Я маю право вважати якісь власні пости хорошими? Ну так от, звіт з…: kamienczanka

kamienczanka

(no subject)

Sep 10, 2012 19:20

Я маю право вважати якісь власні пости хорошими? Ну так от, звіт з фестивалю "В Борщівському краї цвітуть вишиванки" за вересень 2009 року - мій власний фаворит.
Зараз такого не буде: проникливі пости може писати лише спокійна весела Блека, в якої є гарантоване місце до Кам'янця на зворотній дорозі, яка не забула парасольку, а тут злива, і мама якої, як виявилося, не боїться годинних голосувань на пустих трасах.

Я три роки мріяла потрапити на фест знову, але наш драг нах Борщів № 2 получився бліцкрігом. Я не знаю, як би ми вибирались звідти після вечірнього виступу "Гуцулії" (вона для мене вже як летючий голандець, піди її злови), але в обідню пору
Ні, стоп.
Навіщо вам всі ці страхіття? Всі подробиці добирань туди-звідти вилучила, то зайве.

Свято було, воно було масштабним, мені б там було кльово, якби Борщів знаходився деінде.

А так - 55 км безвиході, звичний для мене стан під час мандрівок Західною Україною (іншою мені не їздиться). Але одна справа так їздити самій, а інша - бути відповідальним ще й за когось, хто до безавтобусних доріг не звик.

Тому слів буде мало.

Але вони будуть.

От візьмемо дівчат з Горошової, найбагатшого борщівського села (бідні села майже не маланкують, така закономірність).

Горошова на Дністрі, за Дністром вже Буковина (Горошова навіть на своєрідному півострові, тому Буковина ледь не всюди), тому сорочки на дівчатах виразно кіцманські, в масивних і яскравих бісерних квітах.

Спина теж вся розшита.

Подібними на фестивалях торгують, починаючи від 7 тис. гривень.
Кому такі подобаються, підняли руку.

І вийшли.

Бо це така ж автентика, як і ваш светрик чи блузка.

Ось автентична горошівська сорочка. Бачите тут буйство кольорів і перестиглі квіти?
В тому й річ.

Чорне шиття грубими нитками по дуже грубому полотні (ці нитки від прання з часом розпушувались, роблячи вишивку ледь не об'ємною, махровою), нечасті вкраплення кольорів - музейна колекція-2012 знову вражала в саме серце.

Вона знову розмістилася в трьох залах другого поверху музею.

Сорочка з Залуччя.

Висічка

Далеко не всі автентичні борщівські сорочки - похмуро-чорні. Були і інші кольори, і трішки (ключове слово - трішки) бісеру, і навіть пайєтки з Європи в цю австро-угорську провінцію привозили. Ось яка сорочка з Кривчого.

І ще одна звідти ж, оригінальне розташовування вишивки. Ця сподобалася найбільше.

Подібний кадр я і минулого разу робила.

А от музейні молодята в моєму жж вперше. Молодому дуже соромно. А чого, наречена ж красуня.

Хоча до музею не всі добиралися, бо ще більше розмаїття автентичних борщівських чорновишитих сорочок було на вулицях міста.

Кожне ж село району привезло власний міні-музей регіональної гордості.

Там же не лише сорочки, там і постіль, і килими - чорновишиті. Це стенд Бедриківців, сподобався найбільше: лаконічно і лише справді цінне.

А от в Збручанського зі смаком проблеми. Того й найстарішу на Тернопільщині церкву так скапарили.

Висічка: контраст старого і нового вишивань.

В старовинну сорочку того дня вбралися всі, хто мав таке у бабусиній скрині.
Чорновишиті сорочки можна було й купити: досить подерті екземпляри віддавали за дві тисячі.

Майстриня з Мельниці-Подільської натомість пропонувала власні парафрази традиційних вишиванок - на замовлення, акриловими нитками по домотканому полотну. Ціну не взнавала, боялася атаки нулів. Ні, на фото не вона і не вони, так хтось.

Бо навіть за такі от прикарпатські стилізації вишиванок просили від 800 гривень.
Мамі дуже одна вишиванка сподобалася, за неї хотіли 6 тисяч.

Думаю, багатьох такі ціни спонукатимуть до вивчення технології вишивання самотужки.

А тут мене головні убори зацікавили - репліки, звичайно, старовинних, але все ж незвичні.

Стенди вчора можна було б поділити на чотири групи. Окремо - райони області.

Окремо - вишивані точки від кожного села району.

Окремо кожне село виставляло й прикрашений намет з борщем.

Борщ теж прикрашали - і часом (як от мушкатівка) надягали на нього вишиванку. Це бочки з борщем у одязі.

Ну або так можна.
Четверта група - звичний ярмарковий крам, малоцікавий для туристів.

Їжу знімала мало: було похмуро, накрапав дощ, поки Хоптян з іншими чиновниками до стендів не підходив, страви тримали в целофані.

Тому цього разу буде майже без натюрмортів.

Таких антропоморфних сімейок було багатенько.

О, чим не Арчімбольдо?

Зате з оберемком рекордів.

Про це ж ще по першій світлині можна було здогадатися, правда?

І головний борщівський рекорд встановила кам'янчанка з борщівським корінням. Бо в Людмили Лиськової не лише золоті руки, а й мама з Борщова.

Офіційний підпис дол картинки звучатиме так:
Кам'янчанка Людмила Лиськова та радник комітету з національної премії ім. Т.Шевченка Броніслав Омецинський біля найбільшої в Україні ляльки-мотанки, одягненої в найбільші в Україні вишиванку, плахту та крайку.

Чотири рекорди України.
Гігантську вишиванку (10 м заввишки, 16 метрів у ширину, рукава по 5 метрів)красуня-майстриня готувала чотири місяці. Найбільшу в Україні мотанку-берегиню виготовив Володимир Овчінніков. На сорочку пішло 180 метрів льону, і на 120 з них - вишивка, характерна для Західного Поділля.

Марія Фурда виготовила найбільшу в Украні 12-метрову крайку (тканий пояс). Це кадр-каламбур, як хто не зрозумів. :о)

Автором наступного рекорду, 50-метрової плахти, є Світлана Шмирко.

10 вересня у Києві 4 рекорда перетворяться у п'ять: на ляльку надягнуть ще й найбільшу в Україні хустку. Поки що на ній хустка-паззл з дев'яти хусток-каре розміром 150 на 150 см.

Були на святі й мотанки поменше.

На жаль, ляльку одягали 8 вересня (за допомогою крану). А я ж дзвонила в міськраду, сказали, все цікаве - лише 9-го. Помилилися. Тож ми бачили лише те, як встановлюють намети,

і ще встановлюються,

як смачно поїдається глубічковський борщ,

як пихата і багата Горошова вправляється на ляльках в техніках НЛП (на столі напис: найкраща вишиванка - в Горошовій". Найкращий борщ, так і бути, залишили Борщеву);