FIN
Ось і закінчився проект "Інше місто". За задумом протягом трьох тижнів журналісти з чотирьох міст мінялись містами і редакціями і за цей час мали виконати низку найрізноманітніших завдань і писати про це щоденні звіти до блогу і тижневі звіти у паперові видання обласних медіа-груп, які прийняли участь у проекті.
Я прочитала матеріали всіх міст і думаю, що маю право досить багато вражень, щоб їх підсумувати у щось більш-менш недовге)
Feedback is a gift - take it or leave it. Це думка мене, як читача, а не критика. Так і сприймайте%)
Знайомтеся:
Автор ідеї - видавець Ярослав Сухомлин. За посиланням - цікавий блог чернівчанина. Ремонендид.
Михайло Салітра (З Чернівців до Чернігова). За моїм особистим переконанням, Чернігову найбільше не пощастило зі своїм журналістом. Приїхавши до незнайомого міста, всі журналісти були трошки розгублені тієї роллю, яку вони мали виконати у цьому проекті. І у більшій чи меншій мірі всі вони почали з такого собі ревізування - "ану-ану, подивимось що тут у вас..", розносячи в пух і прах міста і відзначаючи такііііі мінуси, на які в рідному місті вони б закривали очі. Так от Михайло найдовше затримався в цій ролі. Не додавала йому й балів (на мою думку, хоча читачі в коментарях розділились в думці) манера оповіді. Як казав один коментатор: "дивлячись на фотку думав, що приїхав до нас якийсь ботан"....а виявилось - мєсний, звичайний собі пацанчик з району з суржиком. Деякі його дописи варті цитування:
Добрався до Кийова на «Лісову» і надибав сусіда свого колишнього. Він там точку з телефонами тримає. Взяли по балсанці пива і теревенили годину. Попивши пивка стрільнув п’ятдесятку в нього і пішов сестру та племінника навідати. Вони в Києві живуть. З грішми в мене зовсім сутужно, тому мусив клянчити в сестри сотеньку-другу. Часу до відправки потяга лишалось все менше, тому вирішив рухати на вокзал. Дорогою зустрів друга з котрим в унівєрі вчилися і поїзд «Москва - Софія» поїхав без мене. З нагоди зустрічі ми з товаришем влаштували алко-імпрезу і перебування в столиці затягнулось. Сьогодні непомітно перейшло в завтра і моя дорога додому тривала від неділі до вівторка. Шкода. Більше того, Михайло вирішив, що його манера виходить за межі блогу і сказав, що в нього "голова закипає, тому не дочитав до кінця" у відповідь на чемний, хоча й критичний коментар дописувачки на іншому сайті.Готуючись, що й в мою сторону полетять шишки, я хочу сказати: Михайло (або будь-хто з його друзів, хто не полінувався дочитати до цього місця), ставши журналістом, Ви отримали можливість говорити з сотнями, тисячами. Тому думайте двічі перед тим як казати чи писати. Ви можете вести за собою, а можете відображати. Одне рух, інше стан. Вибирати вам.
Юрій Дюг (з Рівного у Полтаву). З самого початку мені цей блог видався одним з найцікавіших. Основною заслугою Юрія є те, що він не обмежувався завданнями, а поринув у місто. Звідси - багато незапланованих матеріалів, у яких Юрій просто описував те що бачив. Ба, він не зупинився на цьому, а пішов розвідувати свої захоплення у Полтаві. Звідси - матеріали про музей авіації, численні згадки про тир. З якоюсь відданістю і щирістю, хлопчачим захоплення журналіст досліджував місто. І це було супер класно! У одному з останніх постів Юрій зізнався, що Полтава тепер у його серці. Саме завдяки такому щирому почуттю мені тепер теж дуже хочеться до Полтави. А ще Юрій писав дуже живо і в цьому йому навіть не завадило невживання суржику.
