Як ми на 8 березня в Закарпаття їздили
Давненько вже збиралися в Закарпаття, і от випала нагода: 4 вихідних і пропозиція від компанії Унікальна Україна, та ще із хорошою знижкою.
День перший
Почалася наша дорога зі знайомства в поїзді з попутниками: пані Наталею Шульгою, знаним біологом в Україні і в світі і приємною парою Мар'яною і Віталієм. За розмовами минув вечір, а на ранок на вокзалі в Мукачеві нас зустрічала екскурсовод Любов Іванівна з червоною тряпочкою в руках. Зібрали групу і поїхали снідати. Взагалі мушу сказати, що з общєпітом на Закарпатті погано (ну або ми не знайшли ресторани і кафешки, які б нас задовільнили). Поснідали в кафе Хвилинка в центрі Мукачева, де господарі бігали як скажені віники, щоб задовільнити нашу немаленьку групу (40 чоловік!), але половини страв з меню не було в наявності, але і того, що було, я так і не дочекалась. Залишилася напівголодна, і тим часом ми вже їхали в Берегово в басейн з термальними водами. Фоток там ми не робили, бо незручно було з фотіком іти в душ і в басейн лізти. Вода сподобалась, так незвично, вона таки тепла, і при -2 зовсім не холодно купатися. Але як завжди, не сподобалося те, що стадо людей киснуть в басейні, і совковий сервіс теж напружив: відсутність води в душі, жуткі роздягальні.
Обсохли, одягнулися і поїхали на фестиваль вина, який саме проходив у Берегові. Кожен перший господар на Закарпатті - винороб і вважає, що добре знається на цьому. Тому виноробів на фестивалі було багато і кожен гонорово продавав свій товар. Було багато шашликів, гарячого вина, смажених ковбасок, козаки варили куліш. Можна було купити медовуху і медове вино, овечу бринзу, мед, копчене м'ясо, вироби народних майстрів. Діяли дві сцени: на одній представники влади замогильним голосом штовхали нудні промови, а потім три години діти танцювали різні танці, а на другій якісь мужички лабали угорських пісень, тут під сценою було жвавіше, народ ржав з пісень і танціював. Штовхалися ми там довго. Поїли шашликів двічі, напробувалися вина, купили вина, медовухи, бринзи, різних сувенірів і прочої фігні. Була безпрограшна лоторея, де можна було серед іншого виграти індичку, козу, кролика чи курку. Я от тепер думаю, даремно ми не спробували, зараз би вирощували кізоньку на балконі.
Трохи повешталися Береговим. Бачили колишнє панське казино Золота пава, в якому тепер типовий радянський ресторан, заходили всередину. Перед ним стоїть пам'ятник угорському видатному поету Шандору Петефі, який, кажуть, був тщєдушним і миршавим. Біля Золотої пави перекинутий кам"яний горбатий місток через річку Вирку. Раніше вона була глибока, судохідна, на ній були пляжі, а тепер вона просто вонючка.
Зайшли в краєзнавчий музей, який відкрив, і всі експонати в якому зібрала одна людина. Знаходиться музей в садибі трансільванського князя Габора Бетлені. В тому ж будинку той же директор краєзнавчого музею планує відкрити музей виноробства. Кожен бажаючий зможе принести йому гроно винограду з листям і вино, яке з нього виходить, і дізнається, який же це сорт винограду. Там зібрані цікаві ємності для вина. В скляну пузату пляшку вмонтоване скляне гроно винограду, яке можна наповнити іншим вином. А ще цей директор для облаштування музею взяв кредит на 30 тис. доларів і тепер, щоб віддати його, продає цеглу. Кожна цеглина в підлозі коштує 500 грн і за ці гроші на ній буде викарбуване ваше ім"я, перед яким кожен тепер буде схиляти голову (щоб прочитати, що ж там написано).
