Бібрка
Місто Бібрка Перемишлянського району Львівської області - одне з найменших міст України (близько 4000 мешканців). Через Бібрку йде траса Львів - Івано-Франківськ. З Бібрки до Львова - півгодини маршруткою з автостанції на ДБК.
Колись у Бібрці водилися бобри. А тепер немає. Доводиться малювати по пам'яті...
Кілька суто бібрецьких краєвидів, з тих, що гарні. Облуплених та обшарпаних також вистачає.
фото leorybka
фото oryna
Я в Бібрці живу, тому оглядового матеріалу в мене не вийде - відстороненості малувато. Просто запрошую перейтися бібрецькими закамарками. А починати, певно будемо з самих Перемишлян. З Перемишлянського автовокзалу на Бібрку їдуть маршрутки.
Шлях до Бібрки
...Водій об'їжджає придорожні села доволі регулярно, тому обличчя сьогоднішніх пасажирів йому знайомі майже всі. Співвітчизники, залазячи в маршрутку, привітно вигукують одне до одного та до "пана шофера". Влаштовуються хто як, і починають голосно обмінюватись останніми новинами. Хто не в темі - і собі докидає якісь коментарі. Час від часу лунає гучний регіт. Маршрутка виглядає таким собі пересувним клубом.
Старенький дід просить "пана шофера" про знижку по ціні поїздки та отримує її. Важко тягнучи ноги, всідається, одразу скидає з обличчя стражденний вираз та починає загравати з сусідкою. За якийсь час він виходить з авто. Жіночка, що перед тим сердечно випитувала діда про його болячки, стає коло водія й починає переповідати йому масні подробиці дідового неправедного життя, зачіпаючи всіх його родичів та пращурів. Водій керує, і з цікавістю слухає цю їсторію на кшалт серіальної: хтось когось вигнав із
хати. Якимсь чином у розповідь трапляє навіть священник. Подробиці того, як дідова сім'я образила священика, викликають хвилю обурення у всіх пасажирів, які чують розповідь. Загальний висновок звучить тут же: Погана людина цей дідок. По-га-на! А ще винні москалі, бо вони попускали такі знущання над служителями церкви. Зрештою, розповідь закінчується на повчально-серіальній ноті: дідкове життя складається таки геть недобре. А не пискуй до священиків! Нарід радісно погоджується.
Тим часом маршрутка важко пливе у хвилях брудного снігу. На шляху - село Свірзькі Глібовичі. В селі ціла група людей чекає, щоб їх забрала машина. На шляху до Свірзьких Глібовичів пригода: авто ледь не наїжджає на курку:
- Пане шофер! То ж ціле ДеТеПе!
- Що там? Таки роздусили?
- Та нє... Травмована...
- Це було самогубство. Вона сама кинулась під колеса.
- Та шо ви кажете, оно втікає, ціла!
- А в мене було двоє гусей, такі ладні були гуси, і от так само одного разу...
Чим довше їдеш такою маршруткою, тим гостріше почуваєшся глядачем дійства а-ля фільм Кустуріцу. І от настає, можна сказати, кульмінація всієї вистави. Авто наздоганяє молодого дядька у високих чоботах, що прямує вздовж шляху, закинувши на плече велику сумку. Побачивши його, пасажири чомусь виявляють неймовірний захват:
- Пане шофер! Це ж Місьо! Мусимо його забрати!
- Місько? Де? Точно, це він!
На кінець мало не всі пасажири хором скандують: "Мі-сьо! Мі-сьо! Місьо!!!"
Маршрутка наздоганяє Міся й гостинно відчиняє дверцята. Чоловік заходить. Одразу цілий хор голосів вітає його та закидає питаннями:
- Міську, привіт!
- Міську, де ти йдеш?
- ...У Бібрку.
- А шо в тебе в торбі?
Місьо широко посміхається й мовить:
- Пац'є...
Ніби на підтвердження його слів, у великій торбі, яка лежить на підлозі, звіря починає ворушитись і кувікати.
Бібрецький базар
Бібрецький базар вже купу літ відбувається в четвер. Базар у Бібрці - то не просто базар. Це ще й місце подивитися на людей, зустріти знайомих та обговорити всілякі речі. Торгівля, втім, лишається на першому місці.