Денис Скриль (З Полтави у Чернівці). Молодий, гарний, нежонатий. І дуже-дуже вихований XD Кілька разів коли його матеріали торкались неприємних для жителів Чернівців тем він одразу ж починав їх з перестороги - щось на зразок: нічого особистого, так побачив я, але може я просто не все побачив. До Дениса теж відносяться слова про відданість, щирість і хлопчаче захоплення. Шкода тільки, що він не знайшов собі компанії і навіть на колесі огляду мав кататись сам. Але це не завадило йому представити місто по-доброму, так, що Чернівці стали одним із міст проекту куди хочеться їхати. Та й Денис сам не одноразово казав, що обов'язково приїде ще, але з друзями. Денис зізнавався, що не має великого досвіду у журналістиці (не пам'ятаю точної цитати, не бийте ногами))), але читачі неодноразово хвалили його за чисту мову.
Олександра Стародуб (З Чернігова до Рівного). Олександра єдина дівчина проекту і хотілось би розказати щось. Але на жаль, матеріали Олександри досить сухі, а часом здавалось і просто "для галочки". Я так і не зрозуміла за чим я маю їхати до Рівного. Записи були швидше звітами, ніж розповідями.
АЛЕ
Всі недоліки, які були, можна віднести на таке:
1. Журналісти мали звітуватись щодня. Тобто кожен день виконувати якесь завдання і писати про нього матеріал. У такому темпі кожен із них заслуговує мінімум на пам'ятник (максимум на два:)). Нелегка робота і я впевнена, що кожен з них приїхавши додому відсипався від такого графіка.
Було видно, що ніхто не просто не вичитує матеріалів, але й просто не перечитує їх. Про звернення до словників або перевірка правопису - я навіть мовчу. Міроприємство - це ж жах! і має відчуватись на якомусь підсвідомому рівні. Але з іншого боку - брак часу.
2. Журналістам давали досить спцфічні завдання (як то пошуки громадського туалету))), у яких вони не могли зберегти свою конфіденційність, а все мали пропускати через себе (не в буквальному сенсі)). З-за того був дуже високим особистий фактор. Інколи мені здавалось, що вони підписались на участь у реаліті-шоу самі того не підозрюючи - їх впізнавали на вулицях, а про кожен їх крок кожен міг прочитати в інтернеті.
3. У них зовсім не було часу (ні перед, ні під час) "увійти у воду". Їх закинули у справжні польові умови, ще й диктуючи завдання.
Пропозиції:
1. Має бути дуже ретельний підхід до вибору учасників. Це ж майже реаліті-шоу. Перевірка психіки, стресостійкості, все інше. Я реально переживаю за учасників=)
2.Мають бути продумані завдання. Вже згадане завдання про туалети було трошки натягнуте. З іншого боку - самі редакції можуть дати підготувати такі матеріали, які бояться (або не хочуть) готувати самі - щось дуже критичне або спірне. Був би такий собі погляд зі сторони, хоча часу було б необхідно більше. Можна запитатись дізнатись про кращу групу за опитуванням населення і взяти в них інтерв'ю, дізнатись про неформальні тусовки, поспілкуватись з студентами.
3. ЩЕ таких проектів. Незважаючи на многабукф зверху, проект - чудовий, всі хто його творили - молодці. Було дуже цікаво спостерігати за перебігом і новими завданнями і мені дуже хочеться вірити, що ваші побажання все таки будуть реалізовані владою і на наступний рік це вже будуть кращі міста. І завдяки Вам також:)
Дуже класно, що на українському медійному просторі з'явився такий проект. Багато коментаторів підключалось і радило учасникам. Дуже приємно було бачити таку небайдужість місцевих жителів. Коментарі приходили навіть з Італії, Ірландії, Іспанії.
Я думала, що не запам'ятаю журналістів, їх імена, історії. Але тепер кожен з них мені як рідний і я б дуже хотіла, щоб навіть повернувшись у свої рідні міста, вони не втратили того завзяття, з яким вони робили цей проект.
