Ungvar. Частина ІІІ. Гурман-тур із гумористичним присмаком
Маючи вже деякий досвід у подорожах, заявляю відповідально, що гурман-тур - це те, що дійсно повно розкриває особливості місцевості та культури ( звісно, якщо ви пересічний мандрівник чи турист, не краєзнавець чи культуролог, хоча і таким людям не завадить поїсти та випити). Кожна людина, не маючи освіти спеціальної, може оцінити кулінарні прояви різних народів та культур, і такий досвід дійсно відкладеться у пам*яті, а смаки страв і напоїв та пов*язані з ними емоції будуть стійко асоціюватися з іншою культурою та складати враження про неї. Саме такий підхід у подорожуванні варто застосувати, мандруючи Закарпаттям. Цей край, як вже згадувалося, багатонаціональний. Близькість до кордонів 4х держав, Польщі, Словаччинми, Угорщини, Румунії, історичні події, які відносили Закарпаття то до Австро-Угорщини, то до Чехословаччини, то до Радянського Союзу , закарбувалися у побуті, традиціях та кухні цього регіону. Кожна з нацменшин Закарпаття зробила внесок у меню, яке має давнє коріння, а деякі зі страв не зустрічаються більше ніде.
Угорці додали багато м*яса, свої гуляші, знаменитий бограч-гуляш, перкельт, поприкаш, лоці-печені, рокот-крумплі, банош; румуни привнесли токани; словаки - страпачки, карбонатки, бухти; чехи - кнедлики; німці - шніцелі; євреї - човлент, фаршировану рибу; роми -тушковане вим*я та рубець. Виключно закарпатські страви - підбивані пасулі, лопатки і ріпа, дзьобачки. Яке багатство мови у назвах, яка образність найменувань ( наприклад, підбивані пасулі - це квасолі у молоці), яке багатство смаків! До речі, основна риса закарпатської кухні - її гострота та пряність, без паприки "паприги", чорного перця "попера", чабреця особливий шарм закарпатських страв неможливий. А ще додаток з гострого гумору, який так само відображає інтернаціональність закарпатців та їх лояльність до тарганів кожної людини або народності, до всяких людських переваг, слабкостей та вад.
У мене знайомство із закарпатською культурою почалося з Ужгорода. Як вже писала, це місто не заграє з туристами, тому ціни там дуууже помірні, безліч кафе та ресторанів, де сиджують саме місцеві, а це є показником якості. Будете у центрі, на вул. Волошина, ідіть до Веселого Монаха, там смачно, для місцевих. Звісно, залежно від місцевості смаки мешканців змінюються ( наприклад, Берегове -це угорський край, там навіть українською мало спілкуються та розуміють, там переважно угорська кухня, на Тячівщині - цигани та румуни). Але я би радила куштувати саме най-най знаковіше - бограч-гуляш, суп пастухів. Почніть з нього, його подають всюди. Він є гострим, тож зважайте на це, хоча, ресторани його адаптують за насиченістю гостроти.
Також прекрасний банош ( кукурудзяна каша на вершках або сметані) та токан - кукурудзяна каша, пересипана маслом з бринзою, або шкварками, або грибами. Токань - угорський рецепт поєднання декількох видів м*яса та м*ясних субпродуктів, специфічно, але смачно. Рокот-крумплі - слоєна угорська страва з картоплі, яєць, ковбаски-пікниці, запечена у вершках. Якщо до Австрії далеко, а хочеться відчути, що близько, замовляйте шніцелі - смажене у фрітюрі м*ясо. Кнедлики, знамениті чеські кнедлики, які так любив бравий Швейк! Їх також не оминіть, як додаток до чеського сегидинського гуляша з квашено-тушкованою капустою та свининою. Десерт - різноманітний. Це морозиво з вареннями домашніми, празький торт, єврейський уши-аман, словацькі бухти.
Закарпаття - кРай вина. В кожному дворі росте лоза. Кожен є виноробом або "винознавцем", і кожен має відвідати закарпатське Божолє - свято молодого вина, яке відбувається восени-взимку у Мукачевому та Ужгороді. Як будете у столиці Закарпаття, там можете знайти 3 дегустаційні зали - в готелі Унгварський, в Замку та на вул. Волошина. До того ж поруч є село Середнє із винними підвалами ще з часів турків, а також приватним виногосподарством Ірини Василівни. Хоча, на будь-якому подвір*ї можете домовитися про дегустацію - закарпатці гостинні люди. Якщо не маєте часу та сил їхати далеко або ходити по дегустаційних залах за вином, завітайте на вул. Корзо в магазин "Світлана 24" - там продають місцеве вино "Чизай", та ще й зважать його! бо 100 грамів коштує 10 грн, але, може, продавчиня переллє чи недоллє...
