Любек - король Ганзи. Місто марципанів, Будденброків і старожитнього купецького комфорту
У Любек із Києва літає Wizzair, причому це один із найдешевших, якщо не найдешевший, авіарейс, яким можна потрапити від нас у Західну Європу.
Ми були там минулого жовтня. Сподобалося. Не жили б, але не проти відвідати ще навіть зависнути на пару днів, - адже місто старовинне, атмосферне, затишне, цікаве.
Такого непоказного аеропорту, як тут, ми ще не бачили: це, по суті великий напнутий намет. І нічого - працює, злітна смуга на місці. У нашому «крутому» двоповерховому «Борисполі», скажімо, ще зовсім недавно теж тільки одна злітна смуга була.
Із аеропорту «Гамбург-Любек» можна їхати одразу до Гамбурга трансферним автобусом: півтори години - 10 євро. Зупинка - одразу на виході з терміналу.
А можна, пройшовши метрів 30 уперед і праворуч, сісти на міський автобус і за 2,70 євро доїхати безпосередньо до Любека - міста меншого, але цікавого, колоритного й затишного.
Інший варіант - пройти 300 метрів (ліворуч і вперед) від терміналу й сісти на електричку. До Любека - одна зупинка і щось близько 4 євро (забули точний тариф). До Гамбурга - більше години, бо з однією пересадкою, і точно більше 10 євро (тому вигідніше таки автобусом).
Ми особисто до Любека заїхали вже на зворотному з Гамбурга шляху.
Від залізничної станції (поряд із нею й автобусна) до центру міста йти пішки якихось 15 хвилин.
Залізничний вокзал.
Привокзальна площа.
По дорозі до центру - пам'ятник Бісмарку (а як же без нього в Західній Німеччині!)
І перший рукав річки Траве - Штадтграбен.
На шляху від вокзалу нас привітали земляки, ідентифікувавши по синьо-жовтій стрічці на рюкзаку. Сім'я українців із малою дитиною через лоукостовий намет аеропорт «Любек» літала Ryanair'ом до португальського Фару. Маршрут, який варто взяти на замітку, але це вже інша історія.
Поверталися до Києва вони разом із нами.
У руках землячки - безплатна карта Любека, яку можна взяти на підході до Гольстентор.
Перша й головна тутешня «достопрімєчатєльность», яка зустрічає туристів, - знамениті Гольштинські ворота (Holstentor, 1478 р.).
До запровадження єдиної європейської валюти їх зображення прикрашало банкноту достоїнством 50 дойчмарок.
Євро теж своєю увагою цю споруду не оминуло, хоча й дещо знецінило: головна любекська брама нанесена на 2-єврову монету німецького карбування.
Гольштинські ворота - західна брама Любека - зведені у Середньовіччі, наприкінці XV ст.
Раніше вони входили в цілий комплекс оборонних споруд, але 1864 року міські укріплення було демонтовано, і тепер залишилися тільки ці та ще на 50 років старші Замкові ворота (Burgtor), через які в місто можна було увійти з півночі.
Ворота відверто криві - права (якщо дивитися ззовні) башта відчутно похилилася досередини.
Із 1950 р. у Гольстентор розміщено музей історії міста.
Напис на фронтоні Concordia Domi Foris Pax латиною означає «Злагода всередині, мир - зовні».
Вид з іншого боку:
Але йдемо далі - через ворота і вперед по Гольстенштрассе. Праворуч - отака старовинна хата:
За будинками - шпиль церкви Санкт-Петрі (перша згадка - 1170 р., згодом добудовувалася впродовж сотень років).
По мосту Гольстенторбрюке переходимо канал, тобто рукав річки Траве.
Любек - місто портове, хоч і стоїть за 20 км від Балтійського моря. Із морською бухтою Любек з'єднує судноплавна річка Траве.
Центр міста, тобто Старе місто, розташовується на острові, який утворює Траве своїми чудернацькими вигинами.
Старе місто Любека - об'єкт Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
(ця фотка з Вікіпедії)
Місто Любек (Lübeck) засноване в 1143 році графом Адольфом ІІ на місці невеликого слов'янського поселення Любіце.