Тому. Чекаємо наступного проекту. Регіони - вперед!!!)
Я прочитала матеріали всіх міст і думаю, що маю право досить багато вражень, щоб їх підсумувати у щось більш-менш недовге)
Feedback is a gift - take it or leave it. Це думка мене, як читача, а не критика. Так і сприймайте%)
Знайомтеся:
Автор ідеї - видавець Ярослав Сухомлин. За посиланням - цікавий блог чернівчанина. Ремонендид.
Михайло Салітра (З Чернівців до Чернігова). За моїм особистим переконанням, Чернігову найбільше не пощастило зі своїм журналістом. Приїхавши до незнайомого міста, всі журналісти були трошки розгублені тієї роллю, яку вони мали виконати у цьому проекті. І у більшій чи меншій мірі всі вони почали з такого собі ревізування - "ану-ану, подивимось що тут у вас..", розносячи в пух і прах міста і відзначаючи такііііі мінуси, на які в рідному місті вони б закривали очі. Так от Михайло найдовше затримався в цій ролі. Не додавала йому й балів (на мою думку, хоча читачі в коментарях розділились в думці) манера оповіді. Як казав один коментатор: "дивлячись на фотку думав, що приїхав до нас якийсь ботан"....а виявилось - мєсний, звичайний собі пацанчик з району з суржиком. Деякі його дописи варті цитування:
Добрався до Кийова на «Лісову» і надибав сусіда свого колишнього. Він там точку з телефонами тримає. Взяли по балсанці пива і теревенили годину. Попивши пивка стрільнув п’ятдесятку в нього і пішов сестру та племінника навідати. Вони в Києві живуть. З грішми в мене зовсім сутужно, тому мусив клянчити в сестри сотеньку-другу. Часу до відправки потяга лишалось все менше, тому вирішив рухати на вокзал. Дорогою зустрів друга з котрим в унівєрі вчилися і поїзд «Москва - Софія» поїхав без мене. З нагоди зустрічі ми з товаришем влаштували алко-імпрезу і перебування в столиці затягнулось. Сьогодні непомітно перейшло в завтра і моя дорога додому тривала від неділі до вівторка. Шкода. Більше того, Михайло вирішив, що його манера виходить за межі блогу і сказав, що в нього "голова закипає, тому не дочитав до кінця" у відповідь на чемний, хоча й критичний коментар дописувачки на іншому сайті.Готуючись, що й в мою сторону полетять шишки, я хочу сказати: Михайло (або будь-хто з його друзів, хто не полінувався дочитати до цього місця), ставши журналістом, Ви отримали можливість говорити з сотнями, тисячами. Тому думайте двічі перед тим як казати чи писати. Ви можете вести за собою, а можете відображати. Одне рух, інше стан. Вибирати вам.
Юрій Дюг (з Рівного у Полтаву). З самого початку мені цей блог видався одним з найцікавіших. Основною заслугою Юрія є те, що він не обмежувався завданнями, а поринув у місто. Звідси - багато незапланованих матеріалів, у яких Юрій просто описував те що бачив. Ба, він не зупинився на цьому, а пішов розвідувати свої захоплення у Полтаві. Звідси - матеріали про музей авіації, численні згадки про тир. З якоюсь відданістю і щирістю, хлопчачим захоплення журналіст досліджував місто. І це було супер класно! У одному з останніх постів Юрій зізнався, що Полтава тепер у його серці. Саме завдяки такому щирому почуттю мені тепер теж дуже хочеться до Полтави. А ще Юрій писав дуже живо і в цьому йому навіть не завадило невживання суржику.
