Коротке есе про плинність часу
Ілюстрація: rusinfo.info
Ми, мабуть, нічим не відрізняємося від інших спільнот, лише не хочемо помічати однаковостей і закономірностей свого розвитку. Ми намагаємося щось говорити про „нормальну Україну”, не беручи до уваги того факту, що не минуло ще й одного покоління, не позначеного вродженими плямами колоніального існування. Нас вабить „світле майбутнє”, поза тим, самі того не підозрюючи, ми продукуємо незбагненні з точки зору цивілізованого світу вчинки, мотивацією яких є постсовєтський синдром, ба більше, - большевизм у його найхарактерніших проявах.
Система суспільних світоглядних цінностей потерпає від хаосу не менше, аніж весь державний устрій, поза як він - вторинний, він - симулякр, витворений у мізках вчорашнього комсомольця, партноменклатурника, які спромоглися долучитися до процесу „державотворення” маючи, передовсім, на меті банальний людський інстинкт самозбереження. Якщо говорити начистоту, то фактично вся наша еліта - макабричний конгломерат покручів, пристосуванців і конформістів, - і нема на те ради, оскільки інших шляхів до олімпу їй не запропонувала ні доля, ні конкретні обставини. Що більше, - їй, цій еліті, до смаку саме таке існування, вона переконана, що саме так, а не інакше, слід правити країною на роздоріжжі: ліберальні гасла і большевицька практика, непоєднувані і водночас реально-прогресуючі, визначальні і засадничі.
Юрій Бадзьо , дисидент з кількома десятками років в’язничного стажу, який, мабуть, і надалі залишиться інакодумцем у середовищі своїх колишніх співкамерників, зауважує цю притаманну для України нинішньої рису: "...Коли я сьогодні бачу перекошені від люті обличчя "демократів", що потрясають "опозиційними" кулаками перед очима "партократів", голови Верховної Ради і Президента, у моїй уяві постають потворні гримаси большевизму...". Але ж значна частина „партократів” - то, даруйте, дзеркальне відображення тих же „демократів”, лише з тією різницею, що перші - у владі, інші - в опозиції.
Для них держава - добра нагода залагодити власні амбіції, втілити меркантильні інтереси, потішити самолюбство усвідомленням власної „вагомості”.
Попри те, спільнота живе за законами нормального розвитку, відкидаючи старе разом з його віджилою атрибутикою і заяложеними гаслами, відкрита до нового, у якому буде і національна ідея, і нормальна Україна. Не така, якою собі її уявляли занурені у штучно витворений світопростір її нинішні адепти.
Головне - ми готові до цього. "Українське суспільство, принаймні його найпросунутіша й найдинамічніша частина, як мені здається, виявилося набагато свідомішим, набагато самовідданішим, ніж українська еліта, зокрема й опозиція, - пише Лілія Шевцова, провідний науковий співробітник Московського центру Карнегі. - Це суспільство продемонструвало й незрівнянно більшу зрілість, ніж суспільства в інших нових незалежних державах, зокрема й у Росії. Сам цей факт робить Україну, незалежно від того, чим закінчиться Майдан, мабуть, найдинамічнішим державним утворенням на нинішньому пострадянському просторі, готовим до реальної трансформації".
Ігор Гулик
Краткое эссе о быстротечности времени
Мы, пожалуй, ничем не отличаемся от других народов, вот только не желаем замечать единообразия и закономерностей развития. Мы пытаемся что-то говорить о "нормальной Украине", не принимая во внимание тот факт, что не прошло и одного поколения без врожденных пятен колониального существования. Нас манит "светлое будущее", кроме того, мы, сами того не подозревая, совершаем непостижимые с точки зрения цивилизованного мира поступки, мотивацией которых является постсоветский синдром, более того, - большевизм в его характерных проявлениях.
Система общественных мировоззренческих ценностей страдает от хаоса не меньше, чем весь государственный строй, потому как он - вторичный, он - симулякр, созданный в мозгах вчерашнего комсомольца, партноменклатурника, которые смогли приобщиться к процессу "строительства государства", исповедуя, прежде всего, банальный человеческий инстинкт самосохранения. Ведь если говорить начистоту, то фактически вся наша элита - это макабрический конгломерат уродцев, приспособленцев и конформистов, - и ничего не поделаешь, поскольку других путей к олимпу ей не предложила ни судьба, ни конкретные обстоятельства. Более того, - ей, этой элите, по вкусу именно такое существование, она убеждена, что именно так, а не иначе, следует править страной на распутье: либеральные лозунги и большевистская практика, несовместимые и одновременно реально прогрессирующие, определяющие и основные.
Юрий Бадзьо, диссидент с несколькими десятками лет тюремного стажа, который, видимо, и сейчас остался инакомыслящим в среде своих бывших сокамерников, замечает эту присущую Украине нынешней черту: "... Когда я сегодня вижу перекошенные от ярости лица "демократов", потрясающие "оппозиционными" кулаками перед лицом "партократов", председателя Верховной Рады и Президента, в моей памяти возникают уродливые гримасы большевизма...". Но значительная часть "партократов" - это, извините, зеркальное отражение тех же "демократов", с той разницей, что первые - во власти, другие - в оппозиции.
Для них государство - хорошая возможность удовлетворить собственные амбиции, воплотить меркантильные интересы, потешить самолюбие осознанием собственной "значимости". Несмотря на это, общество живет по законам нормального развития, отбрасывая старое вместе с его отжившей атрибутикой и избитыми лозунгами, открыто к новому, в котором будет и национальная идея, и нормальная Украина. Не такая, какой себе ее представляли погруженные в искусственно созданное пространство ее нынешние адепты.
Главное - мы готовы к этому. "Украинское общество, во всяком случае его самая продвинутая и динамичная часть, как мне кажется, оказалось намного сознательнее, набагато самоотверженее, нежели украинская элита, вчастности и оппозиция, - пишет Лилия Шевцова, ведущий научный сотрудник Московского центра Карнеги. - Это общество продемонстрировало и несравненно большую зрелость, нежели общества в других новых независимых государствах, вчастности и в Росии. Только этот факт делает Украину, несмотря на то, чем закончится Майдан, вероятно, самым динамичным государственным образованием на сегодняшнем постсоветстком пространстве, готовым к реальной трансформации".
Игорь Гулык