"Красноїльська полонина 2013": жахи українізації (ФОТО, ВІДЕО)
Небо, те саме заплакане небо, котре топить німців і чехів - і котре вчора підкорилося краснянській магії і видало фантастичної краси день - це небо сьогодні впаде на землю, бо я збираюся зробити кощунство і святотатство. Я збираюся трохи (тро-о-о-о-ошечки) покритикувати свято в Красноїльську. Але я з любов'ю, а так можна. І трошечки лише. І ще я розкажу про купу плюсів вчорашньої "Красноїльської полонини".
Я підсолоджуватиму цю мікстуру всім наявним у мене цукром. Шо, в мене тільки отрута є, аби нею бризкати? Ну побачимо.
Попереду буде багато артистів, краснян, Наталії Фаліон з її двоколісним батальоном, депутатів ВР з горілкою, губернаторів з брязкальцями, коней... коней таки буде багато. І одна вівця.
Поїхали.
Журналістів привезли на свято заздалегідь. Це така традиція: на вихід путильських вівчарів привозять, коли парад містечком вже пройшов давно і всі гудуть на стадіоні, а в Красноїльськ везуть з запасом, за годину до свята - щоб походили, подивилися, як готують павільйони,
накупили смачнющої вурди (яку всі не-горяни називають бринзою, а бринза тут не така, не тверда взагалі), і бринзи теж накупили (від 30 гривень вурда; бринза і всілякі її похідні по 50, але воно того варто, бо там - увага, увага! - у складі немає вапна, яке складає трішки менш як половину маси тієї субстанції, яку у кам'янецькому базарному молочному павільйоні видають за бринзу. Вапно, звичайно, чистий кальцій, користь кількох ложок вапна на день я б здорово могла оцінити десь в сімдесят, коли ровесниці почнуть страждати від остеопорозу, але я все ж рішуче не хочу їсти вапно. Хоча слово, звичайно, позитивне і дуже смішне: вапно!
Дарів полонин було ДУЖЕ багато, що класно. Не всі навіть з Підгір'я: смішний і добрий чоловік, який щедро насипав мені бринзи і карпатського масла (просто в долоню :о)), приїхав сюди аж з Косова - і обіцяв на "Форпост" наприкінці червня привезти свою бринзу у Кам'янець.
Ще були місцеві, районні, консервації по таким смішним цінам, що втриматися неможливо. Патісони (не вампирячі з "Сутінків", а такі, кругленькі з городів) мариновані - по 8 гривень з копійками (у "фуршетах" і "сільпо" вдвічі дорожчі), підпенькі - в ту ж ціну, суперові березові соки без цукру - теж.
Ох, не можна братися писати пост голодною, бо несе чомусь не туди. Яка ж там в Бобівців була черешня!!! За десятку кіло, велика, смачнюща, аж чорна. З'їла кіло там - і ще півкіло сьогодні зранку.
Ну от якраз: це у мене не флюс, це я з великого розуму фотографувалася з краснянами і Діком, карпатською вівчаркою, котра ненавидить окуляри, з повним ротом черешні.
Взагалі ярмаркова частина цьогорічної полонини була велетенська, хоча й кладалася переважно з булав-капців-барток і іншої карпатської сувенірки, звичної по яремчах.
Ну от десятки наметів з вишиванками - тими ж, які і в нас на день міста продають. Тут же інша традиція вишивання, от були б тут вишиванки в місцевому стилі (монохром, широкі рукави, лаконічність орнаментів) - інша б справа була, а такі, загально-українські стилізації... Ну, не знаю.
Але про вишиванки, справжні, місцеві, буде ще попереду - і багато.
Як і минулоріч, був велетенський парк атракціонів, що надавало святу загалом трохи не фестивального, а ярмаркового власне характеру. Але дітлахи дуже тішилися і каруселям, і батутам, а чоловіки ставали в чергу, аби віддати свої 20 гривень за черговий лохотрон під назвою "турник, що крутиться". За висіння на такому протягом 2 хвилин обіцяли 100 гривень. Не знаю, чи це взагалі реально.
