В тупику

[iren_vovk]

З певною періодичністю мама нам з сестрою заявляє, що вона нам не потрібна, от помре вона, і тоді ми будемо жалкувати, або що от відтепер вона не буде для нас старатись, або ще щось в цьому роді

Comments

[vitasport]

Ти знаєш, люблю свою маму дуже, знаю, що вона все робила для нас, але от читаю твої роздуми і чую себе в тому. У мене дуже схожа ситуація. Тільки в мому випадку, мама кожного разу, як приїжджала додому, вирішувала, що недовиховувала мене в відповідний час і треба надолужувати. І то тривало навіть тоді, коли я вже була заміжня. Тільки зараз, коли я поїхала з родинного дому і маю свою, хоча зйомну, але свою особисту територію, маю спокій більш менш. Бо сюди мама приїжджає лиш вгості до мене. І господиня я. А вдома проблема була в тому, що вона себе відчувала там господинею, хоч і я там жила більше часу, так як всі були по різних країнах, а я жила сама. І наше перебування місяць разом було каторгою для нас обох. І власне, що в мене вже був той щит, тільки починаються якісь зауваження, явибухово реагувала і вже не могла зі собою нічого вдіяти. Слава Богу зараз це проходить, я відчуваю. Як в моєї сестри народилася доня і ми були там в неї, то я перший раз з мамою говорила як з подругою. Без дорікань, виховань і всякого такого. Тому так чи

[iren_vovk]

Я на наступний день ще раз то все продумала і зрозуміла, що мама просто боїться залишитись сама і я її розумію.
Я б так хотіла якоїсь душевності в стосунках, але відкритись їй як подрузі не можу, хочу, але боюсь.
Я і сестрі бажаю тільки кращого, але бачу як згубно на неї впливає мамина поведінка.
Не маю права маму критикувати, а приймати як є ще не навчилась.