просто иии))) ну про мене тіпа:)
коментар до запису на мамському ресурсі написаний мною за 4 дні до народження сина)
прибиваю, даби кожен знав з ким імєєт дєло:)
"А я от читаю, і стільки суперечливих відчуттів виникає...
О так, я саме із тих, хто народить у 18. Тільки геройкою я себе аж ніяк не вважаю... Моя вагітність не була запланованою (хто ж планує вагітність у 17?:), але з часом я зрозуміла, що вона неймовірно бажана. Моє малятко для мене довгоочікуване і жадане...
Розкажу, як було в мене. Все шкільне життя - "студентка і комсомолка". Срібна медалістка. Громадське життя, суспільна робота, волонтерство. З 12-ти років постійні, хоч і малооплачувані роботи-підробітки. Купа хлопців, подорожі, мандрівки, фести... Підлітковий максималізм і мета в житті - щоб мене знали всі. Поступлення в університет. Ненависний університет. У маленькому містечку. Під впливом батьків, на спеціальність сама назва якої мене лякала. "Ах, яка Катюша молодець!", "Вчися, Катєнька, бо ми на тебе покладаємо великі надії", "Бюджет - це тобі не булка з маслом, тягни на стипендію!"... А потім ми почали жити разом. Мій майбутній чоловік, тоді ще просто закоханий у мене, на 6 років молодшу, хлопець, приїхав у ту діру, щоб бути поруч. Мій перший і єдиний чоловік. Я завагітніла через тиждень після втрати невинності. І не скажу, що це було випадково. Так-так, не скажу. Бо я знала, що роблю, але хотілося погратися з природою. (О Госпаді, який шок у всіх тих, хто будував на мене плани). Після першої сесії я втратила стипендію.Про вагітність здогадувалася, але всі розмови закінчувалося на репліках типу:"А якщо вагітна, прикінь?". Я чула у відповідь: "Ну і що, будемо жити разом. Ти доросла дівчинка і ми любимо одне одного". Це мене заспокоювало. На пари я перестала ходити за довго до того як дізналась про третього. Були серйозні проблеми зі здоров'ям, лікування і все таке. І коли я оголосила всім, що кидаю універ, то мене ледь не вигнали з дому. Добила всіх звісткою про вагітність і про те, що виходжу заміж. Потім було "весілля".
Між тим я не могла себе усвідомити і ненавиділа все, що мене оточувало. Втеча в інше місто. Там не доводилося пояснювати всім знайомим "чьо це я"... Там просто можна було заховатися. Там можна було сидіти в своїй довбаній депресії і тижнями не виходити з дому. Але він був завжди поруч... Мені гидко про це згадувати, бо зараз я вже не та. Я змогла зробити з себе іншу людину. Не скажу, що без допомоги, але у повній самотності. Друзі так само зникли. Але я знайшла нових. Спочатку тут, потім і в житті. Всі плани моїх батьків на моє чудове життя, феєричну кар'єру, чоловіка олігарха нещадно зламані. Але я переконала їх у тому, що щастя в мене є. Одна його складова зараз невтомно працює для того, щоб інша, ще не народжена, мала все, що тільки може знадобитися.
...
Я подобаюсь собі такою дурнувато-малою і багатослівною. І мене чомусь і досі мало хто сприймає всерйоз. Але я є.
І ви є. І від цього світові нікуди діватися...
Щастя вам.
31 Aug 2010 в 14:10"
от щось таке смішне))
прибиваю, даби кожен знав з ким імєєт дєло:)
"А я от читаю, і стільки суперечливих відчуттів виникає...
О так, я саме із тих, хто народить у 18. Тільки геройкою я себе аж ніяк не вважаю... Моя вагітність не була запланованою (хто ж планує вагітність у 17?:), але з часом я зрозуміла, що вона неймовірно бажана. Моє малятко для мене довгоочікуване і жадане...
Розкажу, як було в мене. Все шкільне життя - "студентка і комсомолка". Срібна медалістка. Громадське життя, суспільна робота, волонтерство. З 12-ти років постійні, хоч і малооплачувані роботи-підробітки. Купа хлопців, подорожі, мандрівки, фести... Підлітковий максималізм і мета в житті - щоб мене знали всі. Поступлення в університет. Ненависний університет. У маленькому містечку. Під впливом батьків, на спеціальність сама назва якої мене лякала. "Ах, яка Катюша молодець!", "Вчися, Катєнька, бо ми на тебе покладаємо великі надії", "Бюджет - це тобі не булка з маслом, тягни на стипендію!"... А потім ми почали жити разом. Мій майбутній чоловік, тоді ще просто закоханий у мене, на 6 років молодшу, хлопець, приїхав у ту діру, щоб бути поруч. Мій перший і єдиний чоловік. Я завагітніла через тиждень після втрати невинності. І не скажу, що це було випадково. Так-так, не скажу. Бо я знала, що роблю, але хотілося погратися з природою. (О Госпаді, який шок у всіх тих, хто будував на мене плани). Після першої сесії я втратила стипендію.Про вагітність здогадувалася, але всі розмови закінчувалося на репліках типу:"А якщо вагітна, прикінь?". Я чула у відповідь: "Ну і що, будемо жити разом. Ти доросла дівчинка і ми любимо одне одного". Це мене заспокоювало. На пари я перестала ходити за довго до того як дізналась про третього. Були серйозні проблеми зі здоров'ям, лікування і все таке. І коли я оголосила всім, що кидаю універ, то мене ледь не вигнали з дому. Добила всіх звісткою про вагітність і про те, що виходжу заміж. Потім було "весілля".
Між тим я не могла себе усвідомити і ненавиділа все, що мене оточувало. Втеча в інше місто. Там не доводилося пояснювати всім знайомим "чьо це я"... Там просто можна було заховатися. Там можна було сидіти в своїй довбаній депресії і тижнями не виходити з дому. Але він був завжди поруч... Мені гидко про це згадувати, бо зараз я вже не та. Я змогла зробити з себе іншу людину. Не скажу, що без допомоги, але у повній самотності. Друзі так само зникли. Але я знайшла нових. Спочатку тут, потім і в житті. Всі плани моїх батьків на моє чудове життя, феєричну кар'єру, чоловіка олігарха нещадно зламані. Але я переконала їх у тому, що щастя в мене є. Одна його складова зараз невтомно працює для того, щоб інша, ще не народжена, мала все, що тільки може знадобитися.
...
Я подобаюсь собі такою дурнувато-малою і багатослівною. І мене чомусь і досі мало хто сприймає всерйоз. Але я є.
І ви є. І від цього світові нікуди діватися...
Щастя вам.
31 Aug 2010 в 14:10"
от щось таке смішне))