старобельский женский монастырь
Click to viewІ, нарешті, дійшла черга в нашій програмі до розповіді про чергового претендента на звання «Диво Луганщини»
Нагадую, що знайомство зі всіма номінантами відбувається саме в програмі «Події в обличчях та деталях», розгледіти всі деталі можна буде ще протягом тижня в ефірі телеканалу ЛОТ. А голосувати вже давно час. Або за допомогою смс - повідомлення з номером обраного вами дива відправляйте на номер 1047 - або на нашому сайті в Інтернеті lot.lg.ua. Ми, безумовно, вболіваємо за кожного учасника, але переможця, Диво Луганщини оберете саме ви. Отже, аби побачити чергове Диво, ми відправилися до Старобільського району. Учасник за номером чотири - Старобільський Свято- скорботний жіночий монастир. Ми вдячні його мешканцям за те, що дозволили нам зазирнути за ворота жіночої обителі. А там ми переконалися, що монастир - це не тільки пам’ятник архітектури другої половини дев’ятнадцятого століття, один з кращих зразків церковного зодчества, а й унікальне місце - приклад незламності духу та великої сили віри.
Історія дивовижного краю - Старобільщини - сягає в минуле майже на чотири століття. Тут селилися кріпаки-втікачі, тут розгорілося полум’я селянського повстання під керівництвом Кіндрата Булавіна, тут тримали оборону російських земель від набігів кримських татар. Тут фаворит царя Бориса Годунова Богдан Бєльський збудував містечко-фортецю, давши йому своє ім’я. Повітове ж місто Старобільськ утворене вже зі слободи Стара Біла. Її заснування відноситься до тих часів, коли на берегах Айдару поселилися вихідці з Гетьманщини.
У 1849 році вдова штабс-капітана Буліча Ганна Іванівна на власні кошти відкрила в Старобільську притулок для дітей-сиріт. У 1862 році дитячій притулок переріс у жіночу общину. У 1870-му - за погодженням зі Священним Синодом Старобільська община перетворена на жіночий гуртожитковий монастир на чолі з ігуменею Ангеліною ( в миру Ганною Буліч).
У 1900 році в монастирі жило більше трьохсот монахинь.
То був центр духовного та культурного життя усього повіту. Монахині виготовляли ризи, розшиті сріблом і золотом, ікони, кіоти. Монастир мав багату бібліотеку. Під час Першої світової війни поруч з обителлю відкрили лазарет, де сестри-милосердя доглядали поранених. А ще монастирський архітектурний комплекс став головною прикрасою Старобільська. На подвір’ї монастиря були побудовані цегляні будинки з келіями, трапезна і два храми - зимній на честь Святої Трійці і літній на честь ікони Божої матері «Всєх скорбящих радостє». Тут була своя дзвіниця з п’ятьма дзвонами.
Після Жовтневої революції Старобільський монастир закрили. Сестер відправляли до в’язниць та таборів. Дзвіницю і купола храмів розібрали, старовинні ікони пограбували. Наприкінці тридцятих років тут був табір для ворогів народу, потім - для полонених, під час Великої вітчизняної - німецький концтабір для червоноармійців. Після війни тут розташувалася військова частина. І тільки в дев’яності роки минулого століття в намолене тисячами молитов святе місце повернулися віра та благочестя.
З трьох з лишком гектарів колись монастирської землі нині у обителі залишається третина. Храм Святої Трійці довелося відроджувати з колишнього армійського клубу. По архівних записах і спогадах відновлювали його витончене внутрішнє убранство, відшукали закладені вікна. Коли розбирали підлогу, виявили під нею пустоти - продих на кшталт гітари для доброї акустики. А ще храм мав модернову на часи своєї побудови систему опалення з решітками на стінах для регуляції повітря. А от літній храм не опалювався. Тут служили лише влітку, від Великодня до святкування дня ікони Божої матері «Всєх скорбящих радостє» 24 жовтня за старим стилем. Трипрестольний - на честь Ісуса Христа, святителя Миколи і ікони Божої матері - храм вражає своєю величчю, майстерністю виконання і оздоблення. Всі матеріали -виключно власного монастирського виробництва. Вапно, а йому більше ста років, і зараз не розіб’єш! А якщо поміряти товщину шву цегляної кладки, всюди буде рівно 7 міліметрів. Літній храм - єдина на території монастиря будівля, що зберегла свій первісний вигляд. От таким - з червоної цегли - був колись весь монастир.
Храм на честь Ікони Божої матері «Всєх скорбящих радостє» зводили 28 років. Всі його частини складені по одній осі, за образом корабля. Своїми рисами він схожий на Успенський собор Святогорської пустелі. П’ять глав в центральній частині означають Христа та чотирьох євангелістів. Схімархімандрит Кирилл, який живе при монастирі і до якого звідусіль їдуть паломники, каже - до Старобільського монастиря приходять зі скорботою. І знаходять радість спілкування з Богом. Особливий дух і настрій панують в цій жіночій обителі.
Давня історія Старобільського монастиря зберігає чимало таємниць. Одна з них - про підземні ходи, які нібито вели до самого Айдару. В історії сучасній чекає на реставрацію Трипрестольний собор. А на свято Трійці та шостого листопада храми обителі відкриті для всіх вірян.
зы: для тех, кто не знает украинского языка, но заинтересовался - пишите - отыщу русский вариант текста(или на крайняк сам переведу) и запостю