Як завжди, виставлялися місцеві екологічні центри і організації, а ще - Сторожинецька художня школа. Погляньте, який шикарний стім-панк роблять там четвертоклашки! Страшно втягнулися в цю тему, тягнуть з гаражів старі детальки, ключі тощо - виходить кльово. Тільки не на продаж :о)
Річ, практично небачена на провінційних заходах: при вході на полонину стояв не лише стенд з туристичною інформацією (і моїм фото стрибаючих путнянських царів і цариць з маланки-2013 - так що і вотермарки не вихід), а й шикарна білявка, котра роздавала ВСІМ бажаючим буклетики про край. Книжечку не роздавала, але я таки потім її отримала. Там третина фоток - з логотипом мого сайту, і кілька абзаців тексту теж взяті без корекції з "Замків і храмів України". Народе! Пани Петре і Франц! Ціла галера літературних рабів (переважно рабинь), котрі "писали" цю книгу. Я хоч колись хоч якомусь видавництву у фотографіях відмовила? Та ніколи. Невже важко було попросити - сама б все вислала, без вотермарків. Ну краще б було! Хоча за таку рекламу сайту (на більшості фоток його адреса читається без проблем) можна ще й подякувати :о)
Минулого року красняни увірвалися на підводах на відкриття так стрімко і несподівано, як насувається торнадо в романах Стівена Кінга. Цьогоріч я бачила саму процедуру підготовки підвод до відкриття.
Тут першу скрипку грають коні - і коней прикрашають, зі смаком і любов'ю.
Вінки з вічнозелених рослин - і часом у них вплетені квіти, як ось пивонії на цьому крихітному конику.
Квіти для коней, квіти і для капелюха. Жасмін, найкращий запах червня всіх часів і народів. І лагідні нашіптування коню на вушко - щоб не боявся, щоб сумирно стояв.
І от вам перша критика: пара дуже симпатичних коней (здається, Гута чи Тражани) вже були у пластикових ікебанах навколо ший. Красняни, одумайтесь! Покайтесь! Пластик - зло! Кому треба мегатони цього канцерогену, у тих і так є куди поїхати - в Путилу. Пластикові квіти - це рак смаку. Не допустіть подальших метастазів :о)
Там же, у прото-колоні, помітила і найгарніших господарів краснянської полонини. А? А?
Хоча що я, я вже вам їх показувала, коли позувала з повним ротом черешні :о).
Там смішно було: побачивши волохатий кожух, я побігла з допитами: "Це гуня?" Мене коректно поправили: "Правильно казати гута!" Ого, думаю я, у всіх Карпатах це гуня, а тут це гута.
Ну, це таки була Гута, кут Красноїльська, де колись була фабрика з вироблення скла. Гута. В гунях. Кльооооові!
Крайній праворуч мене впізнав! А я його теж, тільки пізніше. Ось він. Ось він. Ця копиця, ага. Клас. :о) Тут краще видно.
Я щороку це пишу - дуже цікаво на всіх цих урсу і лікарів з царями і циганами поглянути без гриму. Все там в порядку і без масок, як бачите.
Ну і ще раз царі полонин з Гути. Вперше вчора дізналася про існування такої породи як карпатська вівчарка - і був шанс познайомитися поближче, бо Дік чомусь презирливо ставиться до всіх цих рафінованих інтелектуалів у окулярах. Не подобаються йому такі занадто розумні чотириокі. На шиї не симулякр сенбернарської бочечки, а знак, за яким колись на полонинах та в лісах єгєрі розуміли: пес має господаря.
Красноїльську полонину в 2013 році розумно розтягнули у часі на весь день, до пізнього вечора, і пересувна полонина з чабанами і купою овечок була запланована на третю, якраз на час від'їзду автобусу. Вже за годину до часу Х я звалилася у копицю сіна, бо наївно вірю сайтам з прогнозами погоди, котрі обіцяли зливу на неділю - і лякали зливами кілька попередніх днів. Пам'ятаючи, як чвакало болото під ногами полонини-2012, я завбачливо вдягнула зимові високі черевики - а в них мене вистачило лише до обіду. Коротше, це було довге і вітієвате виправдання того факту, що на цьогорічних фотах фігуруватиме лише одна вівця. Ось ця. Там поруч ще три лежить, але їх не видно. Але вони там є.
