Буковель. Інтиму не пропонувати.
Маршрут розширення свідомості: Київ - Буковель
"...Различие между двумя "Мерседесами", выделенное в чистом виде, и есть деньги. Информационная среда, которая состоит из таких различий - это карьер, в котором деньги добывают. Этот карьер, как вы понимаете, не где-то снаружи, а в голове. В уме идет непрерывное абстрактное мышление, которое створаживается в денежный концентрат - гламур, сосредоточие всего самого, самого крутого, элитного, пафосного, имиджевого. В деньги перерабатывается практически любое восприятие, которое существует в современном городе. Именно поэтому вокруг человека всегда столько глянца и рекламы. Это как клевер для коровы. Гламур есть всюду, но разный. В Нью-Йорке это автомобиль "Феррари" и туалет от какой-нибудь Донны Каран. А в азиатской деревне это мобильный с большим экраном и майка с надписью "Mickey Mouse USA Famous Brand". Но субстанция одна". Виктор Пелевин "Ампир V"
До чого тут Карпати й туризм? Понти та престиж пробиваються й туди. Варто тільки проїхати трасою Яремче - Буковель. Одна назва готелю красномовніша за іншу: "VIP - резиденція", "Міленіум", "Татарів де Люкс" - що то все значить, який стосунок має до самої суті цих місць? Чому ж українці так полюбляють виказувати свою меншовартість у наслідуванні закордонних, розкручених попсових брендів, продуктів, висловів... Як часто можна почути про наші унікальні культурні, саме українські надбання, перед якими світ вклоняється, а ми говоримо: український Ван Гог, український Моцарт, український Ейнштейн і т.д. І так і буде далі, адже споживач клює на гачок, зроблений на попсовий закордонний манер, та "хаває" помиї, які ллє в них зомбоящик. Чого тільки вартий розпіарений Буковель! Українська Швейцарія! VIP-курорт! Буковель насправді - це Карпати з євроремонтом - грошей тьма, а смаку нема. Хоча, маю віддати належне, що Карпати в цьому протистоять злому впливу "цивілізації", місцеві власники готелів та ресторанів роблять саме традиційний гуцульський колорит фішкою. І це працює! Гуцули - ще ті лихварі! І насправді, до Карпатів люди їдуть, "щоб відчути Україну та традиції". Карпати - така собі "vip - резервація" української свідомості, останній форпост перед натиском глобалізації ( от я не втрималася від модного слова).
Чому в Карпатах так? Бо як вже зазначалося в попередніх статтях, атмосферу місця творять люди, які там мешкають. У даній місцевості - це гуцули, які в ХХ сторіччі ще самі себе звали "хрищєні" або "руські люди" ( вітання "русскому миру"!). Але зручніше радянській владі після ІІ Світової було назвати їх "гуцулами" - розбійниками за румунським варіантом та винищувати руське ( розбійницьке,на совєтську думку) волелюбство . І от ці руські люди до сих пір пам'ятають, хто вони є, зберігають свою культуру, традиції і ще гроші на цьому заробляють! Є чому повчитися! І на їх укоріненість не впливає навіть близькість Буковелю - маркетингово й комерційно успішного проекту пришлих ділків з "долини". Треба віддати належне - Буковель оживив регіон, привабивши туристів з грошами, піднявши статус відпочинку в Карпатах, давши людям робочі місця.
Руські люди якнайвигідніше для себе підлаштувались під таке сусідство, зберігши своє обличчя. До сих пір кожний гуцул є віруючим, діти виховуються в повазі до батьків та до Бога, зберігаються традиційні промисли, живуть давні обряди й звичаї, а молодь після навчання вертається додому, а не їде поневірятися в місто, не сидить в інтернеті годинами, а працює, майструє, допомагає по господарству, хоча, має бажання будувати кар'єру, побачити світ... Але саме тут навіть до малої дитини тут ще кажуть на "ви". Нажаль, таким людям нема гідного місця в буковельських Карпатах. В основному - це місце обслуги, яку близько не допускають до рафінованих гостей. Пробитися, звичайно, можна, але через ліжко, і це - факт!