Денис Скриль (З Полтави у Чернівці). Молодий, гарний, нежонатий. І дуже-дуже вихований XD Кілька разів коли його матеріали торкались неприємних для жителів Чернівців тем він одразу ж починав їх з перестороги - щось на зразок: нічого особистого, так побачив я, але може я просто не все побачив. До Дениса теж відносяться слова про відданість, щирість і хлопчаче захоплення. Шкода тільки, що він не знайшов собі компанії і навіть на колесі огляду мав кататись сам. Але це не завадило йому представити місто по-доброму, так, що Чернівці стали одним із міст проекту куди хочеться їхати. Та й Денис сам не одноразово казав, що обов'язково приїде ще, але з друзями. Денис зізнавався, що не має великого досвіду у журналістиці (не пам'ятаю точної цитати, не бийте ногами))), але читачі неодноразово хвалили його за чисту мову.
Олександра Стародуб (З Чернігова до Рівного). Олександра єдина дівчина проекту і хотілось би розказати щось. Але на жаль, матеріали Олександри досить сухі, а часом здавалось і просто "для галочки". Я так і не зрозуміла за чим я маю їхати до Рівного. Записи були швидше звітами, ніж розповідями.
АЛЕ
Всі недоліки, які були, можна віднести на таке:
1. Журналісти мали звітуватись щодня. Тобто кожен день виконувати якесь завдання і писати про нього матеріал. У такому темпі кожен із них заслуговує мінімум на пам'ятник (максимум на два:)). Нелегка робота і я впевнена, що кожен з них приїхавши додому відсипався від такого графіка.
Було видно, що ніхто не просто не вичитує матеріалів, але й просто не перечитує їх. Про звернення до словників або перевірка правопису - я навіть мовчу. Міроприємство - це ж жах! і має відчуватись на якомусь підсвідомому рівні. Але з іншого боку - брак часу.
2. Журналістам давали досить спцфічні завдання (як то пошуки громадського туалету))), у яких вони не могли зберегти свою конфіденційність, а все мали пропускати через себе (не в буквальному сенсі)). З-за того був дуже високим особистий фактор. Інколи мені здавалось, що вони підписались на участь у реаліті-шоу самі того не підозрюючи - їх впізнавали на вулицях, а про кожен їх крок кожен міг прочитати в інтернеті.
3. У них зовсім не було часу (ні перед, ні під час) "увійти у воду". Їх закинули у справжні польові умови, ще й диктуючи завдання.
Пропозиції:
1. Має бути дуже ретельний підхід до вибору учасників. Це ж майже реаліті-шоу. Перевірка психіки, стресостійкості, все інше. Я реально переживаю за учасників=)
2.Мають бути продумані завдання. Вже згадане завдання про туалети було трошки натягнуте. З іншого боку - самі редакції можуть дати підготувати такі матеріали, які бояться (або не хочуть) готувати самі - щось дуже критичне або спірне. Був би такий собі погляд зі сторони, хоча часу було б необхідно більше. Можна запитатись дізнатись про кращу групу за опитуванням населення і взяти в них інтерв'ю, дізнатись про неформальні тусовки, поспілкуватись з студентами.
3. ЩЕ таких проектів. Незважаючи на многабукф зверху, проект - чудовий, всі хто його творили - молодці. Було дуже цікаво спостерігати за перебігом і новими завданнями і мені дуже хочеться вірити, що ваші побажання все таки будуть реалізовані владою і на наступний рік це вже будуть кращі міста. І завдяки Вам також:)
Дуже класно, що на українському медійному просторі з'явився такий проект. Багато коментаторів підключалось і радило учасникам. Дуже приємно було бачити таку небайдужість місцевих жителів. Коментарі приходили навіть з Італії, Ірландії, Іспанії.
Я думала, що не запам'ятаю журналістів, їх імена, історії. Але тепер кожен з них мені як рідний і я б дуже хотіла, щоб навіть повернувшись у свої рідні міста, вони не втратили того завзяття, з яким вони робили цей проект.
Тому. Чекаємо наступного проекту. Регіони - вперед!!!)