1226 року сенат Любека викупив у імператора Священної Римської імперії статус вільного імперського міста, а ще через сто з гаком років тут відбувся загальний з'їзд купецьких гільдій, на якому було офіційно оформлено створення Ганзейського союзу.
Загалом до цього утворення входило близько 200 міст, розташованих переважно в басейнах Північного та Балтійського морів, - від Гамбурга, Берліна й Риги до Кракова, Новгорода і Йорка.
Любек був головним містом цієї торговельної спілки, «королем» Ганзи.
Хоча тепер любекський порт на річці Траве порівняно з величезним гамбурзьким виглядає просто крихіткою.
На Гольстенштрассе.
Центр міста оберігають у середньовічному вигляді. Благо, під час ІІ Світової війни Любек постраждав не так сильно, як той же Гамбург.
Щоправда, не обійшлося без вкраплень класицизму. Які досить органічно виглядають поміж червоною цеглою.
На відміну від якогось сучасного скляного одоробла, яке таки втулили поряд із ратушею (підозрюємо, що раніше ця частина площі взагалі була незабудована).
Загалом Ринкова площа (Rathaus Markt) виглядає так.
Поряд із більшістю основних пам'яток Любека стоять їхні мініатюрні макети.
А біля ратуші - ще й повна бронзова копія центру міста.
Судячи з надписів шрифтом Брайля, призначена ще й для незрячих.
Як пише Вікіпедія, ратуша Любека - найстаріша з досі чинних ратуш Німеччини.
На площі перед ратушею грав енергійний ансамбль пенсіонерів (не таких, як у «Карнавальній ночі», а справжніх дідусів).
Поруч із Ринкової площею, з іншого боку ратуші, - величезний марципановий магазин фірми Niederegger із марципанами «до кольору, до вибору». На цій фотці він праворуч:
Ось фасад:
І вітрина:
Хоч динозавра марципанового купуй, хоч яблуко, картоплину чи ті самі Гольштинські ворота. Бо Любек, окрім усього іншого, - ще й столиця марципанів.
Кажуть, нібито вигадали ці ласощі саме тут. За легендою, якось у важкі воєнні часи в місті закінчилося борошно. А мигдаль чомусь залишався. От і придумали з перемеленого мигдалю й цукру «пекти» оригінальний «хліб».
Такі-от батончики - основний (і найдешевший) вид марципанів:
А найпопулярнішими є отакі коробки з марципановими "цукерками" в обгортках:
Винахід марципанів приписують собі й деякі інші міста, але це вже таке. У будь-якому разі, марципани в Любеку дуже смачні, передусім тому, що дуже свіжі. Й придбати їх можна на кожному кроці, починаючи із залізничного вокзалу. Марципанових кафе теж не бракує. От тільки до аеропорту відкладати купівлю не радимо, бо асортимент тамтешнього дьюті-фрі, прямо скажемо, вельми обмежений.
Марципанова "медаль" із зображенням Гольстентор:
Ще трохи картинок із головного марципанового магазину:
Економ-пропозиція по 1.30 євро за марципан:
Навпроти магазину марципанів агітувала Піратська партія, яка поширилася на Німеччину зі Швеції.
На Брайтештрассе, з іншого боку ратуші.
І далі...
Оздоблення балконів тут вигадливе.
Ще одна знаменита пам'ятка Любека - будинок Будденброків. Він же - музей Томаса та Генріха Маннів, які тут народилися, а Томас, відповідно, ще й описав своє родове гніздо та навколишні порядки у сімейній сазі «Будденброки».
У 1942 р. будинок розбомбили, але залишилися фасад і підвал. Теперішній дім із музеєм (а після війни тут ще був банк) - результат реконструкції.
Навпроти музею - церква Марієнкірхе, ще один головний символ Любека (побудова - 1250-1350 рр.).
Вона, кажуть, стала зразком для багатьох церковних споруд в містах навколишніх регіонів Німеччини. Принаймні в Люнебурзі ми бачили схожі кірхи.
Ще одна фішка Любека - вино "Любекер ротспон". Фішка давня, хоча виноградників тут немає й близько. Роблять з імпортованого винограду, який везуть із Бордо.