Відчуваєте атмосферу? Так? Про все те пишу, коли вже не раз подорожувала в Карпатах з досвідченими карпатолюбами та спілкувалася з місцевими. Але того всього не зрозуміла би про Карпати, коли б знайомство з ними обмежилося Буковелем. Їдучи в ці знамениті гори вперше, я їхала в Буковель, вважаючи, що побуваю саме в Карпатах. Очі в мене були, як малюють в американських мультах - зі знаками валюти $$, бо я ж їду до місця концентрації престижу йгрошей, й статусу. Вже уявляла, як буду зверхньо казати своїм приятелям,що відпочивала в самому Буковелі. І почався процес прозріння...
Головний принцип супер-елітного Буковелю - не брати на роботу місцевих, хіба що в якості батраків на будівництві, чи в охороні, чи в обслузі - тобто на ті місця, які передбачають мінімальний контакт з відпочивючими. Власник готелю, де я відпочивала, так мені й сказав - місцевих не беру, бо відлякають гостей своєю простотою та неосвіченістю. Та звичайно відлякають, бо не вміють так вишукано плазувати, як міські! Тому весь персонал в готелі "Червона Рута" - іванофранківський ( до речі, непоганий готель, в стороні від галасу центру Буковелю, під Редісоном, охайні номери з балкончиками, мангал, ресторан з класним інтер'єром у стилі старого європейського мисливського будиночку, навіть українські ткані ряднинки туди вписали). Але самі вони досить призирливо кажуть про выдпочивальникыв, згадуючи їх чудеса. Хоча поруч у приватних садибах працюють майже місцеві, з Делятина ( це перед Яремче), але то вже не гуцули, то покутяни, низинці, то інша історія. Різницю можна побачити навіть на око, коли їдете повз Делятин і далі до Франківська. Делятин - як межа, ділить. Придивіться!
Чи не єдиний заклад, власник якого принципово бере на роботу місцевих, з Паляниці - це колиба "У Миколи", в центрі Буковелю. Дуже затишне, колоритне місце, багато дерева, багато ручної роботи та цікавих дизайнерських (на побоюся цього слова) рішень у оздобленні, смачна автентична кухня. Ціни пристойно високі, офіціанти жваві, привітні. Там я і проводила частенько свій час, навіть займалася робочими справами - малювала картини. Але не тим вразила місцевий персонал, а тим, що стала першою, хто за 8 років привітався з ними "Слава Ісусу Христу" ( греко-католицький звичай у місцевих).
Для порівняння зайдіть до Кайзеру. Там гарний відкритий затишний майданчик, ціни вищі, кухня - європейська, але форель та мариновані білі грибочки присутні ( форель краща "У Миколи"). Персонал не знає, що таке "Слава Ісусу Христу", розмовляти нема про що.
Була я в Буковелі й по справах, тому затрималась аж на 3 тижні. За перші 3 дні насолодилася красотами вирубаних прогалин спусків, скупалася в озері, проїхалася на підйомнику. А інший час присвятила пізнанню і наспілкувалася з різними людьми, за рюмкою - другою. Гарну, одиноку жінку залюбки запросять: адміністратори, менеджери, жменеджери, місцеві робітники - в основному мужескої статі. Пригощають під приводом показати місцеві красоти, провести екскурсію. Але не думайте, що ладні це робити задарма, один-два рази відмовиш - інтерес пропада. Основне забарвлення знайомств у курортних місцях - інтимне й романтичне. Чомусь перше враження від зустрічі гарної жінки самої на курорті, що вона шукає пригод. Гірські люди й низовики в горах - авантюристи, якось Карпати впливають на чоловічу силу ( дуууже раджу подружжям їхати саме в Карпати - будете приємно вражені один одним).
