Сталін на Майдані
В управі Рязанского району Москви досі «світиться» лик „вождя народів” і, в принципі, ніхто із „свідомих” громадян, відвідавши цей офіс з метою дістати довідку чи інший папірець, не висловив протесту. З цього російські «політологи» висновують доволі дивні речі: мовляв, спільнота стала терпимішою і зваженішою.
Як на мене, спільнота просто повернулася у призабутий, зате генетично зарубцьований комфорт - байдужості до вибриків влади і страху перед ефемерним катком репресій, якими цілком логічно завершується небайдужість.
"Путін спробує закрити країну, - вважає Євгєній Кісєльов, - піти шляхом самоізоляції Росії і затягування гайок, аж до масових репресій - не тільки проти опозиційно налаштованих громадян, так званої “п'ятої колонм”, але й проти значної частини эліти, у лояльністі якої Путін явно невпевнений. Так, між іншим, діяв Сталін, коли відчув, що без серйозної чистки еліти йому не вдасться довго утримувати владу".
Зрештою, чиї портрети вішати, і чиї погруддя усувати із постаментів в Росії - справа самої Росії. Широпаєв продіагностував її з безапеляційністю, вартою цитування: "Росія перебуває у стані найглибшого божевілля і маячні". Та важливо інше - її ж справа не вимагати у нас з вами і дещо дальших сусідів толерувати тирана так, як і в Москві. Ба більше, не міряти наших із вами кумирів сталінським аршином. У цьому, мабуть, великий іспит для російської верхівки, яка успадкувала типові риси імперських правителів, зокрема вміння говорити зі світом мовою канонірок.
Аби не бути голослівним, зацитую публіциста Алєксєя Цвєткова, автора „Русского журнала”: „У своєму відомому тості за здоров’я російського народу Сталін приписує саме йому, а не партії чи марксизму, головну заслугу у воєнній звитязі. Війна дала вождю остаточно зрозуміти, що російський народ, старший брат серед решти народів Імперії,.. завжди вирулює з будь-якої смути на свій імперський шлях (курсив наш - Авт.)”.
Це "вирулювання" характерне дуже тривожними симптомами, які дуже мальовничо описав недавно Кірілл Щєлков на RUФабулі: "Відчуття, що російський народ тихо божеволіє. Епідемія. Здорових все менше й менше.
Незабаром найздоровішим здаватиметься Путін. Він хоча б, судячи зі слів, які озвучує, не хворий. Вчинки - справа інша. Але говорить то він одне, робить - інше.
У голове в росіян - повна каша, яка плавно переходить у клініку для душевнохворих. Небезпечних душевнохворих, а не тих, що хіхікають і нюхають квіточки. Росіяни - на рівні тих душевнонедужих, кого час закривати у клітку: інакше покусають або зразу вб'ють".
Що цікаво - офіційно московська еліта не дистанціюється від ностальгійних рефлексій загалу. Вона ані не засуджує, ані не славословить архітектора тоталітарного монстра під назвою СРСР, і це „мовчання вовків” цілком промовисте для закордонних партнерів Кремля. Ті не мають формальних підстав асоціювати Путіна чи Мєдвєдєва зі сталінськими опричниками або ж спадкоємцями страшного тестаменту Іосіфа Віссаріоновіча. Ба більше, - у ВВХ та його радників бачимо дивну ґенезу навспак: попри глорифікацію Сталіна, там вже починають шукати раціональні зерна у практиках та ідеології большевизму назагал, додавши до цієї непотравної дієти возвеличення білої гвардії, монархізму тощо. Наступна зупинка - опричнина Івана Грозного?
Але щойно Віктор Ющенко формалізував було статус Степана Бандери, ми стали свідками несприйняття цього жесту з боку Європи.
