drop by drop
відходиш помалу як минулорічна засмага
хоч сонце зимове кімнати заповнює вщерть
природа як завше тримає якусь рівновагу
і тихе життя як завжди переважує смерть
невидимий метаболізм поглинає глюкозу
нечутна електрика вигенеровує сни
весни дочекаємось всупереч різним прогнозам
от тільки навіщо чекати тієї весни?
кому воно треба те сонце високе і горде
і орди птахів що плодяться і знову летять
хіба що минуле розп'яти на собі як орден -
один або два.. або три.. і чотири.. і п'ять..
отак рахувати будь-що - хоч роки хоч хвилини
а хоч сірники - бо лічба заліковує всіх
життя легковажне у грі як бездушна дитина
і сходять засмага і сонце і місяць і сніг
а сходити можна угору а можна додолу
а можна з птахами у вирій а можна - у вир..
відходиш неспішно потиху помалу поволі
півкроку.. один.. півтора.. два і три і чотир..