Але Буковель не налаштував мене романтично, ні, зовсім. Все навколо пахне великими грошами та імпотенцією. Прагнення сподобатися, бути " на європейський манєр" "карпатською Швейцарією", продати себе не несе щирості у стосунках з цим місцем. Бути й вдавати - різні речі. Так, Буковель вражає своїми величезними готелями, що виросли посеред гір, багатими за кількістю витрачених на оздоблення грошей ( типовий євроремонт - коштів багато, а смаку ніякого). Вражає інфраструктурою гірськолижного курорту, заради якої були вирубані заповідні карпатські ліси, про що нагадують повиривані з корінням пні, поламані стовбури смерек вздовж гірськолижних спусків, які навіть на потурбувалися прибрати. Вражає цінами, від яких відчуваєш себе людиною другого сорту, адже не розумієш, за що маєш стільки сплачувати, напевне, за імідж. Вражає тим, що нема самих Карпатів, а замість них - якась "карпатська Швейцарія" з безладною забудовою різноликими садибами: хто де урвав шматок землі й втулився, а тепер "стриже баблос". Вражає тим, що за чистою новою штукатуркою фасаду - голі каркаси нових будівель - і це без кінця, Буковель - це суцільне й постійне будівництво, безкінечне вкладання коштів та отримання прибутку. Коли Буковель радо розпахне перед вами двері, згадайте, що вас просто хочуть "поиметь", не ковтайте те, що вам пхають до рота. Навіть коли місцеві туристичні компанії на всі лади розхвалюють екскурсію до Буковелю - то просто гра на розкрученості імені. Й до романтичних, інтимних відносин з Карпатами це не має ніякого стосунку.
Тож, на всі зазіхання Буковею я відповідала, що мене цікавить "тихе полювання" за білим грибом. Й лише один чоловік зі всіх, яких там пострічала, із захватом показав мені, де росте гриб в Буковелі, запросив на гриболовлю до Татарова, звідки родом (це біля Буковелю). Із ним я назбирала й насушила аж трилітрову банку справжніх білих запашних грибів. Мабуть, це найяскравіше враження від перебування в одному з найкращих гірськолижних курортів Європи ( проте, з цим я згодна).
"...Различие между двумя "Мерседесами", выделенное в чистом виде, и есть деньги. Информационная среда, которая состоит из таких различий - это карьер, в котором деньги добывают. Этот карьер, как вы понимаете, не где-то снаружи, а в голове. В уме идет непрерывное абстрактное мышление, которое створаживается в денежный концентрат - гламур, сосредоточие всего самого, самого крутого, элитного, пафосного, имиджевого. В деньги перерабатывается практически любое восприятие, которое существует в современном городе. Именно поэтому вокруг человека всегда столько глянца и рекламы. Это как клевер для коровы. Гламур есть всюду, но разный. В Нью-Йорке это автомобиль "Феррари" и туалет от какой-нибудь Донны Каран. А в азиатской деревне это мобильный с большим экраном и майка с надписью "Mickey Mouse USA Famous Brand". Но субстанция одна". Виктор Пелевин "Ампир V"
До чого тут Карпати й туризм? Понти та престиж пробиваються й туди. Варто тільки проїхати трасою Яремче - Буковель. Одна назва готелю красномовніша за іншу: "VIP - резиденція", "Міленіум", "Татарів де Люкс" - що то все значить, який стосунок має до самої суті цих місць? Чому ж українці так полюбляють виказувати свою меншовартість у наслідуванні закордонних, розкручених попсових брендів, продуктів, висловів... Як часто можна почути про наші унікальні культурні, саме українські надбання, перед якими світ вклоняється, а ми говоримо: український Ван Гог, український Моцарт, український Ейнштейн і т.д. І так і буде далі, адже споживач клює на гачок, зроблений на попсовий закордонний манер, та "хаває" помиї, які ллє в них зомбоящик. Чого тільки вартий розпіарений Буковель! Українська Швейцарія! VIP-курорт! Буковель насправді - це Карпати з євроремонтом - грошей тьма, а смаку нема. Хоча, маю віддати належне, що Карпати в цьому протистоять злому впливу "цивілізації", місцеві власники готелів та ресторанів роблять саме традиційний гуцульський колорит фішкою. І це працює! Гуцули - ще ті лихварі! І насправді, до Карпатів люди їдуть, "щоб відчути Україну та традиції". Карпати - така собі "vip - резервація" української свідомості, останній форпост перед натиском глобалізації ( от я не втрималася від модного слова).