Програма була надзвичайно насичена. Після Берегова ми поїхали за Мукачево до мисливського палацу Шервудів. Величний палац, надзвичайно красивий, в основу якого покладений рік: 4 вежі символізують пори року, в ньому 12 виходів, 52 кімнати і 365 вікон. Там мені дуже сподобалось. І територія навколо, і сам палац. Від князів там залишилася всього одна кімната, в якій висить люстра ручної роботи, яка символізує захоплення господарів: риб"ячий хвіст фігури - рибальство, роги, на які спирається фігура - мисливство. Фігура богині Артеміди - мисливство і жінок. Люстра зроблена з різних сортів дерева і не фарбована.
Завершився цей довгий день поселенням в дуже пристойному тур.комплексі "Водограй" і вечерею в приватній садибі "Золота рибка". На жаль, уявлення про здорову вечерю у мене і господарів розійшлися: подали курячу відбивну в товстелезній паніровці і засмажену до хрусткого стану. Ми образилися і більше до них не пішли. А від факультативної дегустації австрійських вин ми відмовилися. Цікаво дізнатися, що там було, і що ми втратили.
День другий
Так втомилися, що прийшли в номер і одразу впали в ліжко. Розбудив мене звук дверей, які відчиняли-зачиняли в коридорі наші сусіди. Ми ледь не проспали сніданок, а день мав бути дуже насичений.
Першою нашою екскурсією став Чинадієвський замок Сент-Міклош. В Закарпатті дуже багато замків, явно більше, ніж тут у нас на Київщині. Цей замок теж вразив до глибини душі. Почитати про нього можна в вікіпедії. Нас зустрів і проводив екскурсію сам чинадієвський князь, як нам його представила наша екскурсовод, Йожеф Бартош. Він розказав нам, в якому жахливому стані він викупив (взяв в оренду) цей замок в 2001 році, показав уже зроблену роботу і відреставровані зали, показав таємні ходи і систему опалення в замку, показав, що ще в замку чекає роботи. Я була вражена тим, які люди ще є в Україні.
Далі ми поїхали в музей церковної архітектури Закарпатття. Я думала, він буде просто неба, але все виявилося зовсім інакше. На виставці представлені роботи двох авторів. Один із них художник, написав понад 50 картин закарпатських церков, а інший зробив понад 40 макетів церков. Дуже сподобалось.
Любов Іванівна розповіла нам про мукачівську художницю Віорику Вілашек, яка пише незрівнянні картини. У неї хворіє донька, але вона не здається і допомагає жити іншим. Ось стаття про цю жінку.
Дорогою проїжджали багато сіл, про які ми почули багато історій. Одне з сіл - Іза, де всі мешканці плетуть з лози. В городах в них замість квітів ростуть пеньки з лозою, які вони стрижуть восени, всі ганки заставлені власними виробами на будь-який смак, які можна купити. Ми купили спеціальні ложки для меду і заколку в подарунок.
Побували на Селиській сироварні. В селищі біля Хуста діє спільний швейцарсько-український проект, де роблять сир за екологічною технологією без використання консервантів і хімікатів. І сир сам дуже смачний. Нам показали весь процес виробництва, підвал, де сири дозрівають і провели дегустацію. Фото ми не робили. Можна зробити замовлення, і вони доставлять сир прямо в Київ. Мінімальне замовлення у них 5 кг, але його можна розбити на багатьох замовників.
Обідали в Хусті, і там мені знову не сподобалося. Обслуговування і якість їжі... Я розумію, що організатори хотіли, як дешевше, але дешевше це не синонім смачно і якісно. Наступного разу просто буду сама вибирати місце обіду. Сам Хуст особливого враження не залишив, принаймні, центральна площа ніяка.
Далі наша дорога лежала на винзавод в с. Королеве. Під горою продовбаний хід, заставлений бочками. За виглядом він нагадав мені завод підводних човнів у Балаклаві. Такі ж стіни і повороти. Але двері звичайні, а не гермоворота. Судячи з того, що бочки дзвінко гули і деякі були розсохлі, можна зробити висновок, що підвал не використовується або використовується мало. Всього там 450 бочок. На дегустації нам запропонували вина, переважно червоні - сухі і десертні, і коньяк. Нас навчили пити і відрізняти справжній коньяк. Я раніше наприклад не знала, як пити коньяк, а тут він прямо всіма барвами заграв.
