Другий раунд: Бояни і Припруття, 7.01.2012.
О дев'ятій ранку Барахло прийшов з нічних гулянок весь мокрий: йшов гадісний, гострий як коменти язви дощ. Які маланки такою погодою, я хочу сидіти вдома! І навіть лежати. Мік своє вже відхворів, а в мене був апогей застуди з усіма бонусами у вигляді нежитю і головного болю. Бус.ком.юей показував по Кам'янцю лише кілька рейсів в потрібному напрямку - і з інтервалом в три години. Бус.ком.юей, виявляється, те ще брехло, але хто ж його вранці знав: на п'ятому місяці ти таки перестрахуєшся навіть перед дорогою в Бояни. Що по прямій і ближче за Чернівці, тобто, вважайте, за рогом, по сусідству.
В Боянах були вже об 11-тій. Там лише монтували звукову апаратуру на сцені. Годину ми розважали велетенського папугу-ару, ув'язненого в темній клітці коридору готелю "Буковинська зірка" (он він, на задньому плані. Та не ара, готель).
Пам'ятаючи досвiд Боянiв-2011, я на швидкий початок і не розраховувала: минулого року сигналом "На старт!" маланкарям був вихід примаря со товаріщі. В 2012 році фольклор переміг бюрократію: засвистіло, загриміло трубами на вулиці задовго до дідморозівського виходу з примарії. Йдуть!
Снігуронька з мером теж підтягнулися на звуки. Дід з онучкою довго ще стояли на сцені без руху, чекаючи на натовп. Ніякої концертної програми цього року не було (ну і дарма, без концертної складової все дійство мало характер цунамі: накатила хвиля маланок, відплясала на сцені - і задоволено відкотилася назад, в пісок рідних домівок). Бояни, де концерт? :о)
От вони, перші. О, а я їх пам'ятаю - принаймні Маланку і вершника я фотографувала й минулого року (тільки, здається, в різних маланках)
Click to view
Того року був сніг і мороз, цього року Природа катувала Бояни штормовим холодним вітром і хнюпилась чорними хмарами.
Як і майже скрізь по маланкам, крім усталено-ритуальної складової дійства є й карнавальний елемент. Тільки повністю, абсолютно аполітичний. Шуткувати про тюрму Тимошенко зараз не взялися навіть буковинці. Сиди я зараз без температури, спробувала б погадати на кавовій гущі таких передвісників майбутніх виборів, а так - можу лише припустити, що шуткувати над реальністю в селі, розбудованому ПР-івським депутатом може бути собі дорожчим.
Біля головної ялинки - головні й танці:
Мік фотографуватись відмовився. Так наче я для себе цього хотіла. А мамі показати??? Во. Сам винен.
Зате ця красуня виконала для мене звабливий приватний танець. Не на колінах, але теж дуже нічого.
Блін, як мені вже та куртка остогидла. В інші не влізаю вже давно :о(
І як вже мова про красу. Самий ах-ах-ах маланкар Боянів. З гідністю він носить страусяче пір'я і намиста з дзеркальцями. Ви так би не змогли.
На майдані біля ялинки й до маланкарів гриміли новорічні пісні румунською - на це не зважали. Але варто було першим маланкарям показатися - все, народ пішов. Сидів до тієї хвилини на низькому старті, чекав за напіввідчиненими дверима.
Народ пішов - і ми пішли. В протилежний бік.
До стадіону і переїзду - люб'язний рецепціоніст в готелі подзвонив маланкарям і уточнив, де саме зараз ті перебувають.
А ось і вони - від хати до хати. Всі хвіртки вже відчинені.
Да, я повторю: В. МЕНЕ. ДУЖЕ. КРАДУТЬ. ФОТО. МАЛАНОК. Минулорічні Бояни вже щасливо поцуплені київськими турфірмами. Тому мені потрібна протекція вотермарків. Але я про них весь час забуваю - і ставлю спорадично, аби як і безсистемно.
Як і годиться, з неодруженими дівчатами перетанцьовують. З ТАКИМИ дівчатами перетанцьовувати - один кайф, ви ж тільки погляньте.
Загалом Бояни - спринтери маланкування. Це в Красноїльську ватага як зайде у двір - вже не позбудешся. І танцюватиме, і галасуватиме, і співатиме, і побажання у віршах розказуватиме. А потім її довго пригощатимуть. В Боянах все відбувається блискавично.
Але згідно ритуалу.
Промовляти суму наколядованого тут не прийнято.
І знову в центр села. Там йдуть не лише маланки з чотирьох боянських кутів - а й з кількох кутів сусіднього Припруття. Звичаї ж ті самі, кордонів між селами взагалі немає.
Не одна я радію традиціям.
Не одну мене це веселить.
Траса Житомир-Чернівці навіть сьомого січня - супер-загружена. І ТІРи, і буси, і приватний транспорт. Ви навіть НЕ УЯВЛЯЄТЕ розміри корку на дорозі - в обидва боки, бо маланкарі йдуть з різних кінців села. Всі терпляче чекають.
Мови нема про те, щоб пропускати транспорт. Ритуали вище за трафік.
Бояни зустрічають Припруття. Поки що на трасі (ви почекайте, почекайте...). Так радісно приймав би Клічко якогось валуєва.
До Горбової, як і казала, близько. Але ніяких розшитих радянських уніформ. Народних елементів у костюмах значно більше. Шапки з пір'ям пав от не у всіх, а от кількість білих штанів перевищує ріо-де-жанейрівську. Та й красивіші наші штани, у вишивках.
Ще кадр про костюми.
Фотографуються всі з задоволенням.
Маланка з Припруття підходить до сцени (напис з гірлянд "З новим роком!" - єдині україномовні слова на святкуванні. Все йде румунською (молдовською?).
Маланка з Боянів вже бачить маланку з Припруття.
Я б далі йти побоялася.
Але ж в Маланки в руках букет, встромлений у коровай - не може хтось з хлібом в руках нести сусідам біду. Всі тут друзі.
А от і ще один припрутський десант.
Зрозуміло, на кого тут вся увага.
Маланка з Припруття.
За що велетенський респект маланкарям Припруття і Боянів - жодної дівчини в ритуалі. Дівчата - лише глядачі. Майже в кожної є розшита бісером чи пайєтками сумка-тайстра.
А далі схема така: зайшли до ялинки, потанцювали під нею (під прицілом доброї сотні фотиків і камер, де тільки потім складуються ці кадри. хотілося б знати) - і на сцену. Там знову танцюють.
Абсолютно всі виступи дід мороз епітетував як "фрумоасе" (гарні, так же?) - ну і був правий. Фольклор, ритуал - це та царина, де звичні естетичні канони безсилі. Ритуал гарний вже тим, що він ритуал і що він живий. Кого танці полотняних коней смішать - подорослішайте колись.
В дванадцять з копійками почали - на початку третього дійство вже й закінчувалося.
Дорогою додому маланкарі звичними жестами зупиняли автівки. Конкретно ця сіра машинка принесла нашому вершнику 20 гривень.
Резюмуємо? Дійство було коротшим і менш масштабним, ніж в 2011 році. Чому - хто його знає (зворотньою дорогою бачила ще маланки по Припруттю, які до центральної сцени й не думали вибиратися). Звичаї, ей, не вмирайте? А то наступного року я ж знову приїхати захочу. Ви тільки живіть.
репортаж на УНІАН