відділення Дойче-банку та просто балкони житлового будинку.
Мекленбург-Передня Померанія - найменш заселена земля Німеччини. І офіційно найбідніша.
На останніх виборах найбільше голосів у Шверіні набрала партія "Ді лінке" ("Ліві") - по суті, комуністи, причому саме ті, які правили в НДР. Із кожними наступними виборами вони здобувають більшу підтримку.
Die Linke виникла 2007 року шляхом злиття "Лівої партії. ПДС" і партії "Праця і соціальна справедливість - Виборча альтернатива". Друга партія вийшла з середовища шредерівської Соціал-демократичної партії Німеччини. А ПДС - Партія демократичного соціалізму - це колишня СЄПГ, Соціалістична єдина партія Німеччини, "НДРівська КПРС".
Мер (обер-бургомістр) у Шверіні з "Ді лінке" - Ангеліка Грамков.
Узагалі, в цих краях багато людей із прізвищами на -ов та міст із закінченнями на -ов. Адже це колишні слов'янські землі.
У Мекленбурзі-ПП можна здибати свій Краков, Круков, Кресов, Грабов, Суков, Рунов, Духеров, Вардов, Марлов, Польхов, Даберков, Гневков, Спантеков, Древелов, Торгелов та ін., і це перелік не сіл, а чималих населених пунктів. Зрештою, Росток і сусідній Любек - теж давні слов'янські міста. А Шверін (Schwerin) - це видозмінений Зверін.
Прикордонний край на березі Балтійського моря упродовж тривалого часу був заселений слов’янськими племенами.
Померанія - німецькою мовою Pommern, польською - Pomorze, тобто Помор’я - це великий історичний регіон на південному Балтійському узбережжі, розділений між двома країнами.
У ніші фасаду Шверінського замку стоїть великий кінний пам'ятник Ніклоту - останньому незалежному князеві бодричів (ободритів), хижан та черезпенян. Ніклот майже 30 років протистояв німецькому натиску, опирався прийняттю бодричами християнства й загинув у бою в 1160 році.
Місцевих слов’ян-язичників завоював герцог Саксонії й Баварії Генріх Лев, і відтоді ці землі залишалися в статусі таких собі колоній, де частина слов’янського населення з відповідним менталітетом уживалася з організованими німецькими колонізаторами, ну й асимілювалася, звісно.
По загибелі Ніклота його сини Прибислав і Вратислав якийсь час намагалися чинити опір німцям. Однак після полону і страти Вратислава Прибислав був змушений визнати себе васалом саксонського герцога і став засновником династії Ніклотингів, що правила в Мекленбурзі аж до 1918 р.
Тут було герцогство у складі Священної Римської імперії, з 1815 р. - велике герцогство Мекленбург-Шверін.
Після І Світової війни - Вільна держава Мекленбург-Шверін у складі Вісмарської республіки.
Після ІІ Світової війни Мекленбург і ПП відійшли до НДР. Соціалісти по-новому проклали адміністративні кордони й утворили на цих територіях округи Росток, Шверін та частково Нойбранденбург.
Об’єднання Німеччини обернулося для цієї землі воз'єднанням Мекленбурга і Передньої Померанії, але головне - закриттям багатьох підприємств.
Це для радянських людей продукція НДР здавалася майже втіленням західних стандартів. А насправді місцеві стандарти виробництва відстали від західних на кілька десятиріч, і виявилося, що шкідливі для екології виробництва легше закрити, ніж привести у відповідність до сучасних норм.
Такий поворот, зрозуміло, призвів до значного скорочення робочих місць і міграції населення у сусідні західнонімецькі землі.
Для прикладу: у Ростоку - найбільшому місті Мекленбурга-ПП, колись найбільшому морському порту НДР - на початок 1990 року налічувалося близько 260 тисяч мешканців. А в 2010-му - вже тільки 200 тисяч.
Але до Ростока ми не доїхали, тому далі - про Шверін. Тут, до речі, кількість населення теж помітно зменшилася.
Якщо населення тут - 95 220, а бюлетенів для голосування на міських виборах видано 79 615, то самі рахуйте, скільки тут живе дітей, які не мають права голосу.
Про Росток у Шверіні нагадують незліченні наліпки фанів "Ганзи" з Ростока - головного футбольного клубу Мекленбурга-ПП, який зараз теліпається в третій бундеслізі:
На задньому плані - Ст-Паульскірхе.
