жизнь полная
розповім вам про свої вихідні. я не знаю, який сьогодні день тижня, але вихідними вважатимемо останні три або чотири дні. або шість або сім. десь посередині я поверталася додому, але все це зливається в один потік вихідного міжчасу. тому ага, якби хто питав, маленька замальовка про вихідні.
останні пару днів разом з сашком, агі, наомі й лібертад жили в рафалюка в легедзиному. був ще юра, але він поїхав, бо в нього робота.
ну от поїхав юра нах київ, поїхали сашко, юй і наомі робити баня, то лишилися ми з агі й лібертад утрьох.
втикали-втикали, малювали, балакали, ближче до вечора вирішили варити суп. я взяла на себе картоплю.
почистила, змила перший раз у відрі, пішла до колодязя по другу воду.
як людина, попсована звичкою до колодязя з ременем на барабані, я якось не задумуючись відпустила відро й на цьому колодязі, воно собі полетіло, барабан розкрутився моментально і з шаленою швидкістю, я якось і зреагувати не встигла. коротше, не прибрала вчасно руку і дістала по пальцях з усієї сили удар металевою ручкою.
ця замальовка про довгоочікувану травму, Бо Колись Же Вже Нарешті Мало Щось Відбутися
стою на холоді, в напівтемряві, дивлюся на свою руку, ворушу пальцями, значить перелому, начеб, нема. ще не допетрала, що сталося, тому беру другою рукою відро з картоплею, виливаю з нього воду, несу в хату. кажу агі, що пригоди продовжуються, пояснюю, що сталося, підношу пальці до очей і бачу, що вказівний і середній надулися й посиніли. думка починає шугати в усі боки, шукати пояснень. відпадають усі побутові питання, тверезіє голова. права рука, йоб його мать, права ж! ні малювати, ні писати, ні зачісуватися, ні їздити на велосипеді. далі - ліпше. відчуваю, що втрачаю свідомість. сідаю на ліжко, що в кухні стоїть, не відчуваю холоду приміщення, незручності металевих пружин і такого іншого. наростає шум у голові й ув очах, нудота підступає. зрештою, свідомість не втрачаю, тихенько приходжу до тями, починаю відчувати, що по обличчю мирно течуть сльози та соплі. сиджу й сама собі дивуюся, од чого це все? лишаюся в кухні наодинці, збираюся з думками, щоб піти лягти в тепле ліжко, агі встигає збігати скрутити собі рятівну антинервову цигарку.
а отут в розповіді настає маленький кульмінативний момент наростання болю, різке усвідомлення холоду, незручність від пружин. знову "йоб його, права рука!"
тепер випускаємо усе нецікаве. лежання-полегшання-повернення друзів-розвопіді-сміх-айм сорі фор йор хенд-ничо-сміх-сміх-сміх, проїхали.
проходить кілька днів і я хочу їхати в київ.
сідаю в легедзиному в маршрутку. маю на горбі великий рюкзак, в лівій руці торбу картин і спальник. права рука вже мор-о-лесс в нормі, але перемотана бинтом, щоб люде в транспорті були вважні. і от, от, зараз це буде, усе, заради чого ця оповідка!
заповзаю в ту маршрутку, перемотана, бомжувата й напхана речами, питаю, скіки до умані. 15, кажуть. гаразд, кажу, іду закидаю речі на своє місце, передаю 10 і 5 двома папірцями. чую: "це дєвочка передала?" "да" - і мені ніжно вертається 5 гривень.
життя повне, повне!