Біля лотка з секонд-хендом продавець-консультант звертається до клієнтки :
- Прошу пані, що, поміряли? Дивіться, як гарно лежить. Яка добра якість, не виношене зовсім, як нове... Що, кажете, затісне? Не будете брати? Ай ну вас, розпасуться тут на сирах та на молоках... Худнути треба, то й не буде тісне!!!
У продуктовому:
Бабця (Б):
- Доню, покажи мені о-он той шпондерок...
Продавець (П):
- Ні, не покажу.
Б: - Чого так?
П: - Бо піст.
Б: - Я не пощу, показуй.
Продавець ліниво підходить до вітрини й відкриває її, демонстративно закочуючи очі .
Б: - А чому він у вас смердить?
П: - Ви що, не чули? Я ж кажу - піст!!
***
- Прошу сказати, то у вас смерть?
- Так, "Щуряча смерть"
- І по скільки ваша смерть, прошу пана?
- По вісім гривень!
- Дайте дві!
***
- Мужчина, вам що?
- Дезодорант.
- А який?
- Не знаю... Чоловічий!
- Ну то виберіть собі!
- А які тут чоловічі?
- Ті, де хлопи намальовані!!
Купувала мед на бібрецькому базарі. Приблизно так:
(О, жіночка, обличчя загоріле, руки в перснях, канапку їсть, з сусідкою балакає... Крім меду на ятці кришки, прищіпки, рослина якась у горщику... ПЕРЕКУПКА! Що там за мед, бозна. Продає що дадуть, а спитаю - збреше. Не беру.
О, дядько в светрі смердючому, гноєм смачно повіває од нього, в волоссі нечесаному солома; ще на землі в нього курка патрана, яйця, молоко... ГОСПОДАР! Беру!!)
Люди та розмови
***
Багато людей у Бібрці вірять у вроки. Типу незнайома людина необережно гляне або незумисно щось скаже (а то й навмисно!) - і всьо, проблеми в тебе, твоїх дітей, твоїх котів, курей, гусей, бульби і кабачків. Життя в Бібрці сповнене опасностє.
***
Прикол про негашене вапно. Йдемо, значить, із жіночкою-випадковою супутницею з бібрецького базару. Вона скаржиться на сирі кути в сільській хаті.
- А є такі таблетки спеціальні від "Ceresit". Називаються "Стоп Волога".
- Знаю. Таке гімно! Я її купила за страшні гроші, а вона взяла й розчинилася чогось. Тіки калюжа од неї лишилась. Більше не куплятиму.
- ...
***
Операціоністка "ІНДЕКС-банку" в Перемишлянах, попередньо уточнивши, чи я з Бібрки, серйозно й наполегливо попереджала мене, що не слід стирати монетою магнітний шар на новій картці VISA Electron. Якщо так говорила - значить, стирають бібрецькі люди...
***
У Бібрці коло банкомату можна іноді бачити... ну... уявіть жінку середнього віку, яка безпорадно поглядає на перехожих, а тим часом у
сумці розповиває свою картку з численних хусток і кульків. Зараз вона її добуде і звернеться до першого-ліпшого перехожого (!) з проханням зняти їй готівку з картки. І код свій скаже (!!!).
***
... туйво, ми мали зара з нашим псом мороку. Шось йому ся стало. Ми закликали Баранову*, бо шкода було пса. Вона глєнула і каже - то, певно, чумка. І шо най лежит, і треба йому щодня давати червоне вино. Ми куплєли йому спеціально, давали. Пройшов тиждень, пес не встає. Але й не здише. Закликали знов Баранову. Вона подивиласи й каже: а скіко ви йому вина даєте? Кажу - по півсклєнки. А вона: то ж він у вас день і ніч п'яний спить!...
*Баранова - хороший гінеколог, але до ветеринарії стосунку не має.
П.С. Пес одужав і тепер гонить Бібркою.
Одного разу в Бібрці...
***
Цегольня роздавала кульки з гелієм на честь Дня незалежності. Я була без дітей в центрі. Трохи постояла - раптом вийде
взяти для них. Не вийшло: був ажіотаж. Проте надивилась на панківських бабульок:
- Бабцю, не штовхайтесь, тут діти!
