Андорра ч.5. Колорит столиці, гірські потоки-ріки та український слід
Ця похмура, нудна київська погода з її +20 і постійними марш-кидками хмар по небу та нападами дощів нагадує Андорру на початку квітня. Там теж регулярно хмарилося й накрапало.
Але то було серед і навесні. А в нас зараз рівнина і - ОМГ! - уже 1 липня.
Три місяці минуло з часу нашої останньої поїздки за кордон. Тож тримайте нарешті останню главу розповіді про Андорру.
Власне, майже все по суті було сказано в попередніх частинах. А це - чималий залишок знімків, без яких уявлення про цю невеличку, забуту в горах країну буде неповним.
Хоча воно (уявлення) для нас неповне ще й через те, що ми були лише в столиці - Андоррі-ла-Вельї, а також проїхали транзитом через Сант-Жулію-де-Лорію і Санту-Колому. Для повноти картини треба було ще вділити час поїздці в гори-полонини. Ну то вже якось іншим разом.
А стрімкі потоки-ріки є і в самій Андоррі-ла-Вельї. І ще чимало симпатичного.
Як-от ліхтарі на центральній торговій вулиці - авінгуда Мерітшель.
Це один і той самий ліхтар, але кожні 10 секунд він змінює колір декоративного плафона. А звичайне освітлення дають круглі лампи, приліплені під різнокольоровою штукою. Креативно.
Сутеніє. Різнокольорова трапеція вже фунциклює, а освітлення ще не умик... умік... увік... увімкнули.
А ось ліхтар на повний зріст:
Ще трохи вулиці Мерітшель:
Світлофори в крихітній Андоррі-ла-Вельї є, і вони ось такі:
Показують пішоходам час до зеленого світла.
У квітні на центральній торговій вулиці ще стояла снігова баба, вітаючи туристів із минулим Новим роком:
Справді, скільки того літа - можна не знімати до наступного снігового сезону.
Андоррська маршрутка. Крім автобусів, маршруток і таксі, іншого громадського транспорту там немає. Ну хіба канатні дороги в гори.
Андоррське таксі:
Ні, пардон. Є ж іще громадські ліфти. Ми, здається, про них згадували в попередніх постах.
Як у Монако: оскільки місто тулиться на гірських терасах різної висоти, то для зручності, щоб не обходити далеко зигзагами, у кількох місцях стоять вуличні ліфти.
Наприклад, ось такий:
Або такий:
Міська рада Андорри-ла-Вельї.
Андорра нагадує щось середнє між Монако і Грузією.
Від Монако - заможність, гори навколо, скупчення грошей, ліфти на різні поверхи.
Від Грузії - знову гори, навіть більше подібні на Кавказькі, долини гірських рік, деякі кам'яні штрихи архітектури, смагляві громадяни...
Ось це урвище посеред міста - типу як у Тбілісі є. Нам так принаймні здалося.
Вид трохи правіше:
Тут же - ну просто рускіє бєрьози:
Такі види відкриваються із Народної площі (Placa del Poble), розташованої на даху Центру конгресів на одному рівні з вулицею Мерітшель. Водночас це значно вищий рівень, ніж паралельна вулиця - та, що біля річкового ложа.
На пласа дель Побле - великі червоні лави-"дивани" для відпочинку, баскетбольні, інші ігрові майданчики. Ну й, звісно, виходи в банк (як же в Андоррі без банку на квадратні сто метрів?) та в ліфт на нижній поверх.
Поруч - головна церква Андорри-ла-Вельї - Sant Esteve.
Ось вона з іншого боку, зблизька:
Поруч ліворуч - міськрада. Мега-парламент, оспіваний у першій главі, - правіше, метрів за шістдесят.
Пацани-богохульники натягують гумові резервуари на крас святаго істочнєга й чекають, коли набереться водою й лусне. Найприкольніше - коли поруч проходитиме якийсь статечний турист.
Традиційно, вирішили сидіти з винцем і багетом у центральному міському парку. Вичислили його на карті. Прийшли.
Гиги.
Масштаб карти оманливий. Сентрал-парк Андорри-ла-Вельї виявився ненабагато більшим за пересічний дитячий майданчик у нас на Позняках, і майже такий самий убитий. Кілька дерев з обрізаними кронами - лишилися тільки цурпалки. Так званий фонтан із неоковирною іржавою махиною посередині. А сама ємність басейну - це яма, викладена брезентом. Брезент у кількох місцях драний, води нема.
