Прощавай, Маестро, і спасибі. Емоції на тему футболу і швидкоплинності життя

[ledilid]

Comments

[ot_taka_ja]

еееееееех, я можна сказати з-за Фігу закохалась в футбол
шкода, що час..є

вірш

[ledilid]

та не кажи...

а я от узагалі як на порозі почуваюся: зараз уже потроху зав'язують із футболом іменно шо мої ровесники (Мальдніні, правда, помітно старший, але ж він унікальний мужик)

я оцей вірш Олега Дмитрієва іноді навіть зі слізьми на очах згадую (пам'ятаю дослівно - він був надрукований у книжці типу фотоальбома "Динамо Киев - 60", там ще Блохін і Заваров(?) на білій обкладинці

Как болели мы самозабвенно

Re: вірш

[ledilid]

ну у твоєму випадку дві піщини вже затрималися як мінімум)

[vla_sta]

Єпоха минула..

[ledilid]

мда
старіємо

[vla_sta]

та час просто йде..
Ще не старіємо..
Поки дорослішаємо.. ;)

[ledilid]

ну, може, й дорослішаємо
але краще б не дорослішати)

[dmitry_fenechka]

а у шо гулялисі???

[ledilid]

:)
авжеж, це, що зараз, - все якесь прєходяще, включно із к.роналдами й ко

а раніше - "да, билі люді в наше врємя, нє то шо..." і далі за текстом

хоча, мабуть, це кожному поколінню так. з іншого боку - покоління поколінню рознь