Усадьба Мсциховского
Click to viewпродолжаем рассказ о "Дивах Луганщини
Сьогодні ми презентуємо вам восьмого претендента проекту «Дива Луганщини» - садибу Мсциховського
Це унікальний мальовничий маєток дворянина Казимира Мсциховського - справжня родзинка не тільки Перевальського району і області, але й всієї Лівобережної України. Казимир Мсциховський, який фактично заснував Перевальськ, найняв на початку минулого століття одразу двох в подальшому відомих архітекторів. Один з них - Сергій Гінгер - спроектував сам будинок. Інший - Лев Руднєв - збудував біля нього церкву. Садиба поміщика, яка пережила революцію, війну і перебудову, зараз знаходиться у занедбаному стані, але й досі зберегла свою неповторність. Олександр Махов пройнявся дворянським духом і переконаний, що маєток може стати в майбутньому туристичної Меккою Луганщини.
Потомственого дворянина, поляка за походженням, Казимира Мсциховського привело в Селезнівку вугілля. Мсциховський - дійсний статський радник з Петербурга - закладає тут Селезнівський рудник і стає головою правління Селезнівського товариства кам’яновугільної і заводської промисловості та членом Донецько-Юрьєвського металургійного товариства. Засновником селища, на місці якого виникло в майбутньому місто імені Паризької Комуни, а нині Перевальськ, є саме Казимир Людвигович Мсциховський.
Саме на території парку Мсциховський розпочинає будівництво садиби. Проект маєтку належить руці архітектора початку двадцятого століття Сергія Гінгера - представника модерну та неокласицизму. Витвір Гінгера є вдалим прикладом застосування для російської садиби стиля італійської вілли флорентійського характеру. При будівництві Гінгер використовував місцевий тесаний піщаник. Садиба Мсциховського - це можливість уявити, як жили на початку двадцятого століття дворяни. На другому поверсі маєтку, судячи з низьких стель та невеличких приміщень, жила прислуга. Перший поверх, скоріше за все, повністю займав господар. На деяких стінах та стелях й досі збереглася ліпнина. В одній з кімнат садиби вціліла картина у фігурній рамці в стилі модерн. На ній зображена дівчина з розпущеним волоссям, яка біжить полем на фоні будівлі. За легендою, це донька Мсциховського, яка чи то померла, чи то загинула. В центральній кімнаті садиби й досі зберігся оздоблений деревом комин. Навіть через сто років він прекрасно функціонує. В іншій кімнаті, з величезним вікном, яке виходить в сад, мешканці садиби та гості, що приїздили в маєток з Петербургу й навіть з Парижу, насолоджувалися живою музикою, яка лилася з внутрішнього балкону, де сиділи музиканти. Підтвердженням цільового призначення кімнати є елемент ліпнини стелі, на якій зображені музичні інструменти. На той час Садиба Мсциховського характеризувалася як унікальний для Донбасу музей, що вміщує колекцію рідкісних предметів мистецтва.
Але Мсциховський не зупинився лише на зведенні садиби. Поруч із нею він доручив тоді ще студенту Імператорської художньої академії, а надалі архітектору-монументалісту Льву Руднєву спроектувати школу-церкву. Ця споруда ще більш цікава застосуванням дикого каменя для зведення стін. Церковна будівля в ім'я Олександра Невського із дзвіницею мала два класи і вівтар. В храмі служив священик, що приїздив з Алчевська. Церква стала дипломною роботою Руднєва, який надалі прославився проектами головного корпусу Московського державного університету імені Ломоносова, Палацу культури у Варшаві та Будинку уряду в Баку. Після революції церкву закрили. В різні часи тут функціонували клуб, селищна рада, бібліотека, радіовузол, пошта, кінозал, й навіть нічний клуб. Лише в кінці минулого століття церкву повернули православній громаді. Садиба, арочні ворота на в’їзді та школа-церква представляють собою унікальний для лівобережної частини України архітектурний ансамбль.
Парк, на території якого збудована садиба, нині знаходиться в занедбаному стані. Але тут ще збереглися рідкісні види рослинності. З 1972 року ці двадцять два гектари є пам’ятником садово-паркового мистецтва. Дерева, посаджені ще в часі спорудження маєтку, досягли сьогодні велетенських розмірів.
Для догляду за парком Казимир Мсциховський запросив з Польщі свого земляка Марцина Францевича Хубецького. Садівник прожив тут все життя. І віддав всі сили розведенню рідкісних видів рослин та дерев. Залишився неодруженим, і, за заповітом, похований на території садиби.
Після революції доля Казимира Мсиховського невідома. За однією із версій, він повернувся на батьківщину до Польщі, за іншою - його розстріляли більшовики. Тим не менш, сама садиба збереглася. Спочатку тут розташовувався Ворошиловський будинок відпочинку для хворих шахтарів. У роки Великої Вітчизняної війни садиба прийняла госпіталь для поранених. Після - маєток функціонував як протитуберкульозний, а ще пізніше - як наркологічний санаторій. Останні роки садиба порожніє. Будинок став притулком бродячих собак. Місцева влада активно шукає інвестора, який би міг реставрувати садибу, й зробити її доступною для туристів області. А палаючі дрова у столітньому каміні - як вогник надії для всієї садиби, де ще може запалати життя.
Автор: Олександр Махов
хотите подобный домик? дизайн проект коттеджа прекрасное решение