Крім "Лівих", на місцевих виборах усіх шокує НПД - ультраправа Націонал-демократична партія Німеччини. На останніх виборах у ландтаг (земельний парламент) Мекленбургу-ПП натуральні неонацики взяли 7% голосів. Для антифашистської покаянної країни, де вже майже половина турків, арабів, негрів і т.д., успіхи НПД - це просто зрив даху. Мовляв, як же так - НПД в Мекленбурзі бере 7%, при тому що "Вільні демократи" віце-канцлера, міністра закордонних справ Німеччини Гідо Вестервелле (який недавно передав головування в'єтнамцю))) - удвічі менше.
А це ось такий різновид наслідків депресняку на тему відставання "оссі" - мешканців східних територій - від рівня життя "вессі".
По всьому Шверіну - чимало наклейок із закликами боротися проти нацистської загрози. Ось ця - на Санкт-Паульскірхе:
Цієї осені рівень безробіття по всій Німеччині - близько 7%. У Шверіні - майже вдвічі вищий. А в деяких найбільш депресивних районах Мекленбурга-Передньої Померанії доходить і до 25%.
Тож не дивно, що на останніх земельних виборах у вересні ц. р. правляча (поки що) у ФРН коаліція у складі ХДС та Партії вільних демократів зазнала в Мекленбурзі-Передній Померанії нищівної поразки.
ПВД, набравши 2,7%, у ландтаг не потрапила взагалі, хоча в попередньому скликанні мала 9,6%.
Натомість у земельний парламент уперше пройшли "Зелені" (8,4%).
А тріумфувала Соціал-демократична партія Німеччини, яка, швидше за все, повторить цей результат і наступного року на виборах до Бундестагу.
Щоправда, навіть із 36% есдекам забракло мандатів для створення більшості з їхніми традиційними партнерами - "зеленими". Тому довелося знову брати "в долю" все той же ХДС (23%).
У центрі Шверіна:
Але гіркоту поразки соратникам Ангели Меркель це навряд чи підсолодило. Адже Мекленбург-Передня Померанія - це виборча вотчина нинішнього канцлера, звідки Меркель уперше потрапила до Бундестагу й де робила політичну кар'єру.
Та годі вже політики. Давайте-но все ж про місто як таке.
Симпатичне таке містечко на березі величезного Шверінського озера.
Загалом озер у Шверіні й навколо багато, тому хтось розумний у туристичному довіднику охрестив Шверін "північнонімецькою Венецією". Але насправді Шверін і сам по собі фотогенічний, тож чужі назви йому геть ні до чого. Тим більше, на Венецію він зовсім не схожий.
Хоча води навколо таки багато.
Залізничний вокзал файний. Біля нього - отака майже порнографічна скульптура:
Місцевий трамвай (звичайний, а виглядає і їде краще, ніж київський "швидкісний":)):
Статистичні дані про депресняк заперечують графіті на стінах будинків на вулиці Цум Банхоф:
Авто теж дещо дисонують зі статистичними даними про бідність Мекленбурга:
У центрі міста - штучне внутрішнє озеро Пфаффентайх, оточене досить милими, досить історичними будинками.
У теплу пору року переїхати з одного кінця цього ставка на інший можна за 1 євро на катерку.
Судячи з усього, в озері Пфаффентайх водяться якісь родичі Нессі:
Перехожі й "перебіжі" на алеї, що йде вздовж Пфаффентайху:
На березі озера стоїть величезна будівля колишнього Арсеналу, про що свідчать буклети, дбайливо заготовлені для туристів:
А напис на табличці поряд із буклетами свідчить уже про те, що нині в цьому будинку розташоване обласне міністерство внутрішніх справ. Це ж скільки поліціянтів (і клерків, які їх обслуговують) потрібно області, де мешкає півтора мільйона людей?..
Місцевий Дом (1240-1460 рр.) - лютеранський собор святих Марії та Івана. Один із найбільших храмів (за деякими даними - найбільший) ганзейського періоду на Балтиці:
Збудований у звичному для цих країв стилі цегляної готики. Довжина головного нефа - 100 м, висота вежі - 117,5 м.
Собор був збудований у 1260-1416 рр.; нинішнього вигляду набув у 1980-х.
По дорозі до Ринкової площі:
Тут багато магазинчиків із якісним (?) бухлом на розлив, що продається з от таких естетичних скляних балонів:
На Ринковій площі. Вид на Дом і пам'ятник Генріху Леву:
Шверінська ратуша невелика.