Народний стрій - природня грація. Це готується колона кута Путна.
А це Сус (Сусєни). Дівчат потім натовп помилково плутав ледь не з плакальницями якимись. Я точного терміну не пам'ятаю (красняни, підкажете?), але ці хустки були традиційним елементом одягу тих жінок, котрі споконвіку піднімалися на полонини доїти овечок. От такі тут традиції. Дівчатка - зі знаменитої Красноїльської гімназії.
Традиційно вже високих гостей (цього разу крім губернатора М. Папієва і голів РАДА майже всіх районних центрів Чернівецької областьі це були консул і віце-консул генерального консульства Румунії, депутат ВР Йон Попеску і Герой України Г. Березовський) вітає тріо дівчат - полячка, румунка, українка. Румунка вже ветеран вітальної процедури, робить це втретє. Дві інші красуні новенькі. :о) Румунці йде бути білявкою.
Вівчарські знаряддя праці - лопата і барабан для бринзи (!). Уявляєте, так: бринзу - і лопатою!
На святі ледь не половина краснян була у вишиванках - просто неймовірно, у кожного своя, всі різні, більшість дуже цікаві.
Так, високі гості завбачливо покинули свої джипи метрів за 300 від полонини, дорогою туди звертали шиї на Діка (гості окуляри не носять, тому Діку було все одно) - а потім традиційно приймали хліб-сіль.
Можна починати.
І зараз буде ДРУГА і ГОЛОВНА КРИТИКА.
Трембітарі на вході - це добре. Мамаївський народний ансамбль танцю "Колос" - це теж добре. Навіть на цьому святі. Але не на старті цього свята.
Чарівні гуцулочки в якості початку - це плювок в Красну, нехай і в дуже якісній, гарній, яскравій обгортці. (Мамаївці, ви класні! Не ваша провина, що організатори ось ТАК вистроїли дійство).
Це те, чого я боялася минулі роки - це початок бронзовіння і втрати щирості. Щирість - головний дефіцит нашого часу, ми маємо всього і повно, але щирість - це нечастий скарб. Красноїльська полонина починала як раптовий і могутній суперник полонини путильської, щирий в своїй красі - але за кілька років двобою набралась у своєї знаменитої попередниці рис, котрі вже органічні в Путилі, але дикі тут, на румунському кордоні.
Гуцули, серйозно? Тут, в Красній, Чудеї і Ропчі? І давно?
Лише український напис на сцені? В румуномовному краю? Україномовні ведучі (заледве 10 процентів їхніх слів перекладали румунською)?
Ніколи б в житті не подумала, що колись таке напишу, але ось вони, жахи українізації, про які всіх давно попереджали бабусі-клікуші з донецьких і одеських папєртєй.
Свято виразно позбавляють колориту і автентичності. Ні, я сама румунською знаю аж десяток слів - і мало що розуміла минулі роки з промов зі сцени. Мені це анітрішки не заважало. Там була щирість. Зараз маємо сценарій, який зацементується - і так і поїде по накатаній. Он, Путила цьогоріч вже в 50 раз вийшла урочисто літувати. Коли Красна вийде в такий самий раз, проводжатимуть вівчарів вже в полтавських шароварах з атласних штор і кокошніках. А шо,. глобалізація, це-мо-я-земля-це-мо-я-вкра-ї-на - і як там далі співалося в пісні під номером 2, відразу після раптових гуцулів.
Знаєте, коли Путила проведе свої вівці в монохромних краснянських сорочках, тоді в якості алаверди можете запускати і собі гуцулів в кептарях. А так... Навіщо клонувати чужий сценарій?
Орги, я знаю, що ви це читатимете. Поверніть Красноїльську його гордість, не змішуйте все на купу. Вже хоча б на право бути першим під час відкриття селище заслужило. Чергова шароварщина відлякає розумних туристів, воно вам треба? :о) І румунська - не проблема, якщо вона тут автентична і природна. Хоча дуже приємно, що майже всі красняни вчора відповідали мені гарною українською, часом і з акцентом, але гарною.
Коли сильно когось свариш, треба негайно потім похвалити - гармонія щоб була.
Зараз буду хвалити до небес.
