Янукович та Чорновіл
я довго не міг зрозуміти, що може обйеднувати цих двох настільки різних політиків.
а оце нещодавно в одному з сюжетів по тєліку побачив їх разом: високий здоровань яник та чорновіл, який очима втикається йому в груди. тарасік щось захоплено розповідає янику. той уважно його слухає, а на обличчі така "снісхадітєльна" посмішка. шось в цьому спілкуванні було таке тепле, приємне та душевне.
згадалось, як я, десь в 9 чи 10 класі захоплено розповідаю своєму батькові про необхідність змін в економіці нашої держави, щоб народ зажив "як у європі".
памйатаю, як батько дивився на мене, посміхався. напевно, десь в душі радів моїй дитячій наівності. а, можливо, він навіть трішечки гордився за сина :))
я дивився йому в очі. пишався, що він мене уважно слухає, про щось перепитує. непомітно для мене намагається направити мою думку в правильне русло.
а ще я згадав свою собаку Дюну (ротфеллерша), яка любила мене, як і я любив її. в очах її читалась впевненість в тому, що вона - це найважливіше, що є в мене. і я за будь-якої нагоди намагався підтримувати цю її впевненість.
Дюна була впевнена, що вона найважливіший член нашого сімейства. принаймні мені так здавалось. кожного разу, коли вона заглядала мені в очі, ніби запитуючи "я ж тобі потрібна?", я ствердно відповідав "ТАК!", обіймав її та чухав за вушком.
а одного разу Дюнка (вже перед смертю) трохи прихворіла. в той день за порушення одного з правил я на неї розізлився і суворо вилаяв. Дюнка розгубилась. вона дивилась на мене і не розуміла що твориться. а потім заплакала. я більше ніколи не піднімав на неї голоса.
думаю, що яник ніколи в житті не підніме на тарасіка голос.
а оце нещодавно в одному з сюжетів по тєліку побачив їх разом: високий здоровань яник та чорновіл, який очима втикається йому в груди. тарасік щось захоплено розповідає янику. той уважно його слухає, а на обличчі така "снісхадітєльна" посмішка. шось в цьому спілкуванні було таке тепле, приємне та душевне.
згадалось, як я, десь в 9 чи 10 класі захоплено розповідаю своєму батькові про необхідність змін в економіці нашої держави, щоб народ зажив "як у європі".
памйатаю, як батько дивився на мене, посміхався. напевно, десь в душі радів моїй дитячій наівності. а, можливо, він навіть трішечки гордився за сина :))
я дивився йому в очі. пишався, що він мене уважно слухає, про щось перепитує. непомітно для мене намагається направити мою думку в правильне русло.
а ще я згадав свою собаку Дюну (ротфеллерша), яка любила мене, як і я любив її. в очах її читалась впевненість в тому, що вона - це найважливіше, що є в мене. і я за будь-якої нагоди намагався підтримувати цю її впевненість.
Дюна була впевнена, що вона найважливіший член нашого сімейства. принаймні мені так здавалось. кожного разу, коли вона заглядала мені в очі, ніби запитуючи "я ж тобі потрібна?", я ствердно відповідав "ТАК!", обіймав її та чухав за вушком.
а одного разу Дюнка (вже перед смертю) трохи прихворіла. в той день за порушення одного з правил я на неї розізлився і суворо вилаяв. Дюнка розгубилась. вона дивилась на мене і не розуміла що твориться. а потім заплакала. я більше ніколи не піднімав на неї голоса.
думаю, що яник ніколи в житті не підніме на тарасіка голос.