Відрізнити на натуральність треба так. Налити трохи коньяку в коньячний келих і випити. Погріти келих 2-3 хвилини в долонях, щоб випарувався спирт. І вдихнути аромат, який залишився в келиху. Якщо коньяк справжній, то аромат буде чорносливу, вишні, шоколаду і які там ще бувають тони в коньяку, утворені впливом коньячного спирту на дубову діжку. Якщо несправжній, запахів не буде.
Вечеряли в Водограї і тут якістю вечері я залишилася цілком задоволена.
День третій
Спакували речі, поснідали і вирушили в дорогу.
Спочатку заїхали в Чинадіївську греко-католицьку церкву, де виставлений на огляд хрест, утворений в дереві. Я погуглила і знайшла, що поява хрестів всередині дерев для Закарпаття не рідкість. Але сам хрест ми сфоткали.
А далі приїхали в Мукачівський замок Паланок. Замок дуже гарний, в хорошому стані, видно, що за ним доглядають. Його ми облазили вздовж і впоперек, дізналися про нього абсолютно все, послухали спів начальника охорони з нагоди 8 березня. В замку було холодно, бо знаходиться він на висоті, де дмуть сильні вітри.
Такою була наша група
І наостанок кілька реклам і вивісок, які привернули мою увагу. Собака в наморднику марлевій пов'язці і зі шприцем в лапі взагалі вбила.
Тут можна проглянути всі фото з підписами
Такою була поїздка. Дуже насичена, позитивна і цікава.
Мінуси були тільки в якості кафешок, де ми обідали, але це можна вирішити самостійно.
Ще б хотілося, щоб видавали буклети з інформацією про місця, де ми буваємо і куди їдемо - історична довідка, інформація, видатні особистості, які з цим місцем пов"язані.
День перший
Почалася наша дорога зі знайомства в поїзді з попутниками: пані Наталею Шульгою, знаним біологом в Україні і в світі і приємною парою Мар'яною і Віталієм. За розмовами минув вечір, а на ранок на вокзалі в Мукачеві нас зустрічала екскурсовод Любов Іванівна з червоною тряпочкою в руках. Зібрали групу і поїхали снідати. Взагалі мушу сказати, що з общєпітом на Закарпатті погано (ну або ми не знайшли ресторани і кафешки, які б нас задовільнили). Поснідали в кафе Хвилинка в центрі Мукачева, де господарі бігали як скажені віники, щоб задовільнити нашу немаленьку групу (40 чоловік!), але половини страв з меню не було в наявності, але і того, що було, я так і не дочекалась. Залишилася напівголодна, і тим часом ми вже їхали в Берегово в басейн з термальними водами. Фоток там ми не робили, бо незручно було з фотіком іти в душ і в басейн лізти. Вода сподобалась, так незвично, вона таки тепла, і при -2 зовсім не холодно купатися. Але як завжди, не сподобалося те, що стадо людей киснуть в басейні, і совковий сервіс теж напружив: відсутність води в душі, жуткі роздягальні.
Обсохли, одягнулися і поїхали на фестиваль вина, який саме проходив у Берегові. Кожен перший господар на Закарпатті - винороб і вважає, що добре знається на цьому. Тому виноробів на фестивалі було багато і кожен гонорово продавав свій товар. Було багато шашликів, гарячого вина, смажених ковбасок, козаки варили куліш. Можна було купити медовуху і медове вино, овечу бринзу, мед, копчене м'ясо, вироби народних майстрів. Діяли дві сцени: на одній представники влади замогильним голосом штовхали нудні промови, а потім три години діти танцювали різні танці, а на другій якісь мужички лабали угорських пісень, тут під сценою було жвавіше, народ ржав з пісень і танціював. Штовхалися ми там довго. Поїли шашликів двічі, напробувалися вина, купили вина, медовухи, бринзи, різних сувенірів і прочої фігні. Була безпрограшна лоторея, де можна було серед іншого виграти індичку, козу, кролика чи курку. Я от тепер думаю, даремно ми не спробували, зараз би вирощували кізоньку на балконі.