Чому в Карпатах так? Бо як вже зазначалося в попередніх статтях, атмосферу місця творять люди, які там мешкають. У даній місцевості - це гуцули, які в ХХ сторіччі ще самі себе звали "хрищєні" або "руські люди" ( вітання "русскому миру"!). Але зручніше радянській владі після ІІ Світової було назвати їх "гуцулами" - розбійниками за румунським варіантом та винищувати руське ( розбійницьке,на совєтську думку) волелюбство . І от ці руські люди до сих пір пам'ятають, хто вони є, зберігають свою культуру, традиції і ще гроші на цьому заробляють! Є чому повчитися! І на їх укоріненість не впливає навіть близькість Буковелю - маркетингово й комерційно успішного проекту пришлих ділків з "долини". Треба віддати належне - Буковель оживив регіон, привабивши туристів з грошами, піднявши статус відпочинку в Карпатах, давши людям робочі місця.
Руські люди якнайвигідніше для себе підлаштувались під таке сусідство, зберігши своє обличчя. До сих пір кожний гуцул є віруючим, діти виховуються в повазі до батьків та до Бога, зберігаються традиційні промисли, живуть давні обряди й звичаї, а молодь після навчання вертається додому, а не їде поневірятися в місто, не сидить в інтернеті годинами, а працює, майструє, допомагає по господарству, хоча, має бажання будувати кар'єру, побачити світ... Але саме тут навіть до малої дитини тут ще кажуть на "ви". Нажаль, таким людям нема гідного місця в буковельських Карпатах. В основному - це місце обслуги, яку близько не допускають до рафінованих гостей. Пробитися, звичайно, можна, але через ліжко, і це - факт!
Відчуваєте атмосферу? Так? Про все те пишу, коли вже не раз подорожувала в Карпатах з досвідченими карпатолюбами та спілкувалася з місцевими. Але того всього не зрозуміла би про Карпати, коли б знайомство з ними обмежилося Буковелем. Їдучи в ці знамениті гори вперше, я їхала в Буковель, вважаючи, що побуваю саме в Карпатах. Очі в мене були, як малюють в американських мультах - зі знаками валюти $$, бо я ж їду до місця концентрації престижу йгрошей, й статусу. Вже уявляла, як буду зверхньо казати своїм приятелям,що відпочивала в самому Буковелі. І почався процес прозріння...
Головний принцип супер-елітного Буковелю - не брати на роботу місцевих, хіба що в якості батраків на будівництві, чи в охороні, чи в обслузі - тобто на ті місця, які передбачають мінімальний контакт з відпочивючими. Власник готелю, де я відпочивала, так мені й сказав - місцевих не беру, бо відлякають гостей своєю простотою та неосвіченістю. Та звичайно відлякають, бо не вміють так вишукано плазувати, як міські! Тому весь персонал в готелі "Червона Рута" - іванофранківський ( до речі, непоганий готель, в стороні від галасу центру Буковелю, під Редісоном, охайні номери з балкончиками, мангал, ресторан з класним інтер'єром у стилі старого європейського мисливського будиночку, навіть українські ткані ряднинки туди вписали). Але самі вони досить призирливо кажуть про выдпочивальникыв, згадуючи їх чудеса. Хоча поруч у приватних садибах працюють майже місцеві, з Делятина ( це перед Яремче), але то вже не гуцули, то покутяни, низинці, то інша історія. Різницю можна побачити навіть на око, коли їдете повз Делятин і далі до Франківська. Делятин - як межа, ділить. Придивіться!