Ще в Любеку народився відомий соціал-демократичний канцлер Німеччини Віллі Брандт та жив і живе нобелівський лауреат Гюнтер Грасс. Отут їхні будинки, де Гроссе Бургштрассе переходить у Кенігштрассе. Будинки майже тобі класицизм.
Поруч на Кенігштрассе - церква Санкт-Катарінен.
Двоповерховий екскурсійний автобус типу "оупентур" з аудіогідом - обов'язковий атрибут будь-якого цікавого для туристів міста в Європі.
Букети з осіннього листя - на продаж.
Якийсь уже забутий нами пам'ятник по праву руку від церкви Санкт-Якобі.
Власне кірха Санкт-Якобі - церква моряків і рибалок (з 1334 р.). На площі під нею ми посиділи з годину. Зі свіжою хлібиною й вином у пляшці з-під виноградного соку :)
Вид на верхівку будинку корабельної компанії.
Вид на інший бік площі.
Ідемо далі...
На вулиці Коберг.
По Гроссе Бургштрассе проминаємо реставрований будинок старовинного домініканського монастиря (з 1227-1229 рр., один із найстаріших монастирів Північної Німеччини, що збереглися).
Зараз у ньому "Культурфорум Бургклостер" - культурний центр.
До культурного центру тут також були богодільня, суд тощо.
І виходимо до Міських воріт (Burgtor, 1444 р.).
Ось так Бургтор виглядає із зовнішнього боку.
Стоїмо на мосту Бургторбрюке - бачимо частину торгового порту Любек, там, де Ганзагафен.
Прогулянкові теплоходики ходять навколо всього острова.
У протилежний бік - Клюггафен.
Зелені насадження біля Бургтор з боку набережної Каналштрассе.
У протилежний бік острова, де Домський собор і Штадхалле, ми не ходили, ще пару церков і театрів не оглядали, а вирішили посидіти в "Макдональдзі" й попити кави - адже похолодало й пішов дощ.
Вид на вулицю був такий:
Ага, може, вам знадобиться: на автовокзалі (ZOB) - абсолютно безплатні туалети.
По дорозі в аеропорт видно присутність уже зовсім не малої російської меншини.
А це будівля аеропорту. До зустрічі на 8-березневі свята :)
Ми були там минулого жовтня. Сподобалося. Не жили б, але не проти відвідати ще навіть зависнути на пару днів, - адже місто старовинне, атмосферне, затишне, цікаве.
Такого непоказного аеропорту, як тут, ми ще не бачили: це, по суті великий напнутий намет. І нічого - працює, злітна смуга на місці. У нашому «крутому» двоповерховому «Борисполі», скажімо, ще зовсім недавно теж тільки одна злітна смуга була.
Із аеропорту «Гамбург-Любек» можна їхати одразу до Гамбурга трансферним автобусом: півтори години - 10 євро. Зупинка - одразу на виході з терміналу.
А можна, пройшовши метрів 30 уперед і праворуч, сісти на міський автобус і за 2,70 євро доїхати безпосередньо до Любека - міста меншого, але цікавого, колоритного й затишного.
Інший варіант - пройти 300 метрів (ліворуч і вперед) від терміналу й сісти на електричку. До Любека - одна зупинка і щось близько 4 євро (забули точний тариф). До Гамбурга - більше години, бо з однією пересадкою, і точно більше 10 євро (тому вигідніше таки автобусом).
Ми особисто до Любека заїхали вже на зворотному з Гамбурга шляху.
Від залізничної станції (поряд із нею й автобусна) до центру міста йти пішки якихось 15 хвилин.
Залізничний вокзал.
Привокзальна площа.
По дорозі до центру - пам'ятник Бісмарку (а як же без нього в Західній Німеччині!)
І перший рукав річки Траве - Штадтграбен.
На шляху від вокзалу нас привітали земляки, ідентифікувавши по синьо-жовтій стрічці на рюкзаку. Сім'я українців із малою дитиною через лоукостовий намет аеропорт «Любек» літала Ryanair'ом до португальського Фару. Маршрут, який варто взяти на замітку, але це вже інша історія.
Поверталися до Києва вони разом із нами.
У руках землячки - безплатна карта Любека, яку можна взяти на підході до Гольстентор.