Суррові андоррські дітлахи грраються на одиноких гойдалках і гіррках, поки мами й баби точать ляси й курррять цигаррки.
А поруч уже гірський потік, він же річка Гран Валіра, головна у столиці і всій Андоррі.
Власне, в Андоррі-ла-Вельї вона скрізь поруч. Є варіанти - або за 10 метрів (як від нашого готелю - такий зворушливий безперервний шум), або за двісті метрів (це якщо жити на верхніх терасах).
На кам'яних берегах Гран Валыри якраз відцвіли абрикоси та інші вишні.
Дурманом сладкім уже нє вєяло, але було романтично, хоч і похмуро.
Укотре за день збирався дощ...
Далі по місту, йдучи вздовж долини Гран Валіри.
Із гірр ще поверталися лижники.
По двох берегах потоку - вулиці ім. Ради Європи та ім. доктора Мітшавіли.
А цей міст між ними вперто проглядається ледь не з кожної точки долини, перекриваючи всі ракурси :)
Качки-екстремалки кидалися в річкове нуртовиння - забавлялися, мабуть. Потім відпочивали на камінні:
У цьому місці в Гран Валіра міняє назву і стає Валіра ль'Оріент.
Посередині - одна з андоррських визначних атракцій, спа-центр під назвою "Кальдеа спа".
Його шпилясту будівлю, що буцімто нагадує гірські вершини, теж видно здалеку.
Місто. Тунель у горі:
А за горами скляними - пересічні вершини Піренеїв, що обступають столицю і кожне андоррське містечко.
Вулична андоррська магія.
Показово, що гірські схили над ла-Вельєю забудовані мало - здебільшого вистачає й того житла, що в є в долинах.
Але подекуди видно ознаки акуратного будівництва.
І ще.
Вулична скульптура Андорри:
Сальвадора Далі тут вважають майже своїм. Адже ж теж каталонці.
Як уже писалося, Андорра - єдина у світі незалежна держава каталонського народу. Хоча власне каталонці тут не становлять більшості.
Але національна свідомість присутня.
Ось такі листівки на стінах і всередині деяких установ закликають "не соромитися і говорити каталанською":
Автомобільний номерний знак Андорри:
І мопедний:
Головна андоррська газета на стіні - читай, хто хоче:
Газетний кіоск у супермаркеті. На перших ролях - газети Іспанії.
Причому товстезне щоденне "Ель періодіко" є в трьох варіантах - іспаномовному, каталаномовному і андоррський випуск:
Буклет, який показує, що Андорра-ла-Велья - то не вся Андорра, і треба сідати на найближчий автобус і їхати на полонину - там давні церкви, стародавні фігури Діви Марії і взагалі красота:
Зокрема, далі в горах є містечко Ордіно. А в ньому - український слід.
Один багатий поціновувач мікро-арту влаштував приватний музей мініатюри, придбавши твори українця Миколи Сядристого.
Ще один подібний музей є в Києві в Лаврі. А в музей Ордіно запрошують лайтбокси в Андоррі-ла-Вельї:
В Андоррі, не надто багатій а "достопрімєчатєльності", Сядристий ледь не національний герой.
Андоррський "Макдональдз":
Тут мало людей, зате багато місця, круті дивани, безплатний туалет і - що головне - безплатний Wi-Fi:
Столиця вночі. Вулиця Мерітшель:
Ви теж таке побачите, якщо поїдете з Андорри на велику землю о 5-й годині ранку (інший варіант виїзду - 15-та година):
Туристичний офіс ("офісіна") на вулиці Мерітшель.
Ще один подібний є біля автовокзалу. Там можна отримати безплатну карту і цінні поради.
Продавець меду та інших андоррських смаколиків поруч із туристичною офісіною:
Сувеніри. Здєсь рускій дух, а кагже.
Отака вона, Андорра.
Це п'ята, остання, частина нашої розповіді про Андорру.
У першій частині ми писали, як туди доїхати.
У другій частині було про андоррську історію та її численні курйози, політику, демографію, вибори тощо.