- Та шо ті діти. Най під ногами не крутяться. Дай мені ще дві. У мене внуки.
- Та Ви ж третій раз підходите!
- Та тобі що, шкода? Не говори багато, давай кульки!!
***
Взимку в Бібрці зрідка можна побачити такий засіб пересування: сани, запряжені конем. Сани були такі: пофарбована на зелено фанерна коробка. Пасажири мали вигляд поважний, але водночас смішний, бо мусіли керувати коня на тротуар: лід на трасі вибито до асфальту, сани не їдуть. Кльове було видовище.
Бібрецькі переваги
Коли йду сама порожньою бібрською вулицею і в кущах зловісно щось шарудить - знаю: це не грабіжник, не нападник, не п'яниця (п'яниці ж-бо зручно засідають в центральному парку). Це стовідсотково гребеться на вільних харчах чиясь курка.
***
Можу відкрити вікно й сфотографувати таке:
***
Як ми приїхали жити в Бібрку, я дивувалась: навіщо у людей на подвір'ях часто є по березі. Та садили б плодові дерева, нашо ті берьозки. Аж тоді я відчула весь кайф, коли нас пригостили свіжим березовим соком. Структурована вода і все таке. Смачний дуже.
***
В Бібрці кожна доросла свідома людина вільного волевиявлення здатна розбити город, чи хоча б грядки! My World: трохи грядок. Горох, капуста, салат, морква, фундук і бур'яни. Солодко під гарячим сонцем, добре їм.
***
В землі живуть дощові черв'яки. Коли перевертаєш пласт землі лопатою, вони пару секунд сидять офігєвши, а потім зі страшними матами розбігаються. Не всі, правда, втікають вчасно.
Прикол в тому, що, за деякою інформацією, перерізаний навпіл дощовий черв'як починає нове життя вже як два черв'яки. Половинка, що лишилася з ротом, відрощує задницю, ну, й навпаки. Дуже зручно.
Я з лопатою виступаю тут зовсім не вбивцею, а "деміургом", що творить нове життя?
В Бібрці рулить жива природа!
...Особливо навесні, коли цвітуть яблуні та сливи. Вони пахнуть. Якщо стати під деревом, то ще й звучать: все дерево ніби рівномірно гуде. Але там точно не хрущі, а бджоли.
***
...Якщо уважно вгледітись у лице хруща, можна побачити, що в нього великі й сумні карі очі під густими "шевченковими" бровами. Хрущі - ці сумні крилаті страждальці - жадана здобич для всього чоловічого населення Бібрки страшого за 3 роки й молодшого за
14. Вони приречено шарудять у численних сірникових коробках. Вони повільно повзають по руках, волоссю й одягу, як ручні гекони парагвайських дітей. Іх контрабандою проносять на уроки й на перервах випускають гуляти по парті. Їх виглядом нервують мам та бабусь і намагаються злякати дівчаток.
***
А це - дикий голуб. Фото з бібрецького вікна!
Дуже класний птах. Чому:
Має поняття про субординацію: людей боїться, під ноги не лізе, на голови не срає. Гарний: сизе воло, темно-сині крила, по шиї й маховому пір'ї - по акуратній білій смузі. Великий: десь удвічі більший за міського.
І взагалі, виглядає як голуб представницького класу.
***
Уявляєте собі - в Бібрці "прибирати подвір'я" надто часто означає чистити його від зайвих рослин.
***
28 серпня близько 02.00 громадянин Ї. незаконно зайшов на приватну територію бібрського подвір'я і був затриманий на вісім годин з метою примусової фотосесії.
Хочу додати, що смердить це створіння як три бомжі вкупі, а якщо йому дати залізти за холодильник, то дістати його звідти неможливо, хоч рятувальну службу МНС викликай. Так що майте на увазі.
Після фотосесії винесла їжака в корчі. Він як свіже повітря занюхав, тільки що не сміявся, такий мав просвітлілий писок. Пішов собі. Одне слово - із дікого лєса дікая тварь! :)
***
В бібрському парку можна зустріти ласичку. Десь таку:
Фотоапарату з собою не мала, так що Google знову виручив.
