Тест на громадянство?
Ілюстрація: demotivation.com.ua
У цивілізованій Європі, та й в Америці, серйозно переймаються проблемами і перспективами демократії. Не тільки у глобальному масштабі, але й, так би мовити, для хатнього вжитку.
Не є таємницею недосконалість системи народовладдя, - і не варто шукати у демократії панацеї від усіх людських бід. Однак досі ніхто із прихильників та апологетів цього устрою не ставив питання руба: для того, аби зберегти і користати з усіх переваг демократії, слід від сепарувати від процесу певних не надто «зрілих» індивідів. Здавалося б, маячня, оксюморон… Тим не менш, - реальність.
«Суспільство, що складається з людей, які є чимось середнім між глядачами серіалів та клієнтами торгових центрів, не заслуговує на справжніх державних діячів. Адже з якого дива у такому товаристві ці діячі мали б з’явитися? І якщо навіть з’являться, то хто б мав їх побачити, оцінити та вибрати?» - пише у Gazeta Wyborcza Роберт Сєвьорек. І це, звісно, правда. Але не уся. Зрозуміло, демократія мусить витримати іспит не тільки споживацьким мейнстримом нинішнього дня, але й, до прикладу, навчитися конкурувати із так званими «революціонерами із соціальних мереж», які, зазвичай, висловлюють свої політичні уподобання чи фобії, комфортно влаштувавшись з планшетом у фотелі. Демократія, зрештою, приречена на вічний диспут із своїми ж симулякрами - «керованою», «суверенною» чи ще якоюсь, - вигаданими фантазіями правителів, які не вміють чи не бажають позбутися комплексів минулого.
Але ці конфлікти - природні, і найвищим рефері у них є час. Натомість і згаданий автор Gazeta Wyborcza, і авторитетні дослідники з США (Ерік Лю, засновник Громадянського університету, екс-заступник радника Клінтона у внутрішніх справах), на яких він покликається, пропонують суспільству сегрегаційну модель. Йдеться про так звані «тести на громадянство». Почасти ця практика вже є зуживаною в країнах, які потерпають від надмірної та некерованої іміграції або ж мають під боком не вельми прихильних сусідів (як от прибалти). Та у випадку, про який пишу я, тести на громадянство пропонують застосувати для усіх мешканців країни. Тих, хто бажав би чи бажає користуватися усім комплексом прав громадянина. Особливо, права обирати чи бути обраним.
Я, вочевидь, теж не у захваті від таких ґанджів демократії, коли виборець-невіглас голосує за порадою сусіда, дружини чи взагалі аби як. Не тішить мене й ситуація, коли перестарілі громадяни обирають, фактично, не своє майбутнє, а завтрашній день значно молодших. «Що більше "недоінформованих" людей бере участь у виборах, то більше "аматорськими" є критерії демократії", - пише американський соціолог і фахівець з громадянського суспільства Сеймур Мартін Ліпсет.
Але так воно є, і ніхто досі не мав наміру робити інакше. Запроваджувати іспити на знання вітчизняного законодавства, історії, на орієнтацію в політиці, і на підставі результатів вручати особі «мандат громадянина», - це, як на мене, користати із сумнівного досвіду засуджених світом режимів та організацій на кшталт ККК.
Я цілком поділяю меседж Севьорека про те, що «демократія знецінюється пропорційно до сліпоти виборців до того факту, що отруєний лихоманкою влади кишеньковий Наполеон опозиції замість програми підсовує їм згірклі месіанські міфи, особисті порахунки та комплекси, загорнуті у плащаницю з національного прапора». Так є не тільки у Польщі, для України, мабуть, це ще болючіша проблема.
Але дайте все-таки шанс обивателеві вирости до громадянина. Міркую, що життєві обставини самі зроблять з нього акселерата.
Ігор Гулик
Тест на гражданство?
В цивилизованной Европе, да и в Америке, серьезно озабочены проблемами и перспективами демократии. Не только в глобальном масштабе, но и, так сказать, для домашних нужд.
Не секрет, что система народовластия несовершенна, - и не стоит искать в демократии панацеи от всех человеческих бед. Однако до сих пор никто из сторонников и апологетов этого общественного устройства не ставил вопрос ребром: для того, чтобы сохранить и пользоваться всеми преимуществами демократии, следует отсепарировать от процесса не слишком «зрелых» индивидов. Казалось бы, бред, оксюморон... Тем не менее, - реальность.
«Общество, состоящее из людей, которые являются чем-то средним между зрителями сериалов и клиентами торговых центров, не заслуживает настоящих государственных деятелей. Ведь с какой стати в таком обществе эти деятели должны появиться? И если даже появятся, то кто должен их увидеть, оценить и выбрать?», - пишет в Gazeta Wyborcza Роберт Севьорек. И это, конечно, правда. Но вся ли? Разумеется, демократия должна выдержать экзамен не только потребительским мейнстримом сегодняшнего дня, но и, к примеру, научиться конкурировать с так называемыми «революционерами из социальных сетей», которые, как правило , выражают свои политические предпочтения или фобии, комфортно устроившись с планшетом в кресле. Демократия, в конце концов, обречена на вечный диспут со своими же симулякрами - «управляемой», «суверенной» или еще какой-то, - вымышленными фантазиями правителей, не умеющих или не желающих избавиться от комплексов прошлого.
Но эти конфликты - естественны, и высоким рефери для них есть время. Зато и упомянутый автор Gazeta Wyborcza, и авторитетные исследователи из США (Эрик Лю, основатель Гражданского университета, экс-заместитель советника Клинтона во внутренних делах), на которых он ссылается, предлагают обществу сегрегационную модель. Речь идет о так называемых «тестах на гражданство». Отчасти эта практика уже применима в странах, страдающих от избыточной и неуправляемой ммиграции или же соседствующих с недоброжелателями (вроде прибалтов). Но в случае, о котором пишу, тесты на гражданство предлагают применить для всех жителей страны. Тех, кто хотел бы пользоваться всем комплексом прав гражданина. Особенно, правом избирать или быть избранным.
Я, очевидно, тоже не в восторге от таких недостатков демократии, когда избиратель-невежда голосует по совету соседа, жены или вообще кой-как. Не радует меня и ситуация, когда престарелые граждане выбирают фактически не свое будущее, а завтрашний день для молодежи. «Чем больше "недоинформованих" людей участвует в выборах, тем больше "любительскими" есть критерии демократии", - пишет американский социолог и специалист по гражданскому обществу Сеймур Мартин Липсет.
Но это так, и никто еще не собирался делать иначе. Вводить экзамены на знание отечественного законодательства, истории, на ориентацию в политике, и на основании результатов вручать человеку «мандат гражданина», - это, по-моему, равнозначно использованию сомнительного опыта осужденных миром режимов и организаций типа ККК.
Я полностью разделяю месседж Севьорека о том, что «демократия обесценивается пропорционально слепоте избирателей к тому факту, что отравленный лихорадкой власти карманный Наполеон оппозиции вместо программы подсовывает им прогорклые мессианские мифы, личные счеты и комплексы, завернутые в плащаницу из национального флага». Так случается не только в Польше, для Украины, наверное, эта проблема еще болезненней.
Но дайте все-таки шанс обывателю вырасти до гражданина. Думаю, что жизненные обстоятельства сами сделают из него акселерата.
Игорь Гулык