Знову з Борщева. Там все так само цвітуть вишиванки.
Мир вам, люди. Не бійтеся кишинівського землетрусу.
Я сюди вже стільки часу не заглядала, що банально забула, як писати пости - і як їх починати.
Тим більш, що і писати важко, і народу в жж зараз з гулькин ніс.
Я ні про московські "Времена и эпохи" тут не писала, і про Таллінн кілька тижнів тому, і про "Спаську вежу" (знову в Москві). Але про Борщів чомусь здається, що мушу.
Хоча - це лише здається так. :о)
Все вже написано - вперше, пронизливо, щиро.
Зараз вже так не вийде.
Не тому, що вже третій раз і набридло - ні, не набридло. Інакше б не їхала туди.
Просто зараз все внутрішнє - головніше. Набагато. Де що тягне, де що болить, як товариш всередині штовхається, як протиснути велетенську себе у вузький прохід між ятками, де б присісти, а чи не полежати трішечки, а може, я їсти хочу - ну, таке, банально-вагітне.
Тут і музиканти можуть соловейками заливатися,
і сільські стенди палахкотіти вишивками,
і ріки борщу повз мене текти - хай течуть, в них життя нормальне, швидке, не у сповільненому темпі.
Хоча Василь Попадюк крутий навіть для самозаглибленої баришні - крутий. До концерту не добули, зрозуміло, де вже мені, але репетицію всю прослухали з задоволенням.
Важко додати щось нове до попередніх звітів - хіба от вперше побачила святкову ходу учасників свята.
А, ну молодець я, до цього часу свято не назвала.
"В Борщівському краї цвітутьо вишиванки" (свято унікальної чорновишитої подільської сорочки) і "Борщ'їв" (феєрія поїдання борщу. Виконують кілька тисяч ротів одночасно).
Преси на святі було неміряно (підозрюю, що кореспонденти газети "Наш день" одарювали стенди екземплярами газет, бо інашке ця картинка залишиться енігмою без розгадок).
Як завжди, всякі хоптяни варили в столітрових казанах борщ на радість публіці, але я хоптянів не бачила, тому от вам мама з якимось дядею. Я його не знаю. Це чужий дядя. Якщо він раптом хоптян, маякніть. Хоча це неважливо.
В статусі гостей свята були Наталія Фаліон з Лісапетним батальйоном (земляки все ж), сербські танцюристи в українських шароварах і віночках - і оцей вікінг.
Показувати всі стенди не буду - вже ж показувала минулими роками. От вам мулатка в люльці. Дуже хочу люльку. В нас ще донедавна в кімнаті на стелі висів крюк для люльки - але останнім, хто тим причандаллям скористався, був мамин старший брат. Зараз крюк демонтований, але його ж можна повернути - аби знайти десь кошик хорошого розміру. Ну, напевно.
Як і минулі роки, буду жалітися на нерозумність народну - старі сорочки капарять по-чорному. По чорному вишиттю ліплять пайєтки, бісер і все, що блищить. Врахуйте ще, що всі старенькі бабусі на Борщівщині як правило заповідають себе поховати тільки у чорновишитих сорочках - і зрозумієте, наскільки вони стають раритетнішими з кожним роком.
Так як ми прибули за годину до початку свята (яке ще й вчасно не почалося), то довелося блукати сувенірними рядами, дивитися на всякий крам.
Вишитих сорочок, пелюшок, суконь - маса. Дуже багато гарних, по справжньому гарних суконь з льону - сірих, білих, різних. Всі за 650 гривень.
Більшість продавців різко проти фотографування їхнього краму, тому особливо і показати нічого.
Пляжний варіант.
Про те, що все місто тут на всято ходить в вишиванках, теж повторювати не буду - ходить таки.
Імпровізовані концертні майданчики скрізь, дуже шкода, що сил не вистачило лишитися на народні танці (тут це відбувається дуже масово і дуже круто).
Кожне село району, як і раніше, виставляло не одну, а дві точки: одну з вишивками, іншу з їжею.
І от власне на їстивних ятках весь народний креатив буяв щедрим вересневим цвітом.
Жабенята.
Я їжу не коментую, я її показую, гаразд?
Борщ від Укрпошти. З марками.
Курчата.
Пригощали села які за так, які за символічні 5 гривень.
Борщі всім, як і завжди, наливали у пластикові стаканчики. Сметани не жаліли.
Тут він вже зі сметаною, здається.
Я нічого не їла там, про смак не скажу. В мене зараз головний квест - вгадати, що я хочу з'їсти - і якось в себе затовкати ту їжу. Апетиту немає. А вага росте :о(.
Хоча запахи були непогані.
Дуже сподобалася релігійна хода з хоругвами. Ікону несла щойно обвінчана вагітна-превагітна наречена, кокетливо прикриваючи пузико бантиком.
О, знаменитий народний майтер з лозоплетіння пан Казновецький з Кременеччини. Заздрю, що має ще стільки сил і снаги їздити фестивалями. Хоча... Може, за кілька місяців і до мене сили повернуться.
Закінчимо стриптизеркою по-борщівськи.