Дуже гарна тваринка. Тільки хвіст підкачав: трохи нагадує унітазний йоржик. Шкода, немає в мірє совєршенства.
Бібрецька біда
Люди П'ЮТЬ. Особливо чоловіки.
Сусід С. пив весь четвер, пив усю п'ятницю, всю суботу, всю неділю... А в понеділок злапала його "білочка", тріснувся він об підлогу вдома та й зламав тазову кістку. Лежить тепер у травмі як дурний.
***
До вас ніколи в другій ночі не прибігали рятуватись сусідські цьотки з дітьми й набитими фізіономіями? А єдиний мужчина в їх домі в
той час, п'яний, старанно громив їм хату, а потім спільне подвір'я. Ми раз мали таку жесть...
Діти побудилися й були дуже раді гостям.
Я вислухала тематичні скарги й піднесла гостям льоду.
Чоловік переживав за наші вікна, тому успішно провів переговори з нападником і роззброїв його. (Зброю, любовно виготовлену авторську дерев'яну биту, наступного дня ми розпиляли "болгаркою" й викинули геть).
По тому любі мама й бабуся весело здали свого родича й кривдника в міліцію. Перед тим вони намагалися приборкати його самостійно - випробувати на ньому газовий балончик, куплений, до речі, акурат в очікуванні такого шансу. Коли
в них це не вийшло, то, замість сідати й писати скаргу виробнику, мама в нервах побила балончиком фізіономію сину-нападнику, чим дуже пишалася.
Наостанок, коли жінки вже пішли додому, виявилось, що вони забули в нас дитину, яку я й повернула їм після перегляду нею "Піратів
Карібського моря", ч.3. Хоч родичі того малого віджигали подекуди крутіше за піратів, йому дуже сподобався фільм, про що він нам чемно розповів на прощання.
Бібрецькі сайти
Зараз є три більш-менш інформативних бібрецьких сайти:
Сайт Бібрка-сіті - краєзнавча інформація, персоналії, фотогалереї, архітектура, церкви.
Сайт Ретро старих фотографій - фотогалерея старовинних фото бібрчан
Колись у Бібрці водилися бобри. А тепер немає. Доводиться малювати по пам'яті...
Кілька суто бібрецьких краєвидів, з тих, що гарні. Облуплених та обшарпаних також вистачає.
фото leorybka
фото oryna
Я в Бібрці живу, тому оглядового матеріалу в мене не вийде - відстороненості малувато. Просто запрошую перейтися бібрецькими закамарками. А починати, певно будемо з самих Перемишлян. З Перемишлянського автовокзалу на Бібрку їдуть маршрутки.
Шлях до Бібрки
...Водій об'їжджає придорожні села доволі регулярно, тому обличчя сьогоднішніх пасажирів йому знайомі майже всі. Співвітчизники, залазячи в маршрутку, привітно вигукують одне до одного та до "пана шофера". Влаштовуються хто як, і починають голосно обмінюватись останніми новинами. Хто не в темі - і собі докидає якісь коментарі. Час від часу лунає гучний регіт. Маршрутка виглядає таким собі пересувним клубом.
Старенький дід просить "пана шофера" про знижку по ціні поїздки та отримує її. Важко тягнучи ноги, всідається, одразу скидає з обличчя стражденний вираз та починає загравати з сусідкою. За якийсь час він виходить з авто. Жіночка, що перед тим сердечно випитувала діда про його болячки, стає коло водія й починає переповідати йому масні подробиці дідового неправедного життя, зачіпаючи всіх його родичів та пращурів. Водій керує, і з цікавістю слухає цю їсторію на кшалт серіальної: хтось когось вигнав із
хати. Якимсь чином у розповідь трапляє навіть священник. Подробиці того, як дідова сім'я образила священика, викликають хвилю обурення у всіх пасажирів, які чують розповідь. Загальний висновок звучить тут же: Погана людина цей дідок. По-га-на! А ще винні москалі, бо вони попускали такі знущання над служителями церкви. Зрештою, розповідь закінчується на повчально-серіальній ноті: дідкове життя складається таки геть недобре. А не пискуй до священиків! Нарід радісно погоджується.
