Двокотаж
Жив собі кіт. Його «любили, годували й ніколи не покидали», як говорив Гарфілд. А одного дня в його домі з'явився маленький пухнастий клубочок. І життя стало казкою. Для клубочка, звісно. Який для кота став пекельною бестією.
Власне, все це і так відомо з останніх мультфільмів Саймона про кошеня.) Старший злиться і воює, малявка ж лише грається, дружить, любить і мавпує, щоб хоч чому-небудь навчитися. Це дуже весела книга, радісна і добра. Навіть якщо у вас ніколи не було кота. А вже якщо ви пережили таку «війну поколінь»…)
Давно, в році так 2005-у, під дверима нашої квартири знайшовся кіт, якому був десь рік. Ми з мамою відразу ж його підібрали, обігріли, обібрали, так як вже який місяць страждали від втрати нашого улюбленця, що жив у нас 7 років. Кота назвали Марселем, він же Марсік, і всі стали щасливими. А через місяць знайшли мале кошеня і назвали Барсіком (а що, рима зато!). Щастя Марсікове стало не таке яскраве, але якось пережив. А через рік ми підібрали ще одне кошеня. У погляді Марсіка з'явилися зневажливі натяки - йому знову доводилося бути нянькою, училкою, гляділкою і всім решта. Чого він на дух не переносив. А потім ми переїхали у власний будинок, мама стала підбирати якщо не кожного, то через одного. Зараз вдома майже 9 котів, а важкістю погляду Марсіка можна вбити будь-кого прямо на місці.)
Можете уявити, як після всього цього я сміялася над книгою :))
А ще вчора був День котів - правда ж, як символічно, що книга нарешті приїхала до мене саме вчора :)
Дякую! =)
От переборю свою лінь і, можливо, навіть посканую трохи. Хоча б на аватарки)
*крутить пальчиком*... і ще раз дякую)