Ця зима важко мені дається. Кожна дія, кожен рух, встати зранку з ліжка - наче борсаєшся в густому киселі. Ні, кисіль - це надто оптимістично. У ріденькому говенці. І ще це низьке берлінське небо. Виходиш на вулицю, піднімаєш голову - і наче у хрущовку зайшов. Я не пам'ятаю такого низького неба ні в Києві, ні в Англії. Сознаніє опрєділяєт битіє?
Голос сина вночі: мамо, рельса, де моя рельса? В дитини період любові до своєї дерев'яної залізниці. Плюшевий ведмедик припадає пилом у кутку: дитина спить із рельсою.
Знову дрібненькі радощі. Ооотакі дрібнесенькі. Вчора мала такий головний біль, що була готова вистрибнути у вікно, але перший поверх і газон під вікнами гарантували зовсім не омріяну миттєву смерть, а додаткову болючу ваву. Слоїк поганої кави повернув мене до життя. Чортові зміни тиску. Too old to die young.