Іван Григорович-Барський
Протягом XVII-XVIII століть в Україні склався самобутній архітектурний стиль, який отримав назву «українське бароко». Цей стиль не позначений такою аристократичною пишнотою, як європейське бароко - мадридське чи римське, віденське чи паризьке. Але порівняно скромні будинки тих часів справляють сильне враження завдяки природності та невимушеності композицій, смакові опорядників, вдалому використанню фольклорних мотивів.
Серед майстрів українського бароко почесне місце посідає киянин Іван Григорович-Барський. Нащадок старовинного роду вихідців з міста Бар на Поділлі, син заможного крамаря й старости головної подільської церкви (Успенської), він пов‘язав усе життя саме з Києвом. Народився майбутній зодчий 1713 року, навчався у Києво-Могилянській академії - так само як і його старший брат Василь, відомий мандрівник по святих місцях і письменник. Академія, окрім усього іншого, давала цілком пристойний рівень мистецької освіти.
Іван Григорович-Барський спробував себе в архітектурному мистецтві вже у зрілі роки. До того він служив у магістраті, одружився, налагодив сімейний побут (до речі, в нього було 15 дітей). А потім, пройшовши вишкіл на будовах інших зодчих, приступив до самостійної творчості. Стислий перелік його архітектурної спадщини міститься у начерку епітафії зодчого, текст якого зберігся: «Трудившийся в разных строениях, воду привел в различные места в города сем от различных источников с-под гор, а потом строил каменные церкви, колокольни и покои. Первую церковь зделав у Кирилловском монастыре, з зводницею и брамою, и погребами, церковь Покровскую и Набережно-Никольскую; у Козельце церковь штукатурнею украшал и тынковал, и колокольню вновь построил, у Золотоношском Красногорском монастыре церковь, колокольню у Петропавловськом монастыре, у Соборно-Успенском соборе с церквою. Ещё магазин городской и гостинной дом, жилые покои Греческому монастирю и Юрию Дранчеву…»
Починається цей перелік з водогону. У 1748-49 роках Григорович-Барський влаштував на Подолі водогінну мережу. Частиною цієї мережі був фонтан-запобіжник, над яким зодчий поставив вишуканий цегляний павільйон. На даху павільйону було встановлено статую апостола Андрія. Вода витікала з посудини, яку тримав янгол. Вже на початку XIX століття янгол поступився місцем Самсонові, що роздирає пащу леву. Фонтан «Самсон» був знищений у 1930-х роках, але 1982 року його було відтворено.
"Воскресный день на Контрактовой площади на Подоле в Киеве. Фонтан "Самсон"
Сергей Позняк. 2009
Водночас із фонтаном архітектор займався забудовою Кирилівського монастиря на околиці Києва. Він наново декорував старовинний храм Святого Кирила, влаштував огорожу з брамою, а також чудову за деталями та силуетом триярусну дзвіницю з невеликою церквою у другому ярусі. На жаль, ані брама, ані дзвіниця не збереглися. Так само не збереглися монументальна дзвіниця Петропавлівської церкви на сучасній Притисько-Микільській вулиці (там тепер військова частина) та дзвіниця Успенської церкви на Контрактовій площі (її знесли після пожежі 1811 року; контур споруди викладено бруківкою біля відтвореного храму Богородиці Пирогощої).
З існуючих нині будівель Григоровича-Барського привертає особливу увагу Покровська церква (1766) на однойменній вулиці. Немає сумніву, що на зодчого справив певне враження славетний Растреллі, за чиїм проектом зводилася Андріївська церква. Просто з Покровської вулиці можна побачити разом витвори Растреллі і Григоровича-Барського та знайти деякі спільні риси - зокрема, напівкруглі вигнуті фронтони. Але, як зауважив мистецтвознавець Федір Ернст, «розробка фасаду не має нічого спільного зі стилем Растреллі: своєю спокійною, ясною краскою вона наближається до епохи класицизму, а трибанна система надає їй типового українського колориту». Дуже приємне враження справляють затишні ґаночки обабіч церкви.
Сергей Позняк "Покровская церковь на Подоле. Киев. Оттепель"
Так само на Подолі збереглася й Набережно-Микільська церква (1772-1775) на вулиці Григорія Сковороди. Щоправда, вигляд цієї стрункої будівлі було дещо змінено пізнішою перебудовою бані у візантійському стилі. Зберігся, хоч і дуже перебудований, «городской магазин» - колишній хлібний склад по вулиці Братській, 2. а старий гостинний дім біля Межигірської вулиці та житлової оселі Грецького монастиря і Юрія Драчеві, що стояли на Контрактовій площі, давно втрачено. Кілька гарних споруд традиційно приписують зодчому через близькість до його стильової манери - зокрема, дзвіницю Ближніх печер лаври, залишки церкви Костянтина й Олени на розі вулиць Щекавицької та Костянтинівської (Фрунзе) тощо.
Добра слава про Івана Григоровича-Барського лунала по всій Україні, тож доводилось йому час від часу працювати за межами Києва (у Межигір‘ї, Козельці, Золотоноші) і теж надзвичайно плідно. Видатний зодчий помер, за одними відомостями, у травня 1785 року, за іншими - у вересні 1791 року. А його чудові споруди житимуть, сподіватимемося, вічно.
Взято з "Нариси з історії Києва", ст. 139-141, автор: М.Кальницький; Київ, "Генеза", 2002 р.