Трохи повешталися Береговим. Бачили колишнє панське казино Золота пава, в якому тепер типовий радянський ресторан, заходили всередину. Перед ним стоїть пам'ятник угорському видатному поету Шандору Петефі, який, кажуть, був тщєдушним і миршавим. Біля Золотої пави перекинутий кам"яний горбатий місток через річку Вирку. Раніше вона була глибока, судохідна, на ній були пляжі, а тепер вона просто вонючка.
Зайшли в краєзнавчий музей, який відкрив, і всі експонати в якому зібрала одна людина. Знаходиться музей в садибі трансільванського князя Габора Бетлені. В тому ж будинку той же директор краєзнавчого музею планує відкрити музей виноробства. Кожен бажаючий зможе принести йому гроно винограду з листям і вино, яке з нього виходить, і дізнається, який же це сорт винограду. Там зібрані цікаві ємності для вина. В скляну пузату пляшку вмонтоване скляне гроно винограду, яке можна наповнити іншим вином. А ще цей директор для облаштування музею взяв кредит на 30 тис. доларів і тепер, щоб віддати його, продає цеглу. Кожна цеглина в підлозі коштує 500 грн і за ці гроші на ній буде викарбуване ваше ім"я, перед яким кожен тепер буде схиляти голову (щоб прочитати, що ж там написано).
Програма була надзвичайно насичена. Після Берегова ми поїхали за Мукачево до мисливського палацу Шервудів. Величний палац, надзвичайно красивий, в основу якого покладений рік: 4 вежі символізують пори року, в ньому 12 виходів, 52 кімнати і 365 вікон. Там мені дуже сподобалось. І територія навколо, і сам палац. Від князів там залишилася всього одна кімната, в якій висить люстра ручної роботи, яка символізує захоплення господарів: риб"ячий хвіст фігури - рибальство, роги, на які спирається фігура - мисливство. Фігура богині Артеміди - мисливство і жінок. Люстра зроблена з різних сортів дерева і не фарбована.
Завершився цей довгий день поселенням в дуже пристойному тур.комплексі "Водограй" і вечерею в приватній садибі "Золота рибка". На жаль, уявлення про здорову вечерю у мене і господарів розійшлися: подали курячу відбивну в товстелезній паніровці і засмажену до хрусткого стану. Ми образилися і більше до них не пішли. А від факультативної дегустації австрійських вин ми відмовилися. Цікаво дізнатися, що там було, і що ми втратили.
День другий
Так втомилися, що прийшли в номер і одразу впали в ліжко. Розбудив мене звук дверей, які відчиняли-зачиняли в коридорі наші сусіди. Ми ледь не проспали сніданок, а день мав бути дуже насичений.
Першою нашою екскурсією став Чинадієвський замок Сент-Міклош. В Закарпатті дуже багато замків, явно більше, ніж тут у нас на Київщині. Цей замок теж вразив до глибини душі. Почитати про нього можна в вікіпедії. Нас зустрів і проводив екскурсію сам чинадієвський князь, як нам його представила наша екскурсовод, Йожеф Бартош. Він розказав нам, в якому жахливому стані він викупив (взяв в оренду) цей замок в 2001 році, показав уже зроблену роботу і відреставровані зали, показав таємні ходи і систему опалення в замку, показав, що ще в замку чекає роботи. Я була вражена тим, які люди ще є в Україні.
Далі ми поїхали в музей церковної архітектури Закарпатття. Я думала, він буде просто неба, але все виявилося зовсім інакше. На виставці представлені роботи двох авторів. Один із них художник, написав понад 50 картин закарпатських церков, а інший зробив понад 40 макетів церков. Дуже сподобалось.
