ОБІЦЯНА ІСТОРІЯ
ШАМАН У НЬЮ-ЙОРКУ
Якось доля закинула Вірляну (хоча, якщо добре подумати, то, мабуть, усе-таки навпаки) в Бурятію. Вона працювала з тамтешнім театром над двома виставами, одна з них - «Віртуальні душі» - побувала і в Києві. Друга називалася «Летить біла птиця». В ній були нералґе - «громові» пісні, які викликають дощ. Вірляна каже, що всі їхні репетиції і 20 вистав, показаних у Бурятії, супроводжувалися дощами.
Зрештою, наприкінці перебування в Бурятії, місцеві актори повезли її до шамана. Той якраз готувався до церемонії і не захотів говорити з ними. Тоді Вірляна набралася сміливості і зайшла до нього. Пізніше Баїр Рінчинов розповів їй, що тієї миті, як вона зайшла, духи сказали йому: «Ця жінка покаже тобі світ». Зрештою Вірляна навіть побувала на ритуалі освячення шамана, а потім запросила Рінчинова на виставу у місті. На що той відповів: «Я побачу її в Нью-Йорку». Актори тихцем посміялися собі з чолов’яги, який зроду не виїжджав зі свого степу і забули про ту історію. До речі, шаманське камлання Вірляна старанно записала за допомогою Саяна (одного з акторів), переклала і американський журнал «Бубон шамана» видав його. (Фото звідти)
І от настав час везти акторів у Нью-Йорк. Дістаючи ґрант, Вірляна, сміючись розповіла про шамана, і тут її питають: «А скільки буде коштувати привезти сюди шамана?»… Спитали, як виявилося, не просто так…
«На біса мені той клопіт?» - думала Вірляна, видзвонюючи Саяна, який мав знайти шамана і розповісти йому, як добиратися в Нью-Йорк…
Минуло кільканадцять днів.
Іде репетиція вистави, тут залітає Ванда Фипс (чудова поетка й перекладачка) і кричить: «Шаман в аеропорту! Шаман в аеропорту!». Вірляна спершу подумала, що той нарешті добрався до аеропорту в Улан-Уде, де мав залагодити купу справ з оплатою квитка, аж ні. Баїр був уже в аеропорту ім. Кеннеді.
«Ми його просто не впізнали - розповідає Вірляна. - Досі ж бачили лише, так би мовити, в шаманському прикиді, а тут стоїть чоловік у джинсах і футболці, на якій неправильно написано «Гілфіґер». В одній руці - невеличка торбинка, в другій руці - невеличка торбинка і бубон…
Шаману в Нью-Йорку сподобалося. Жив він у кімнатці у приміщенні театру Ла-Мама, резидентом якого і є мистецька група «Яра». Напередодні вистави у Вірляни виникла геніальна ідея попросити Рінчинова побалакати з духами - щоб цього разу обійшлося без дощу.
- Для цього мені треба піднятися на дах - сказав шаман.
- Туди не можна! - заявила Еллен Стюарт, директорка театру.
- Тоді в мене нічого не вийде. - стенув плечима шаман. Зрештою Еллен умовили і Ватоку Уено (сценограф) повів шамана на дах, він мав лишитися там сам, але треба було тримати двері, щоб вони не захряснулися. Решта лишилася в приміщенні театру.
Ватоку розповідав, що шаман робив свої звичайні шаманські речі (навряд чи на світі є людина, яку може захопити камлання) і буквально через якихось десять хвилин над будинком де не взялася величезна хмара, її розрізала блискавка і почалася справжня гроза. Тривала вона зовсім недовго, а потім… наче нічого й не було, знову повернувся теплий, спокійний вечір.
Дощу під час вистав більше не буде - сказав шаман. Так і було.
Якось доля закинула Вірляну (хоча, якщо добре подумати, то, мабуть, усе-таки навпаки) в Бурятію. Вона працювала з тамтешнім театром над двома виставами, одна з них - «Віртуальні душі» - побувала і в Києві. Друга називалася «Летить біла птиця». В ній були нералґе - «громові» пісні, які викликають дощ. Вірляна каже, що всі їхні репетиції і 20 вистав, показаних у Бурятії, супроводжувалися дощами.
Зрештою, наприкінці перебування в Бурятії, місцеві актори повезли її до шамана. Той якраз готувався до церемонії і не захотів говорити з ними. Тоді Вірляна набралася сміливості і зайшла до нього. Пізніше Баїр Рінчинов розповів їй, що тієї миті, як вона зайшла, духи сказали йому: «Ця жінка покаже тобі світ». Зрештою Вірляна навіть побувала на ритуалі освячення шамана, а потім запросила Рінчинова на виставу у місті. На що той відповів: «Я побачу її в Нью-Йорку». Актори тихцем посміялися собі з чолов’яги, який зроду не виїжджав зі свого степу і забули про ту історію. До речі, шаманське камлання Вірляна старанно записала за допомогою Саяна (одного з акторів), переклала і американський журнал «Бубон шамана» видав його. (Фото звідти)
І от настав час везти акторів у Нью-Йорк. Дістаючи ґрант, Вірляна, сміючись розповіла про шамана, і тут її питають: «А скільки буде коштувати привезти сюди шамана?»… Спитали, як виявилося, не просто так…
«На біса мені той клопіт?» - думала Вірляна, видзвонюючи Саяна, який мав знайти шамана і розповісти йому, як добиратися в Нью-Йорк…
Минуло кільканадцять днів.
Іде репетиція вистави, тут залітає Ванда Фипс (чудова поетка й перекладачка) і кричить: «Шаман в аеропорту! Шаман в аеропорту!». Вірляна спершу подумала, що той нарешті добрався до аеропорту в Улан-Уде, де мав залагодити купу справ з оплатою квитка, аж ні. Баїр був уже в аеропорту ім. Кеннеді.
«Ми його просто не впізнали - розповідає Вірляна. - Досі ж бачили лише, так би мовити, в шаманському прикиді, а тут стоїть чоловік у джинсах і футболці, на якій неправильно написано «Гілфіґер». В одній руці - невеличка торбинка, в другій руці - невеличка торбинка і бубон…
Шаману в Нью-Йорку сподобалося. Жив він у кімнатці у приміщенні театру Ла-Мама, резидентом якого і є мистецька група «Яра». Напередодні вистави у Вірляни виникла геніальна ідея попросити Рінчинова побалакати з духами - щоб цього разу обійшлося без дощу.
- Для цього мені треба піднятися на дах - сказав шаман.
- Туди не можна! - заявила Еллен Стюарт, директорка театру.
- Тоді в мене нічого не вийде. - стенув плечима шаман. Зрештою Еллен умовили і Ватоку Уено (сценограф) повів шамана на дах, він мав лишитися там сам, але треба було тримати двері, щоб вони не захряснулися. Решта лишилася в приміщенні театру.
Ватоку розповідав, що шаман робив свої звичайні шаманські речі (навряд чи на світі є людина, яку може захопити камлання) і буквально через якихось десять хвилин над будинком де не взялася величезна хмара, її розрізала блискавка і почалася справжня гроза. Тривала вона зовсім недовго, а потім… наче нічого й не було, знову повернувся теплий, спокійний вечір.
Дощу під час вистав більше не буде - сказав шаман. Так і було.