Перша й головна тутешня «достопрімєчатєльность», яка зустрічає туристів, - знамениті Гольштинські ворота (Holstentor, 1478 р.).
До запровадження єдиної європейської валюти їх зображення прикрашало банкноту достоїнством 50 дойчмарок.
Євро теж своєю увагою цю споруду не оминуло, хоча й дещо знецінило: головна любекська брама нанесена на 2-єврову монету німецького карбування.
Гольштинські ворота - західна брама Любека - зведені у Середньовіччі, наприкінці XV ст.
Раніше вони входили в цілий комплекс оборонних споруд, але 1864 року міські укріплення було демонтовано, і тепер залишилися тільки ці та ще на 50 років старші Замкові ворота (Burgtor), через які в місто можна було увійти з півночі.
Ворота відверто криві - права (якщо дивитися ззовні) башта відчутно похилилася досередини.
Із 1950 р. у Гольстентор розміщено музей історії міста.
Напис на фронтоні Concordia Domi Foris Pax латиною означає «Злагода всередині, мир - зовні».
Вид з іншого боку:
Але йдемо далі - через ворота і вперед по Гольстенштрассе. Праворуч - отака старовинна хата:
За будинками - шпиль церкви Санкт-Петрі (перша згадка - 1170 р., згодом добудовувалася впродовж сотень років).
По мосту Гольстенторбрюке переходимо канал, тобто рукав річки Траве.
Любек - місто портове, хоч і стоїть за 20 км від Балтійського моря. Із морською бухтою Любек з'єднує судноплавна річка Траве.
Центр міста, тобто Старе місто, розташовується на острові, який утворює Траве своїми чудернацькими вигинами.
Старе місто Любека - об'єкт Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
(ця фотка з Вікіпедії)
Місто Любек (Lübeck) засноване в 1143 році графом Адольфом ІІ на місці невеликого слов'янського поселення Любіце.
1226 року сенат Любека викупив у імператора Священної Римської імперії статус вільного імперського міста, а ще через сто з гаком років тут відбувся загальний з'їзд купецьких гільдій, на якому було офіційно оформлено створення Ганзейського союзу.
Загалом до цього утворення входило близько 200 міст, розташованих переважно в басейнах Північного та Балтійського морів, - від Гамбурга, Берліна й Риги до Кракова, Новгорода і Йорка.
Любек був головним містом цієї торговельної спілки, «королем» Ганзи.
Хоча тепер любекський порт на річці Траве порівняно з величезним гамбурзьким виглядає просто крихіткою.
На Гольстенштрассе.
Центр міста оберігають у середньовічному вигляді. Благо, під час ІІ Світової війни Любек постраждав не так сильно, як той же Гамбург.
Щоправда, не обійшлося без вкраплень класицизму. Які досить органічно виглядають поміж червоною цеглою.
На відміну від якогось сучасного скляного одоробла, яке таки втулили поряд із ратушею (підозрюємо, що раніше ця частина площі взагалі була незабудована).
Загалом Ринкова площа (Rathaus Markt) виглядає так.
Поряд із більшістю основних пам'яток Любека стоять їхні мініатюрні макети.
А біля ратуші - ще й повна бронзова копія центру міста.
Судячи з надписів шрифтом Брайля, призначена ще й для незрячих.
Як пише Вікіпедія, ратуша Любека - найстаріша з досі чинних ратуш Німеччини.
На площі перед ратушею грав енергійний ансамбль пенсіонерів (не таких, як у «Карнавальній ночі», а справжніх дідусів).
Поруч із Ринкової площею, з іншого боку ратуші, - величезний марципановий магазин фірми Niederegger із марципанами «до кольору, до вибору». На цій фотці він праворуч:
Ось фасад:
І вітрина:
Хоч динозавра марципанового купуй, хоч яблуко, картоплину чи ті самі Гольштинські ворота. Бо Любек, окрім усього іншого, - ще й столиця марципанів.
Кажуть, нібито вигадали ці ласощі саме тут. За легендою, якось у важкі воєнні часи в місті закінчилося борошно. А мигдаль чомусь залишався. От і придумали з перемеленого мигдалю й цукру «пекти» оригінальний «хліб».