Путнівський вершник на параді
Минулого року я писала:
Для вдалого (справді вдалого, а не для галочки) продовження свята у часі красноїльчанам варто зробити 50 на 50: половину традиційних елементів, половину нового чогось щороку. Ні, вівчарі не повинні відправляти на полонину страусів, сидячи на харлеях. Архаїка хай буде як є. Але без обов'язкових нових вкраплень свято стане Путилою-2, а кому це потрібно? Автоматизм не синонім щирості.
Може, кінні перегони? Красноїльські пацани - природжені джигіти. Може, показ стародавніх костюмів, чи майстер-класи з народних промислів, чи навіть хорове вивчення місцевих танців і пісень - потрібно завжди щось нове, а то лише відкриття, нагородження, ватра, похід губернатора селами і банкет - трохи примітивно, якщо без щорічної родзинки.
І опа! Полонина 2013 мала в програмі і кінні перегони (до них я не добула), і неймовірний, неймовірний, неймовірний показ автентичних народних строїв Сторожинеччини кінця ХІХ - початку ХХ століття.
Свою унікальну колекцію представляв заслужений діяч мистецтв України Микола Шкрібляк.
І це було свято для всіх жінок і дівчат, які зібрались на дійство.
Подивіться на перші ряди публіки на цьому показі мод. Очі ж сяють!
А таке ж показують, таке! От автентична сорочка власне Красноїльська - їй вже понад сто років.
Click to view
Давайте трішки відео покажу.
А це - костюм з Великого Кучурова, чию маланку я до цього часу не бачила в природньому середовищі, а хочу. :о)
Демонстрували модний антикваріат жінки з клубу "Успішна сторожинчанка". Гарні.
Жінки всіх вікових категорій просто обліпили сцену, щоб таке побачити.
Це Панка, теж поліетнічне село, де дотепер живе велика польська громада. Я всі-всі костюми перефотала, тільки боюся занудити читачів, тому обмежую себе в картинках.
Але за таке - велике дякую фестивалю!
І як вже мова про моду і вишиванки...
то фрагментарно повернуся в часі до пропущеного (бо треба ж було похвалити!) параду кутів Красноїльська.
Всі ж жителі селища уявляли собі, де та полонина, як далеко до неї йти в гори - і які там дороги і як там немає асфальту. Але яку юну красуню це зупинить? Підбори - це сексі. Навіть якщо вони провалюються в зораний ґрунт (частина полонини була зорана - повернувся власник паю з Італії - і ледь не зіпсував всім свято).
І ще один модний казус. Пам'ятаєте, як років п'ять тому всі дівчата взулися влітку у такі от різнокольорові плетені чобітки? Потім їх кілька років не було видно - а зараз вони вигулькнули у Красноїльську як частина костюму народного колективу. А що, влітку це не так і погано - вся ж самодіяльність пріє у чоботах, а тут і чоботи - і з протягом.
Ну, і про парад. Чи то пак ходу.
Першими їхали батько з синами, династія вівчарів. Це майбутній ватаг свята. Одного з його хлопців я щороку на конях фотографую, дуже добре їздить.
Далі - батьківщина найкрилатіших маланкових ведмедів. Тражани. Цікавезна бричка у них.
Взагалі, як і на маланці, кожен кут намагався представити щось незвичне, цікаве, не таке, як у сусідів. Ось це внутрішнє суперництво мені дико подобається, воно породжує таку конкурентну боротьбу, за яку всі туристи Красноїльську лише подякують.
Тільки пластик у цій боротьбі зайвий. Канцероген, сміття, не варте тих копійок, яке воно коштує.
Ну і музики йшли, звичайно ж.
Гуту я вже напоказувала стільки, що соромно ще їх давати, виглядатимуть відвертими фаворитами. а я за рівність красноїльських кутів :о)
Ну, ще разочок тоді.
Путна, прабатьківщина найяскравіших маланкових циган і ведмедів-копиць.
Сус, найавтентичніший кут.
Доярки (як же вони правильно називаються?)
Ті тільки їдуть доїти - а ці вже повертаються з молоком. :о)
На ходу висипали дивитися всі сільські делегації, зібрані на святі.
І вистачить параду-ходи.
Після ходи дівчата понесли короваї - не чиновникам, а гостям свята.