Чи не єдиний заклад, власник якого принципово бере на роботу місцевих, з Паляниці - це колиба "У Миколи", в центрі Буковелю. Дуже затишне, колоритне місце, багато дерева, багато ручної роботи та цікавих дизайнерських (на побоюся цього слова) рішень у оздобленні, смачна автентична кухня. Ціни пристойно високі, офіціанти жваві, привітні. Там я і проводила частенько свій час, навіть займалася робочими справами - малювала картини. Але не тим вразила місцевий персонал, а тим, що стала першою, хто за 8 років привітався з ними "Слава Ісусу Христу" ( греко-католицький звичай у місцевих).
Для порівняння зайдіть до Кайзеру. Там гарний відкритий затишний майданчик, ціни вищі, кухня - європейська, але форель та мариновані білі грибочки присутні ( форель краща "У Миколи"). Персонал не знає, що таке "Слава Ісусу Христу", розмовляти нема про що.
Була я в Буковелі й по справах, тому затрималась аж на 3 тижні. За перші 3 дні насолодилася красотами вирубаних прогалин спусків, скупалася в озері, проїхалася на підйомнику. А інший час присвятила пізнанню і наспілкувалася з різними людьми, за рюмкою - другою. Гарну, одиноку жінку залюбки запросять: адміністратори, менеджери, жменеджери, місцеві робітники - в основному мужескої статі. Пригощають під приводом показати місцеві красоти, провести екскурсію. Але не думайте, що ладні це робити задарма, один-два рази відмовиш - інтерес пропада. Основне забарвлення знайомств у курортних місцях - інтимне й романтичне. Чомусь перше враження від зустрічі гарної жінки самої на курорті, що вона шукає пригод. Гірські люди й низовики в горах - авантюристи, якось Карпати впливають на чоловічу силу ( дуууже раджу подружжям їхати саме в Карпати - будете приємно вражені один одним).
Але Буковель не налаштував мене романтично, ні, зовсім. Все навколо пахне великими грошами та імпотенцією. Прагнення сподобатися, бути " на європейський манєр" "карпатською Швейцарією", продати себе не несе щирості у стосунках з цим місцем. Бути й вдавати - різні речі. Так, Буковель вражає своїми величезними готелями, що виросли посеред гір, багатими за кількістю витрачених на оздоблення грошей ( типовий євроремонт - коштів багато, а смаку ніякого). Вражає інфраструктурою гірськолижного курорту, заради якої були вирубані заповідні карпатські ліси, про що нагадують повиривані з корінням пні, поламані стовбури смерек вздовж гірськолижних спусків, які навіть на потурбувалися прибрати. Вражає цінами, від яких відчуваєш себе людиною другого сорту, адже не розумієш, за що маєш стільки сплачувати, напевне, за імідж. Вражає тим, що нема самих Карпатів, а замість них - якась "карпатська Швейцарія" з безладною забудовою різноликими садибами: хто де урвав шматок землі й втулився, а тепер "стриже баблос". Вражає тим, що за чистою новою штукатуркою фасаду - голі каркаси нових будівель - і це без кінця, Буковель - це суцільне й постійне будівництво, безкінечне вкладання коштів та отримання прибутку. Коли Буковель радо розпахне перед вами двері, згадайте, що вас просто хочуть "поиметь", не ковтайте те, що вам пхають до рота. Навіть коли місцеві туристичні компанії на всі лади розхвалюють екскурсію до Буковелю - то просто гра на розкрученості імені. Й до романтичних, інтимних відносин з Карпатами це не має ніякого стосунку.
Тож, на всі зазіхання Буковею я відповідала, що мене цікавить "тихе полювання" за білим грибом. Й лише один чоловік зі всіх, яких там пострічала, із захватом показав мені, де росте гриб в Буковелі, запросив на гриболовлю до Татарова, звідки родом (це біля Буковелю). Із ним я назбирала й насушила аж трилітрову банку справжніх білих запашних грибів. Мабуть, це найяскравіше враження від перебування в одному з найкращих гірськолижних курортів Європи ( проте, з цим я згодна).