До речі, в будинку ліворуч від ратуші - бюро туристичної інформації. Хоча, як видно, за туриста у Шверіні не дуже борються. Принаймні менш активно, ніж у подібних містах Західної Німеччини.
Поруч:
Один із двох сувенірних магазинів:
Далі йде Пушкінштрассе з таким собі пасажем...:
...і витворами сучасного мистецтва:
Прогулюючись пішохідною зоною в напрямку Шверінського замку, можна побачити чимало оголошень про продаж житла, в тому числі й у новобудовах. Житло симпатичне, а ціни, порівняно із сусіднім Шлезвігом-Гольштайном, значно нижчі.
Ландтаг засідає у Шверінському замку, а комісії, апарат та інші структури розташовані метрів за 300 від нього, в іншій будівлі - на Шлоссштрассе, що виходить до Шверінського замку.
І взагалі, розміри окремо стоячих міністерств Мекленбурга-ПП (та їх кількість) вражають. Бюрократію розвели ого-го.
Ось будинок іще однієї Staatskanzlei Kollegiengebäude, плюс символіка Мекленбурга-Передньої Померанії:
На площі біля Альтер Гартен.
Один із входів у Мекленбурзький театр.
Міський музей. Це все площа Альтер Гартен.
Як зазначають у путівниках, Шверінський палац має більш ніж тисячолітню історію.
Колись на острівці, де він зараз розташований, була резиденція слов'янських вождів. Але прийшов Генріх Лев і все розвалив, а на місці городища почав будувати собі хатинку в романському стилі. Потім замок іще не раз добудовували, перебудовували й прикрашали, аж доки в середині ХІХ століття, за великого герцога Фрідріха Франца ІІ, він не набув нинішнього вигляду завдяки архітектору Георгу Адольфу Деммлеру (будівля Арсеналу - теж результат його фантазії).
Маленька така хатинка для великого герцога.
Палац-замок трохи еклектичний - суміш готики, бароко, ренесансу і чогось там іще, - але красивий.
Ще круті авто під ландтагом - можливо, депутатські. Тобто депи у ФРН не лише на велосипедах їздять, як дехто в нас вважає :)
Усередині, крім ландтагу із залом засідань, - музей, ресторан тощо. Ми ознайомилися з інтер'єром та експозицією попередньо по інтернету - не вразило й не зацікавило, тому в музей ми не пішли. А взагалі там центровий експонат - ось цей трон великих герцогів мекленбурзьких:
Від острівця, на якому розташований замок, відходить два мости: один - на "велику землю", другий - до палацового парку.
А ось і сам Фрідріх Франц ІІ (1823-1883), по одній із ліній - правнук російського імператора Павла I.
Пам'ятник йому в парку з правого боку від палацу.
У меморіальній композиції в одного з нижніх товаришів обламаний меч. Судячи з усього, давно. Ніхто відновлювати не поспішає. Можливо, це так символізує миролюбність сучасної Німеччини.
До речі, знаки повсюдно забороняють кататися по парку на велосипедах. Але тут НДР, а не ФРН. :)
Гуляємо по парку. Парк в англійському стилі.
Ось так звані "альтанки" (Laubengange) - довгі арки-"тунелі", вкриті по дугах старовинними деревами з 1862 р.:
Ще трох паркових пейзажів. Жовтень, осінь, красиво.
Оці почвари невдалося сфоткати так, щоб було настільки цікаво, як у реалі. Під старим деревом типу модрини назовні в різних місцях вилазять його корені - ніби окремі стовпці. Цих пеньків багато, вони схожі на забиті в землю почварні балабухи, чи щось таке.
Парк виходить до Шверінського озера. Озеро велике, майже 62 кв. км. У довжину - 25 км. Пов'язане каналом XVI століття з Балтійським морем.
Вид удалину на озеро.
Підходимо до замку-палацу з іншого боку.
Оранжерея у внутрішньому дворі палацу.
Біля замку - справжній ботанічний сад із величезними деревами, висадженими 1860 р.:
Гінкго:
Замковий храм. Теж еклектичний, місцями схожий на православний:
Вечоріло.
З ким треба було - поговорили. Пішли вже знайомою дорогою назад на вокзал, і по тому ж земельному квитку ввечері встигли навідати місто й порт Вісмар на березі Балтійського моря - це 30 хв. електричкою від Шверіна.
То вже інша тема. Теж радимо побувати, якщо хтось буде в тих краях.
Відео: ми з іншого боку замку, в парку на березі озера.
Click to view