Тим часом маршрутка важко пливе у хвилях брудного снігу. На шляху - село Свірзькі Глібовичі. В селі ціла група людей чекає, щоб їх забрала машина. На шляху до Свірзьких Глібовичів пригода: авто ледь не наїжджає на курку:
- Пане шофер! То ж ціле ДеТеПе!
- Що там? Таки роздусили?
- Та нє... Травмована...
- Це було самогубство. Вона сама кинулась під колеса.
- Та шо ви кажете, оно втікає, ціла!
- А в мене було двоє гусей, такі ладні були гуси, і от так само одного разу...
Чим довше їдеш такою маршруткою, тим гостріше почуваєшся глядачем дійства а-ля фільм Кустуріцу. І от настає, можна сказати, кульмінація всієї вистави. Авто наздоганяє молодого дядька у високих чоботах, що прямує вздовж шляху, закинувши на плече велику сумку. Побачивши його, пасажири чомусь виявляють неймовірний захват:
- Пане шофер! Це ж Місьо! Мусимо його забрати!
- Місько? Де? Точно, це він!
На кінець мало не всі пасажири хором скандують: "Мі-сьо! Мі-сьо! Місьо!!!"
Маршрутка наздоганяє Міся й гостинно відчиняє дверцята. Чоловік заходить. Одразу цілий хор голосів вітає його та закидає питаннями:
- Міську, привіт!
- Міську, де ти йдеш?
- ...У Бібрку.
- А шо в тебе в торбі?
Місьо широко посміхається й мовить:
- Пац'є...
Ніби на підтвердження його слів, у великій торбі, яка лежить на підлозі, звіря починає ворушитись і кувікати.
Бібрецький базар
Бібрецький базар вже купу літ відбувається в четвер. Базар у Бібрці - то не просто базар. Це ще й місце подивитися на людей, зустріти знайомих та обговорити всілякі речі. Торгівля, втім, лишається на першому місці.
Біля лотка з секонд-хендом продавець-консультант звертається до клієнтки :
- Прошу пані, що, поміряли? Дивіться, як гарно лежить. Яка добра якість, не виношене зовсім, як нове... Що, кажете, затісне? Не будете брати? Ай ну вас, розпасуться тут на сирах та на молоках... Худнути треба, то й не буде тісне!!!
У продуктовому:
Бабця (Б):
- Доню, покажи мені о-он той шпондерок...
Продавець (П):
- Ні, не покажу.
Б: - Чого так?
П: - Бо піст.
Б: - Я не пощу, показуй.
Продавець ліниво підходить до вітрини й відкриває її, демонстративно закочуючи очі .
Б: - А чому він у вас смердить?
П: - Ви що, не чули? Я ж кажу - піст!!
***
- Прошу сказати, то у вас смерть?
- Так, "Щуряча смерть"
- І по скільки ваша смерть, прошу пана?
- По вісім гривень!
- Дайте дві!
***
- Мужчина, вам що?
- Дезодорант.
- А який?
- Не знаю... Чоловічий!
- Ну то виберіть собі!
- А які тут чоловічі?
- Ті, де хлопи намальовані!!
Купувала мед на бібрецькому базарі. Приблизно так:
(О, жіночка, обличчя загоріле, руки в перснях, канапку їсть, з сусідкою балакає... Крім меду на ятці кришки, прищіпки, рослина якась у горщику... ПЕРЕКУПКА! Що там за мед, бозна. Продає що дадуть, а спитаю - збреше. Не беру.
О, дядько в светрі смердючому, гноєм смачно повіває од нього, в волоссі нечесаному солома; ще на землі в нього курка патрана, яйця, молоко... ГОСПОДАР! Беру!!)
Люди та розмови
***
Багато людей у Бібрці вірять у вроки. Типу незнайома людина необережно гляне або незумисно щось скаже (а то й навмисно!) - і всьо, проблеми в тебе, твоїх дітей, твоїх котів, курей, гусей, бульби і кабачків. Життя в Бібрці сповнене опасностє.