У третій частині - про унікально низькі андоррські ціни, спрощене оподаткування, гостинні банки та умови придбання нерухомості й отримання ВНЖ-ПМЖ.
У четвертій частині були фотки простих андоррців.
Але то було серед і навесні. А в нас зараз рівнина і - ОМГ! - уже 1 липня.
Три місяці минуло з часу нашої останньої поїздки за кордон. Тож тримайте нарешті останню главу розповіді про Андорру.
Власне, майже все по суті було сказано в попередніх частинах. А це - чималий залишок знімків, без яких уявлення про цю невеличку, забуту в горах країну буде неповним.
Хоча воно (уявлення) для нас неповне ще й через те, що ми були лише в столиці - Андоррі-ла-Вельї, а також проїхали транзитом через Сант-Жулію-де-Лорію і Санту-Колому. Для повноти картини треба було ще вділити час поїздці в гори-полонини. Ну то вже якось іншим разом.
А стрімкі потоки-ріки є і в самій Андоррі-ла-Вельї. І ще чимало симпатичного.
Як-от ліхтарі на центральній торговій вулиці - авінгуда Мерітшель.
Це один і той самий ліхтар, але кожні 10 секунд він змінює колір декоративного плафона. А звичайне освітлення дають круглі лампи, приліплені під різнокольоровою штукою. Креативно.
Сутеніє. Різнокольорова трапеція вже фунциклює, а освітлення ще не умик... умік... увік... увімкнули.
А ось ліхтар на повний зріст:
Ще трохи вулиці Мерітшель:
Світлофори в крихітній Андоррі-ла-Вельї є, і вони ось такі:
Показують пішоходам час до зеленого світла.
У квітні на центральній торговій вулиці ще стояла снігова баба, вітаючи туристів із минулим Новим роком:
Справді, скільки того літа - можна не знімати до наступного снігового сезону.
Андоррська маршрутка. Крім автобусів, маршруток і таксі, іншого громадського транспорту там немає. Ну хіба канатні дороги в гори.
Андоррське таксі:
Ні, пардон. Є ж іще громадські ліфти. Ми, здається, про них згадували в попередніх постах.
Як у Монако: оскільки місто тулиться на гірських терасах різної висоти, то для зручності, щоб не обходити далеко зигзагами, у кількох місцях стоять вуличні ліфти.
Наприклад, ось такий:
Або такий:
Міська рада Андорри-ла-Вельї.
Андорра нагадує щось середнє між Монако і Грузією.
Від Монако - заможність, гори навколо, скупчення грошей, ліфти на різні поверхи.
Від Грузії - знову гори, навіть більше подібні на Кавказькі, долини гірських рік, деякі кам'яні штрихи архітектури, смагляві громадяни...
Ось це урвище посеред міста - типу як у Тбілісі є. Нам так принаймні здалося.
Вид трохи правіше:
Тут же - ну просто рускіє бєрьози:
Такі види відкриваються із Народної площі (Placa del Poble), розташованої на даху Центру конгресів на одному рівні з вулицею Мерітшель. Водночас це значно вищий рівень, ніж паралельна вулиця - та, що біля річкового ложа.
На пласа дель Побле - великі червоні лави-"дивани" для відпочинку, баскетбольні, інші ігрові майданчики. Ну й, звісно, виходи в банк (як же в Андоррі без банку на квадратні сто метрів?) та в ліфт на нижній поверх.
Поруч - головна церква Андорри-ла-Вельї - Sant Esteve.
Ось вона з іншого боку, зблизька:
Поруч ліворуч - міськрада. Мега-парламент, оспіваний у першій главі, - правіше, метрів за шістдесят.
Пацани-богохульники натягують гумові резервуари на крас святаго істочнєга й чекають, коли набереться водою й лусне. Найприкольніше - коли поруч проходитиме якийсь статечний турист.
Традиційно, вирішили сидіти з винцем і багетом у центральному міському парку. Вичислили його на карті. Прийшли.
Гиги.
Масштаб карти оманливий. Сентрал-парк Андорри-ла-Вельї виявився ненабагато більшим за пересічний дитячий майданчик у нас на Позняках, і майже такий самий убитий. Кілька дерев з обрізаними кронами - лишилися тільки цурпалки. Так званий фонтан із неоковирною іржавою махиною посередині. А сама ємність басейну - це яма, викладена брезентом. Брезент у кількох місцях драний, води нема.
