"В очі дивляться Канни - серце в них переллю"
Їздили вчора в Канн (чи Канни, як кому) і Мужен. Від Ніцци до Канна - якихось 30 км. Аби заощадити, поїхали автобусом. Усього за 1 євро. Але, люди добрі, коли будете тут, не їздьте більше автобусом Ніцца-Канн. Бо ті 30 км він їде майже дві години, немилосердно петляє по всіх можливих вуличках і пагорбах, захитує, зупиняється на 59(!) зупинках. Але оскільки водій за графіком має зупинитися на кожній, то він на кожній і стає, хоча автобус давно напхом напхпний людьми та іншими туристами, і шофер, відчиняючи двері, волає назовні: "Комплє!" ("Complet!"), що на місцевому нарєчіі означає "мєстов нєт".
Назад їхали поїздом - за 5.80 євро, зате уздовж самого узбережжя і в три чи чотири рази швидше (і це при тому, що швидкісний потяг зупинявся на купі місцевих "кар.дач".
Але це так, сорі за відступ.
Із Канна ми одразу поїхали в селище Мужен, що за якихось 5 км притулилося на гірському схилі. І там ми таки знайшли колишню садибу першого прем'єр-міністра України Володимира Винниченка - хоча й довелося чекати годину, поки приїде з роботи її нинішній власник мсьє Алан Мотю (без нього дружина пускати на територію відмовлялася)). Але вже екскурсію мсьє провів і красот надивилися - просто шикарно було, так що почекати вартувало. Фотки й розповідь - невдовзі.
На зворотньому шляху затрималися в Канні. Супер, звісно. Невелике - 70 тисяч мешканців - містечко на березі моря без якихось особливих понтів. Якщо Ніцца - то типу як зменшена Ялта, то Канн - ніби як Алушта:))) Хоча шарм, звісно, інший, усе старовинніше. Відомим Канн став тільки з 1834 р., коли тут по дорозі в Італію зупинився англійський лорд Брегхем. В Італії скаженіла холера, то, ясна річ, лорд вирішив зависнути в такому затишному рибальському селищі, збудував дім, посадив дитину, виростив дерево (чи навпаки?). Словом, після Брегхема сюди потягнулася інша англійська та континентальна шляхта, а потім і до Каннського фестивалю з його Шеронами Стоунами і Девідами Лінчами справа дійшла.
І ми дійшли до тих самих сходів, по яких ще позавчора - в неділю - снували суперпупер зірки, човгаючи по червоній доріжці, заплутуючись у пеленах дорогих суконь і либлячись у об'єктиви сотень фотографів. Зараз червоний килим зі сходів уже зідрали, але на парапетах його шматки ще лишаються.
А ось який вид відкривається не на зірок, а від зірок.
Як бачимо, Каннський фестиваль (у 2009 році - вже 62-й) - то є глянцева картинка лише для теле і фото, а зірки зі сходів т.зв. Палацу фестивалів бачать будинки на кшталт алуштинських, та ще й будівельні крани.
Далі - просто фотки з підписами.
Це ті двері, в які заходять зірки, проповзши сходами.
Це Леся, яка йде сходами, якими два дні тому ходили Пенелопа Крус, Бред Пітт і Ко.
Це решки червоної розкоші доріжки.
Це Дмитро тут же, приміряється до неприбраного Спайдермена.
Це так прибирають фестивальні павільйони на набережній.
Це тут був український павільйон - намет 3х3 метри, про що свідчить плакат.
Навколо Палацу фестивалів - алея з відбитками рук численних зірок із різних років.
Огевуаг, фестіваль.
У Канні в обід ми ще й потрапили під дощ.
Площа перед вокзалом.
На набережній Круазет.
Голуби у фонтані.
Для прогулянок із собачками тут треба брати пакети, складати в них гівно, а потім пакети з гівном здавати в нижній ящик.
Пляж біля набережної Круазет. Безплатний.
Французи - страшно недисциплінований народ. І на червоне світло пруть скрізь, і отут стрибають.
У місті.
І тут забудовники навісніють.
Вид на порт. Про тамтешні мільйонерські яхти буде окремий великий пост.
Назад їхали поїздом - за 5.80 євро, зате уздовж самого узбережжя і в три чи чотири рази швидше (і це при тому, що швидкісний потяг зупинявся на купі місцевих "кар.дач".
Але це так, сорі за відступ.
Із Канна ми одразу поїхали в селище Мужен, що за якихось 5 км притулилося на гірському схилі. І там ми таки знайшли колишню садибу першого прем'єр-міністра України Володимира Винниченка - хоча й довелося чекати годину, поки приїде з роботи її нинішній власник мсьє Алан Мотю (без нього дружина пускати на територію відмовлялася)). Але вже екскурсію мсьє провів і красот надивилися - просто шикарно було, так що почекати вартувало. Фотки й розповідь - невдовзі.
На зворотньому шляху затрималися в Канні. Супер, звісно. Невелике - 70 тисяч мешканців - містечко на березі моря без якихось особливих понтів. Якщо Ніцца - то типу як зменшена Ялта, то Канн - ніби як Алушта:))) Хоча шарм, звісно, інший, усе старовинніше. Відомим Канн став тільки з 1834 р., коли тут по дорозі в Італію зупинився англійський лорд Брегхем. В Італії скаженіла холера, то, ясна річ, лорд вирішив зависнути в такому затишному рибальському селищі, збудував дім, посадив дитину, виростив дерево (чи навпаки?). Словом, після Брегхема сюди потягнулася інша англійська та континентальна шляхта, а потім і до Каннського фестивалю з його Шеронами Стоунами і Девідами Лінчами справа дійшла.
І ми дійшли до тих самих сходів, по яких ще позавчора - в неділю - снували суперпупер зірки, човгаючи по червоній доріжці, заплутуючись у пеленах дорогих суконь і либлячись у об'єктиви сотень фотографів. Зараз червоний килим зі сходів уже зідрали, але на парапетах його шматки ще лишаються.
А ось який вид відкривається не на зірок, а від зірок.
Як бачимо, Каннський фестиваль (у 2009 році - вже 62-й) - то є глянцева картинка лише для теле і фото, а зірки зі сходів т.зв. Палацу фестивалів бачать будинки на кшталт алуштинських, та ще й будівельні крани.
Далі - просто фотки з підписами.
Це ті двері, в які заходять зірки, проповзши сходами.
Це Леся, яка йде сходами, якими два дні тому ходили Пенелопа Крус, Бред Пітт і Ко.
Це решки червоної розкоші доріжки.
Це Дмитро тут же, приміряється до неприбраного Спайдермена.
Це так прибирають фестивальні павільйони на набережній.
Це тут був український павільйон - намет 3х3 метри, про що свідчить плакат.
Навколо Палацу фестивалів - алея з відбитками рук численних зірок із різних років.
Огевуаг, фестіваль.
У Канні в обід ми ще й потрапили під дощ.
Площа перед вокзалом.
На набережній Круазет.
Голуби у фонтані.
Для прогулянок із собачками тут треба брати пакети, складати в них гівно, а потім пакети з гівном здавати в нижній ящик.
Пляж біля набережної Круазет. Безплатний.
Французи - страшно недисциплінований народ. І на червоне світло пруть скрізь, і отут стрибають.
У місті.
І тут забудовники навісніють.
Вид на порт. Про тамтешні мільйонерські яхти буде окремий великий пост.