Любов Іванівна розповіла нам про мукачівську художницю Віорику Вілашек, яка пише незрівнянні картини. У неї хворіє донька, але вона не здається і допомагає жити іншим. Ось стаття про цю жінку.
Дорогою проїжджали багато сіл, про які ми почули багато історій. Одне з сіл - Іза, де всі мешканці плетуть з лози. В городах в них замість квітів ростуть пеньки з лозою, які вони стрижуть восени, всі ганки заставлені власними виробами на будь-який смак, які можна купити. Ми купили спеціальні ложки для меду і заколку в подарунок.
Побували на Селиській сироварні. В селищі біля Хуста діє спільний швейцарсько-український проект, де роблять сир за екологічною технологією без використання консервантів і хімікатів. І сир сам дуже смачний. Нам показали весь процес виробництва, підвал, де сири дозрівають і провели дегустацію. Фото ми не робили. Можна зробити замовлення, і вони доставлять сир прямо в Київ. Мінімальне замовлення у них 5 кг, але його можна розбити на багатьох замовників.
Обідали в Хусті, і там мені знову не сподобалося. Обслуговування і якість їжі... Я розумію, що організатори хотіли, як дешевше, але дешевше це не синонім смачно і якісно. Наступного разу просто буду сама вибирати місце обіду. Сам Хуст особливого враження не залишив, принаймні, центральна площа ніяка.
Далі наша дорога лежала на винзавод в с. Королеве. Під горою продовбаний хід, заставлений бочками. За виглядом він нагадав мені завод підводних човнів у Балаклаві. Такі ж стіни і повороти. Але двері звичайні, а не гермоворота. Судячи з того, що бочки дзвінко гули і деякі були розсохлі, можна зробити висновок, що підвал не використовується або використовується мало. Всього там 450 бочок. На дегустації нам запропонували вина, переважно червоні - сухі і десертні, і коньяк. Нас навчили пити і відрізняти справжній коньяк. Я раніше наприклад не знала, як пити коньяк, а тут він прямо всіма барвами заграв.
Відрізнити на натуральність треба так. Налити трохи коньяку в коньячний келих і випити. Погріти келих 2-3 хвилини в долонях, щоб випарувався спирт. І вдихнути аромат, який залишився в келиху. Якщо коньяк справжній, то аромат буде чорносливу, вишні, шоколаду і які там ще бувають тони в коньяку, утворені впливом коньячного спирту на дубову діжку. Якщо несправжній, запахів не буде.
Вечеряли в Водограї і тут якістю вечері я залишилася цілком задоволена.
День третій
Спакували речі, поснідали і вирушили в дорогу.
Спочатку заїхали в Чинадіївську греко-католицьку церкву, де виставлений на огляд хрест, утворений в дереві. Я погуглила і знайшла, що поява хрестів всередині дерев для Закарпаття не рідкість. Але сам хрест ми сфоткали.
А далі приїхали в Мукачівський замок Паланок. Замок дуже гарний, в хорошому стані, видно, що за ним доглядають. Його ми облазили вздовж і впоперек, дізналися про нього абсолютно все, послухали спів начальника охорони з нагоди 8 березня. В замку було холодно, бо знаходиться він на висоті, де дмуть сильні вітри.
Такою була наша група
І наостанок кілька реклам і вивісок, які привернули мою увагу. Собака в наморднику марлевій пов'язці і зі шприцем в лапі взагалі вбила.
Тут можна проглянути всі фото з підписами
Такою була поїздка. Дуже насичена, позитивна і цікава.
Мінуси були тільки в якості кафешок, де ми обідали, але це можна вирішити самостійно.
Ще б хотілося, щоб видавали буклети з інформацією про місця, де ми буваємо і куди їдемо - історична довідка, інформація, видатні особистості, які з цим місцем пов"язані.