***
Прикол про негашене вапно. Йдемо, значить, із жіночкою-випадковою супутницею з бібрецького базару. Вона скаржиться на сирі кути в сільській хаті.
- А є такі таблетки спеціальні від "Ceresit". Називаються "Стоп Волога".
- Знаю. Таке гімно! Я її купила за страшні гроші, а вона взяла й розчинилася чогось. Тіки калюжа од неї лишилась. Більше не куплятиму.
- ...
***
Операціоністка "ІНДЕКС-банку" в Перемишлянах, попередньо уточнивши, чи я з Бібрки, серйозно й наполегливо попереджала мене, що не слід стирати монетою магнітний шар на новій картці VISA Electron. Якщо так говорила - значить, стирають бібрецькі люди...
***
У Бібрці коло банкомату можна іноді бачити... ну... уявіть жінку середнього віку, яка безпорадно поглядає на перехожих, а тим часом у
сумці розповиває свою картку з численних хусток і кульків. Зараз вона її добуде і звернеться до першого-ліпшого перехожого (!) з проханням зняти їй готівку з картки. І код свій скаже (!!!).
***
... туйво, ми мали зара з нашим псом мороку. Шось йому ся стало. Ми закликали Баранову*, бо шкода було пса. Вона глєнула і каже - то, певно, чумка. І шо най лежит, і треба йому щодня давати червоне вино. Ми куплєли йому спеціально, давали. Пройшов тиждень, пес не встає. Але й не здише. Закликали знов Баранову. Вона подивиласи й каже: а скіко ви йому вина даєте? Кажу - по півсклєнки. А вона: то ж він у вас день і ніч п'яний спить!...
*Баранова - хороший гінеколог, але до ветеринарії стосунку не має.
П.С. Пес одужав і тепер гонить Бібркою.
Одного разу в Бібрці...
***
Цегольня роздавала кульки з гелієм на честь Дня незалежності. Я була без дітей в центрі. Трохи постояла - раптом вийде
взяти для них. Не вийшло: був ажіотаж. Проте надивилась на панківських бабульок:
- Бабцю, не штовхайтесь, тут діти!
- Та шо ті діти. Най під ногами не крутяться. Дай мені ще дві. У мене внуки.
- Та Ви ж третій раз підходите!
- Та тобі що, шкода? Не говори багато, давай кульки!!
***
Взимку в Бібрці зрідка можна побачити такий засіб пересування: сани, запряжені конем. Сани були такі: пофарбована на зелено фанерна коробка. Пасажири мали вигляд поважний, але водночас смішний, бо мусіли керувати коня на тротуар: лід на трасі вибито до асфальту, сани не їдуть. Кльове було видовище.
Бібрецькі переваги
Коли йду сама порожньою бібрською вулицею і в кущах зловісно щось шарудить - знаю: це не грабіжник, не нападник, не п'яниця (п'яниці ж-бо зручно засідають в центральному парку). Це стовідсотково гребеться на вільних харчах чиясь курка.
***
Можу відкрити вікно й сфотографувати таке:
***
Як ми приїхали жити в Бібрку, я дивувалась: навіщо у людей на подвір'ях часто є по березі. Та садили б плодові дерева, нашо ті берьозки. Аж тоді я відчула весь кайф, коли нас пригостили свіжим березовим соком. Структурована вода і все таке. Смачний дуже.
***
В Бібрці кожна доросла свідома людина вільного волевиявлення здатна розбити город, чи хоча б грядки! My World: трохи грядок. Горох, капуста, салат, морква, фундук і бур'яни. Солодко під гарячим сонцем, добре їм.
***
В землі живуть дощові черв'яки. Коли перевертаєш пласт землі лопатою, вони пару секунд сидять офігєвши, а потім зі страшними матами розбігаються. Не всі, правда, втікають вчасно.
Прикол в тому, що, за деякою інформацією, перерізаний навпіл дощовий черв'як починає нове життя вже як два черв'яки. Половинка, що лишилася з ротом, відрощує задницю, ну, й навпаки. Дуже зручно.
Я з лопатою виступаю тут зовсім не вбивцею, а "деміургом", що творить нове життя?
В Бібрці рулить жива природа!