Обов'язковий елемент дійства - запалення ватри.
Почав ватаг, продовжив його помічник.
Палало шикарно (бо ватру попередньо таки окропили бензином - у кращих путильських традиціях. Воно й зрозуміло - дощі, все вологе).
Навколо ватри - традиційний хоровод. Дивіться, як йому радіє губернатор Михайло Папієв. Все-таки він мене містифікує - він мало схожий на чиновника-регіонала якого ми собі уявляємо. Ну, його ще буде багато попереду.
Вічна моя дилема: я вважаю неетичним ставити учасників дійства в якісь картинні пози. Це не репортерська робота - формувати під свій кадр реальність. Це якраз профанація репортажу. Але якщо хтось інший вже кадр вибудував, то реальність вже ось така - і я можу це спокійно засняти.
А тут вони дуділи в трембіти щиро і самі по собі, тільки ватра була з іншого, на жаль, боку :о).
Відразу після танців навколо вогнища всі сільські делегації завмерли у низькому старті, очікуючи обходу високих гостей. А гостей нема і нема. Нема і нема. Нема і нема.
Чиновники якраз в цей час масово і всі давали інтерв'ю ЗМІ. Так що обхід маєтностей трішки затримався.
Але потім все повернулося на круги своя.
першими відвідали велетенський павільйон Красноїльська. Знову пан Папієв затримався біля рукодільниць-майстринь - знову трішки щось плів сам. Руками плів в сенсі.
В автентичній люльці лежав автентичний дворічний десь буцик - маленький богатир, якому там було дуже тісно і який страшно хотів спати, тер кулаками очі - а тут навколо дяді якісь незнайомі заколихують ще.
Тут М.Папієв і Й.Попеску танцюють польку. Куди ж без танців. Часом здається, губернатору це таки подобається. Як насправді - хто його знає.
Депутат і горілка. Да, застукала.
Тепер ще одне зауваження, але не так до Красноїльська, як взагалі ДО ВСІХ дійств.
Я вважаю глибоко антиморальною звичку підносити на святах делегаціям важкий алкоголь. Я вважаю, що й журналістські столи після свята мають бути без горілки і інших важких, непотрібних розумним людям напоїв. Ми хочемо здорову країну? Де ми її візьмемо, якщо діти змалечку бачать: о, свято, приїхав ДУЖЕ ВАЖНИЙ ДЯДЯ - і йому на кожному кроці несуть стопочку (і огірок на виделочці). Я вже мовчу про те, що літо, спека, висока вологість, гори - це вже такі причини, з 20 по 23. Алкоголь у громадському просторі має бути сильно обмежений в правах. І мені шкода тих, хто відвідує такі заходи лише з метою побухати.
Все-таки щось клацнуло, змінилося в сценарії цього року. Губернатор і румунський консул ще цілували хліб на стенді Нижніх Петрівців, дивилися там старовинні подушки - а далі відправилися до сторожинецької художки, туристичного стенду і екологічної виставки. На інші сільські обійстя пішли вже депутат ВР з почтом з голів різних районів області. Теж люди не останні, але простіші, і руці в деяких так і тягнулися до чарочки.
А ні, ще була солянка з Снячева, Великого Кучурова і Кам'яної.
смішні вийшли кадри :о)
Справжній адреналін буяв на тих стендах, які делегація з чиновників вже покинула. От як тішиться Череш.
Доведеться притаскати сюди чужу картинку:
Скрипка через тридцять років буде жити у Череші і буде таким:
Як і минулоріч, був виступ феєричної Наталії Фаліон - з її оркестром, який що не рік, змінює назву ("Забава", "Бабине літо", тепер от "Лісапєтний батальйон") - вони прибули сюди прямісенько з Києва, де 1 червня виграли якийсь конкурс "Україна має талант" - і, виходячи з захвату ведучих дійства, це дуже важний конкурс. Тепер в них є мільйон - і вони в П'ятничанах збудують церкву. Наче там нема церкви. Там є.
Як завжди на полонині, було чимало спортивних змагань: волейбол, шашки, ще щось. Але я всілася у затінку копиці - і тихо собі читала аж до автобусу. Шкода, що мене вистачило на так мало :о)