Такі-от батончики - основний (і найдешевший) вид марципанів:
А найпопулярнішими є отакі коробки з марципановими "цукерками" в обгортках:
Винахід марципанів приписують собі й деякі інші міста, але це вже таке. У будь-якому разі, марципани в Любеку дуже смачні, передусім тому, що дуже свіжі. Й придбати їх можна на кожному кроці, починаючи із залізничного вокзалу. Марципанових кафе теж не бракує. От тільки до аеропорту відкладати купівлю не радимо, бо асортимент тамтешнього дьюті-фрі, прямо скажемо, вельми обмежений.
Марципанова "медаль" із зображенням Гольстентор:
Ще трохи картинок із головного марципанового магазину:
Економ-пропозиція по 1.30 євро за марципан:
Навпроти магазину марципанів агітувала Піратська партія, яка поширилася на Німеччину зі Швеції.
На Брайтештрассе, з іншого боку ратуші.
І далі...
Оздоблення балконів тут вигадливе.
Ще одна знаменита пам'ятка Любека - будинок Будденброків. Він же - музей Томаса та Генріха Маннів, які тут народилися, а Томас, відповідно, ще й описав своє родове гніздо та навколишні порядки у сімейній сазі «Будденброки».
У 1942 р. будинок розбомбили, але залишилися фасад і підвал. Теперішній дім із музеєм (а після війни тут ще був банк) - результат реконструкції.
Навпроти музею - церква Марієнкірхе, ще один головний символ Любека (побудова - 1250-1350 рр.).
Вона, кажуть, стала зразком для багатьох церковних споруд в містах навколишніх регіонів Німеччини. Принаймні в Люнебурзі ми бачили схожі кірхи.
Ще одна фішка Любека - вино "Любекер ротспон". Фішка давня, хоча виноградників тут немає й близько. Роблять з імпортованого винограду, який везуть із Бордо.
Ще в Любеку народився відомий соціал-демократичний канцлер Німеччини Віллі Брандт та жив і живе нобелівський лауреат Гюнтер Грасс. Отут їхні будинки, де Гроссе Бургштрассе переходить у Кенігштрассе. Будинки майже тобі класицизм.
Поруч на Кенігштрассе - церква Санкт-Катарінен.
Двоповерховий екскурсійний автобус типу "оупентур" з аудіогідом - обов'язковий атрибут будь-якого цікавого для туристів міста в Європі.
Букети з осіннього листя - на продаж.
Якийсь уже забутий нами пам'ятник по праву руку від церкви Санкт-Якобі.
Власне кірха Санкт-Якобі - церква моряків і рибалок (з 1334 р.). На площі під нею ми посиділи з годину. Зі свіжою хлібиною й вином у пляшці з-під виноградного соку :)
Вид на верхівку будинку корабельної компанії.
Вид на інший бік площі.
Ідемо далі...
На вулиці Коберг.
По Гроссе Бургштрассе проминаємо реставрований будинок старовинного домініканського монастиря (з 1227-1229 рр., один із найстаріших монастирів Північної Німеччини, що збереглися).
Зараз у ньому "Культурфорум Бургклостер" - культурний центр.
До культурного центру тут також були богодільня, суд тощо.
І виходимо до Міських воріт (Burgtor, 1444 р.).
Ось так Бургтор виглядає із зовнішнього боку.
Стоїмо на мосту Бургторбрюке - бачимо частину торгового порту Любек, там, де Ганзагафен.
Прогулянкові теплоходики ходять навколо всього острова.
У протилежний бік - Клюггафен.
Зелені насадження біля Бургтор з боку набережної Каналштрассе.
У протилежний бік острова, де Домський собор і Штадхалле, ми не ходили, ще пару церков і театрів не оглядали, а вирішили посидіти в "Макдональдзі" й попити кави - адже похолодало й пішов дощ.
Вид на вулицю був такий:
Ага, може, вам знадобиться: на автовокзалі (ZOB) - абсолютно безплатні туалети.
По дорозі в аеропорт видно присутність уже зовсім не малої російської меншини.
А це будівля аеропорту. До зустрічі на 8-березневі свята :)