...Особливо навесні, коли цвітуть яблуні та сливи. Вони пахнуть. Якщо стати під деревом, то ще й звучать: все дерево ніби рівномірно гуде. Але там точно не хрущі, а бджоли.
***
...Якщо уважно вгледітись у лице хруща, можна побачити, що в нього великі й сумні карі очі під густими "шевченковими" бровами. Хрущі - ці сумні крилаті страждальці - жадана здобич для всього чоловічого населення Бібрки страшого за 3 роки й молодшого за
14. Вони приречено шарудять у численних сірникових коробках. Вони повільно повзають по руках, волоссю й одягу, як ручні гекони парагвайських дітей. Іх контрабандою проносять на уроки й на перервах випускають гуляти по парті. Їх виглядом нервують мам та бабусь і намагаються злякати дівчаток.
***
А це - дикий голуб. Фото з бібрецького вікна!
Дуже класний птах. Чому:
Має поняття про субординацію: людей боїться, під ноги не лізе, на голови не срає. Гарний: сизе воло, темно-сині крила, по шиї й маховому пір'ї - по акуратній білій смузі. Великий: десь удвічі більший за міського.
І взагалі, виглядає як голуб представницького класу.
***
Уявляєте собі - в Бібрці "прибирати подвір'я" надто часто означає чистити його від зайвих рослин.
***
28 серпня близько 02.00 громадянин Ї. незаконно зайшов на приватну територію бібрського подвір'я і був затриманий на вісім годин з метою примусової фотосесії.
Хочу додати, що смердить це створіння як три бомжі вкупі, а якщо йому дати залізти за холодильник, то дістати його звідти неможливо, хоч рятувальну службу МНС викликай. Так що майте на увазі.
Після фотосесії винесла їжака в корчі. Він як свіже повітря занюхав, тільки що не сміявся, такий мав просвітлілий писок. Пішов собі. Одне слово - із дікого лєса дікая тварь! :)
***
В бібрському парку можна зустріти ласичку. Десь таку:
Фотоапарату з собою не мала, так що Google знову виручив.
Дуже гарна тваринка. Тільки хвіст підкачав: трохи нагадує унітазний йоржик. Шкода, немає в мірє совєршенства.
Бібрецька біда
Люди П'ЮТЬ. Особливо чоловіки.
Сусід С. пив весь четвер, пив усю п'ятницю, всю суботу, всю неділю... А в понеділок злапала його "білочка", тріснувся він об підлогу вдома та й зламав тазову кістку. Лежить тепер у травмі як дурний.
***
До вас ніколи в другій ночі не прибігали рятуватись сусідські цьотки з дітьми й набитими фізіономіями? А єдиний мужчина в їх домі в
той час, п'яний, старанно громив їм хату, а потім спільне подвір'я. Ми раз мали таку жесть...
Діти побудилися й були дуже раді гостям.
Я вислухала тематичні скарги й піднесла гостям льоду.
Чоловік переживав за наші вікна, тому успішно провів переговори з нападником і роззброїв його. (Зброю, любовно виготовлену авторську дерев'яну биту, наступного дня ми розпиляли "болгаркою" й викинули геть).
По тому любі мама й бабуся весело здали свого родича й кривдника в міліцію. Перед тим вони намагалися приборкати його самостійно - випробувати на ньому газовий балончик, куплений, до речі, акурат в очікуванні такого шансу. Коли
в них це не вийшло, то, замість сідати й писати скаргу виробнику, мама в нервах побила балончиком фізіономію сину-нападнику, чим дуже пишалася.
Наостанок, коли жінки вже пішли додому, виявилось, що вони забули в нас дитину, яку я й повернула їм після перегляду нею "Піратів
Карібського моря", ч.3. Хоч родичі того малого віджигали подекуди крутіше за піратів, йому дуже сподобався фільм, про що він нам чемно розповів на прощання.
Бібрецькі сайти
Зараз є три більш-менш інформативних бібрецьких сайти:
Сайт Бібрка-сіті - краєзнавча інформація, персоналії, фотогалереї, архітектура, церкви.
Сайт Ретро старих фотографій - фотогалерея старовинних фото бібрчан