Чернігівська велоподоріж: частина 2. Батурин, дорога на Конотоп
Частина 1.
Оскільки місце ночівлі ми бачили тільки при світлі ліхтариків, то вранці було цікаво оглянути місцину стоянки, бо вона виявилась доволі цікавою. У затінку плакучих верб не відчувалось сонця, тому можна було повалятись і встати о девятій. До речі, вперше побачила плакучі верби, точніше, шо вони реально плачуть - це коли на тебе періодично капає вода. спочатку дивно, потім звикаєш))
як бачите, місце облаштоване для культурного відпочинку - столик, спуск до води (на наступній фотці його видно), там ще навіть були держаки для вудочок, але самі рибалки (спасіба їм) не прийшли. зато прийшли пастухи і коровани.
розпочинаємо традицію фоткатись на пам'ять в особливо красивих місцях:
річка Сейм здалась доволі чистою, швидкою та широкою, з зарослими лісистими берегами, вопшем, красота!
піднімаємось від річки на гору, де була розташована фортеця Батурин (до речі, населення Батурина зараз складає бл. 2,5 тис. жителів. статус міста йому надали у 2008 році, не пойму тіки, за шо. вікі пише шо у 1708 році тут жило 20 тисяч мешканців, але ж хіба це привід давати в 21 столітті селу статус міста? вопшем, шось тут мутно)
по дорозі фоткаю красиві місцеві будиночки:
Музей археології Батурина. красива будівля, на фасаді якої причеплений динамік. коли ми під'їхали, з нього лунало "Пливе кача". потім - "Ми сміло в бій підем", слова якої звучать особливо актуально зараз. на жаль (
церква з колонами, як в Котельві.
а ось наш ексурсовод (вхід без екскурсії коштує 8 грн, з годинною екскурсією - 10 грн)
екскурсія мені сподобалась (взагалі, ця подорож получилась дуже українознавчою, зовсім не той ефект, шо читати просто в книжці всі ці факти - і про Крути, і про Батурин).
з Гетьманської столиці фоток майже не буде - під час огляду пішов дощ (тривав близько півгодини, в цей час ми сиділи під укриттям коло криниці і розпитували ексурсовода про всяке), мій фотік якраз заряжався, та й з одного ракурсу тільки однин хороший писок кадр получився:
сучасна скульптура - це шото уму не постіжиме))) принаймні, моєму. шось схоже памятаю було у Жовкві - імено такий стиль скульптур був і там.
а ця тьотка прийшла к нам із фільма "Пятий елемент", помните її?
з думкою про обід, виїжджаємо з Батурина (пообідати нам вдалось тільки на трасі. тому у місті (!) не було жодного кафе, де можна було б перекусити - в одному були поминки, в іншому не годували)
дорога на виїзді Батурина на Конотоп викладена бетонними плитами, укладеними, м'яко кажучи, аби як. тобто це кожні 3 секунди ти попадаєш в яму між плитами, отак: ГЕП! у Кобі постійно була загроза зламання багажника, тому кожна яма була як остання - їй здавалось, ось-ось прийде піздєц всім сподіванням.
але навіть найгірша дорога колись кінчається - говорить перше правило мандрівки. і за нею починається розмита грунтовка
криниця в с. Красне
тим часом виявляється (розпитуємо у місцевих), шо ми оминаємо дощі-зливи, які пройшли буквально цієї ночі в районі нашого шляху. саме тому вирішили не їхати грунтовками, а поїхати далі по тій самій ужасній бетонній дорозі, яка згодом переходить у асфальт (о чудо!)
всю подорож наша дорога зусібіч була оточена полями, на яких сходила всяка пашниця. крім того, оказалось, шо на українських обочинах повно фруктових дерев, або інших квітучих кущів, що пахнуть просто кришесносно! всі ці акації, вишні, яблуні і якісь невідомі мені дерева квітнули на всю силу! я їхала і просто всім туловищем вдихала всі ці аромати, і думала шо мені в якийсь момент має стати дурно - бо не можна городській людині такого передозу кисню і природи, бо це опасно))
фотки на ходу для zupynka
блок-пост перед Конотопом - привітні хлопці махали і запрошували знакомитись)
майже на в'їзді в Конотоп помічаємо пам'ятник трамваю. вопше, заздрю містам з травмаєм в якомусь сенсі (з іншого боку, дорога з трамайними коліями в українських реаліях слєхка опасна для велосипедистів - там нижче будуть пруфи), бо це екологічний і симпатичний мені вид транспорту - якшо його зробити з головою, канєшно.
шо то в чувака таке, хто поняв?
отак в Конотопі оформлюють вітрини! вчіться!))
у місті повно української символіки (видно вам шо на даху будинку висить 5 прапорів?)
так уж і бить, конь:
(Толік всю дорогу казав, шо нада побачить кня, бо щас рік коня. ми ржали, але рішили шо да, глянемо цього вашого коня. взагалі, від Конотопа не чекав нічого особливого ніхто, саме тому місто справило доволі приємне враження)
прапор (тут просто не видно) просто ОГРОМНИЙ! дуже круто виглядає!
на виїзді з міста, Кобі попала колесом в трамвайну колію (он вона ззаду на фотці) ну воно і не дуже неожиданно, бо колія це огроменні ямері з усіх боків від рельсів, так шо прийшлось використати перекис водню-стікер і зільонку-стікер (ура! пригодилося!! - ліковалі ми)) осовний удар прийняв на себе баул - і це чудєсно, бо ти не зможеш довго тормозити туловищем - баул своєю вагою зробить падіння моментальним, плюс, він як подушка безпеки, тіки ззаді, амортизує процес опускання на землю. так шо подорожуйте з огромними важкими баулами! - друге правило веломандрівника
виїжджаєм шукати місце ночівлі - якусь воду і рівне місце під намьоти
таким чином, доїжджаємо до поля Конотопської відьми битви
тут же поруч бачимо ставок - їдемо глядіти місцевість
на жаль, місце кльове, але поруч розмістилась компанія гопелів, шо дуже голосно і п'яно гульбасили. посовіщавшись, рушаємо далі - в пошуках якогось наступного більш-менш підходящого місця ночівлі
да, жовте на прапорі України зараз це рапс, єслішо
отакий ставок покидаємо
через кілька кілометрів звертаємо в село Шевченківське, коло якого ми з дороги побачили ставки-болота. дорога в'ється і вивидить просто в якесь поле)))
катаємось-блукаємось і стаємо на чиємусь городі, коло якогось ставка. так закінчується другий день мандрівки. скільки проїхали точно - не знаю, може, кілометрів 50 :))
далі буде:)