Суррові андоррські дітлахи грраються на одиноких гойдалках і гіррках, поки мами й баби точать ляси й курррять цигаррки.
А поруч уже гірський потік, він же річка Гран Валіра, головна у столиці і всій Андоррі.
Власне, в Андоррі-ла-Вельї вона скрізь поруч. Є варіанти - або за 10 метрів (як від нашого готелю - такий зворушливий безперервний шум), або за двісті метрів (це якщо жити на верхніх терасах).
На кам'яних берегах Гран Валыри якраз відцвіли абрикоси та інші вишні.
Дурманом сладкім уже нє вєяло, але було романтично, хоч і похмуро.
Укотре за день збирався дощ...
Далі по місту, йдучи вздовж долини Гран Валіри.
Із гірр ще поверталися лижники.
По двох берегах потоку - вулиці ім. Ради Європи та ім. доктора Мітшавіли.
А цей міст між ними вперто проглядається ледь не з кожної точки долини, перекриваючи всі ракурси :)
Качки-екстремалки кидалися в річкове нуртовиння - забавлялися, мабуть. Потім відпочивали на камінні:
У цьому місці в Гран Валіра міняє назву і стає Валіра ль'Оріент.
Посередині - одна з андоррських визначних атракцій, спа-центр під назвою "Кальдеа спа".
Його шпилясту будівлю, що буцімто нагадує гірські вершини, теж видно здалеку.
Місто. Тунель у горі:
А за горами скляними - пересічні вершини Піренеїв, що обступають столицю і кожне андоррське містечко.
Вулична андоррська магія.
Показово, що гірські схили над ла-Вельєю забудовані мало - здебільшого вистачає й того житла, що в є в долинах.
Але подекуди видно ознаки акуратного будівництва.
І ще.
Вулична скульптура Андорри:
Сальвадора Далі тут вважають майже своїм. Адже ж теж каталонці.
Як уже писалося, Андорра - єдина у світі незалежна держава каталонського народу. Хоча власне каталонці тут не становлять більшості.
Але національна свідомість присутня.
Ось такі листівки на стінах і всередині деяких установ закликають "не соромитися і говорити каталанською":
Автомобільний номерний знак Андорри:
І мопедний:
Головна андоррська газета на стіні - читай, хто хоче:
Газетний кіоск у супермаркеті. На перших ролях - газети Іспанії.
Причому товстезне щоденне "Ель періодіко" є в трьох варіантах - іспаномовному, каталаномовному і андоррський випуск:
Буклет, який показує, що Андорра-ла-Велья - то не вся Андорра, і треба сідати на найближчий автобус і їхати на полонину - там давні церкви, стародавні фігури Діви Марії і взагалі красота:
Зокрема, далі в горах є містечко Ордіно. А в ньому - український слід.
Один багатий поціновувач мікро-арту влаштував приватний музей мініатюри, придбавши твори українця Миколи Сядристого.
Ще один подібний музей є в Києві в Лаврі. А в музей Ордіно запрошують лайтбокси в Андоррі-ла-Вельї:
В Андоррі, не надто багатій а "достопрімєчатєльності", Сядристий ледь не національний герой.
Андоррський "Макдональдз":
Тут мало людей, зате багато місця, круті дивани, безплатний туалет і - що головне - безплатний Wi-Fi:
Столиця вночі. Вулиця Мерітшель:
Ви теж таке побачите, якщо поїдете з Андорри на велику землю о 5-й годині ранку (інший варіант виїзду - 15-та година):
Туристичний офіс ("офісіна") на вулиці Мерітшель.
Ще один подібний є біля автовокзалу. Там можна отримати безплатну карту і цінні поради.
Продавець меду та інших андоррських смаколиків поруч із туристичною офісіною:
Сувеніри. Здєсь рускій дух, а кагже.
Отака вона, Андорра.
Це п'ята, остання, частина нашої розповіді про Андорру.
У першій частині ми писали, як туди доїхати.
У другій частині було про андоррську історію та її численні курйози, політику, демографію, вибори тощо.
У третій частині - про унікально низькі андоррські ціни, спрощене оподаткування, гостинні банки та умови придбання нерухомості й отримання ВНЖ-ПМЖ.
У четвертій частині були фотки простих андоррців.