Із закускою до вина також проблем не буде! Закарпаття ще й сирний край, навіть з Європи їдуть сюди підприємці та засновують виробництва, як у Нижньому Селищі, наприклад. Та і пересічні мешканці передгір*я також можуть почастувати домашнім сиром з молока овечок, кізочок, корівок, які паслися на полонинах. Закарпаття - Срібна земя, там унікальний клімат, який сприяє натуральному господарству. Натуральні, екологічно чисті продукти, цікава кухня - перевага, яка вабить туриста-знавця, гурмана, і не тільки з України. Є, що розвивати.
Окрему увагу хочу приділити каві. Ужгород - це кавова столиця України, не побоюся так сказати. Бо Львів має багато комерційно успішних кав*ярень, а Закарпаття має культуру приготування кави. Вранішнє еспресо годинці о 8мій за столиком у кафе, з цигаркою та газеткою - це не туристичний атракціон, а реальність кожного ужгородця та закарпатця.
Як бачите, від гурман-тура нікуди не подітись, йому варто приділити так само увагу, як і екскурсіям, не пожалкуєте. Але в Ужгороді з власного досвіду пропоную вам два варіанти такого туру. Назва статті згадує якийсь "гумористичний присмак" у закарпатській кухні. Його подають тільки в одному місці - в "Деці у нотаря", корчмі-музеї закарпатського гумору ( до речі, нотаріальна контора - це закалад, який ви зустрінете в Ужгороді так само часто, а може й частіше, ніж кафе, бо край цей прикордонний та контрабандний; слово "деца" означає 100 мл). Знаходиться цей ресторан не в центрі, а на вул. Гагаріна, район не фешенебельний, але це додає шарму, бо легенда цього закладу особлива. Місцеві страви ( бограч, гуляш, печеня, салати, все саме місцевого смаку, без іноземних віянь), місцеві напої - настоянки, вино. Хоча, пиво, води, соки ніхто не відміняв, але беріть, краще, холодненький узвар чи компот до самогону. Плюс до цього всього - колоритний антураж інтер*єру. "Тут хлопи втрачають розум, а жони - хлопів" - виголошує вивіска на вході, тобто це музей алкокультури, застілля, безтурботних взаємовідносин людини з "веселящими" напоями та історій, які трапляються "під мухою" з кожним хоч раз у житті.Тому на виході турботливі господарі корчми попереджають:"Не спіши додому, бо ще не знати, де ліпше".
Інший варіант гурман-тура - атмосфера вишуканості інтелігенції в ресторані готелю Унгварський, який є найстарішим готелем міста, що зберігся. Там впроваджують старовинні традиції угорської гостинності у поєднанні з європейським сервісом, в бюветі у дворі тече мінеральна дуже смачна вода, є винний дегустаційний зал та відтворюють старовинні рецепти угорської кухні. Меню не велике, але вивірене та смачне, ціни радують.
Тож, обирайте, яке Закарпаття вам хочеться пізнати, але знайте, що гурман-тур - це прекрасний варіант та позитивні враження на все життя. До того ж і ваші власні кулінарні вміння можуть прокинутися, як це трапилося зі мною. Тепер найкраще для мене дозвілля із компанією друзів - це приготування бограча на природі, у великому казані на відкритому вогні, довготривале, з багатьма етапами, в які всім вистачає роботи нарізати, почистити, прослідкувати - це об*єднує людей. А під таку кулінарію ще й дуже добре іде півдеци з мачаним хлібом - півстопки горілки із хлібчиком, намащеним смаженою цибулею з паприкою, тобто заправкою до бограча. Смакота... Не кажучи вже про інші страви закарпатської кухні, які дуже різноманітні та до смаку і чоловікам, і жінкам, і дорослим, і дітям. Коли так гастрономічно подорожуєш, то розумієш, що дійсно варто брати найкраще від інших людей, культур, урізноманітнювати власне буденне життя новими нюансами, власноруч робити його цікавішим та смачнішим.
ЗІ: а рецепт веселого дозвілля за приготуванням бограча - тут.