Парадокс: у тісній компанії тих, кому усталено приписують перемогу над гітлеризмом, немає місця для УПА та її Провідника, листя із лаврового вінка звитяжців обдерто, мов липку, а українцям залишилася лише „різочка” і невиправдано-принизливий статус „пособніков”... Тоді, даруйте, як бути із Хорті, Антонеску, Віші, "усташським рухом" і цілим сонмом лідерів марінеткових нацистських урядів у країнах, які нині користають з перебування в Євроунії? Так, про цих персонажів там воліють мовчати, але, скажіть, чи це мовчання є згодою із домінантою Сталіна в Росії?
Про що не варто забувати, так про те, що все минуще. Але у всьому, як в кіно, є глядач. Лиш він, тільки він може оцінювати "героїв" і "негідників", тільки він, - якщо, звісно, забажає, - побачить фінальні титри. А в титрах будуть всі.
Ігор Гулик. Ілюстрація: supernovum.ru
Сталин на Майдане
В управе Рязанского района Москвы до сих пор «сияет» лик "вождя народов" и, в принципе, никто из "сознательных" граждан, посетив этот офис с целью получить справку или другую бумажку, не высказал протеста. Из этого российские «политологи» делают вывод о довольно странных вещах: мол, общество стало терпимее и взвешенней.
Как по мне, сообщество просто вернулась в подзабытый, зато генетически врезанный в сознание комфорт - равнодушия к выходкам власти и страха перед катком репрессий, которыми вполне логично завершается неравнодушие.
"Путин попытается закрыть страну, - считает Евгений Киселев, - пойти по пути самоизоляции России и закручивания гаек, вплоть до массовых репрессий - не только против оппозиционно настроенных граждан, так называемой “пятой колонны”, но и против значительной части элиты, в лояльности которой у Путина явно нет уверенности. Так, между прочим, действовал Сталин, когда почувствовал, что без основательной чистки элиты ему не удастся долго удерживать власть
Впрочем, чьи портреты вешать, и чьи бюсты валить с постаментов в России - дело самой России. Широпаев продиагностировал ее так безжалостно, что заслуживает цитирования: "Россия находится в состоянии глубочайшего помешательства и бреда". Но важно другое - ее дело не требовать от нас с вами и от других соседей терпеть память о тиране так же, как в Москве. Более того, не мерить наших с вами кумиров сталинским аршином. В этом, пожалуй, большой тест для российской верхушки, которая унаследовала типичные черты имперских правителей, в частности умение разговаривать с миром на языке канонерок.
Чтобы не быть голословным, процитирую публициста Алексея Цветкова, автора "Русского журнала": "В своем известном тосте за здоровье русского народа Сталин приписывает именно ему, а не партии или марксизму, главную заслугу в военной победе. Война дала вождю окончательно понять, что русский народ, старший брат среди остальных народов Империи, .. всегда выруливает из любой смуты на свой имперский путь (курсив наш - Авт.)".
Это "выруливание" характерно очень тревожными симптомами, которые очень хорошо живописал намедни Кирилл Щелков на RUФабуле: "Ощущение, что русский народ плавно сходит с ума. Эпидемия. Здоровых все меньше и меньше.
Скоро самым здоровым будет казаться Путин. Он хотя бы, судя по тем словам, которые говорит, не болен. Поступки - это вещь иная. Но говорит то он одно, а делает другое.
В голове у россиян - полная каша, плавно переходящая в клинику для душевнобольных. Опасных душевнобольных, а не таких которые хихикают и цветочки нюхают. Россияне - на уровне тех душевнобольных, кого пора запирать в клетки: иначе покусают или сразу убьют".
Что интересно - официально московская элита не дистанцируется от ностальгических рефлексий общественности. Она ни не осуждает, и не славословит архитектора тоталитарного монстра под названием СССР, и это "молчание волков" вполне красноречиво для зарубежных партнеров Кремля. Те не имеют формальных оснований ассоциировать Путина или Медведева со сталинскими опричниками или наследниками страшного завещания Иосифа Виссарионовича. Более того, - у ВВХ и его советников видим странную генеза вспять: кроме глорификации Сталина, там уже начинают искать рациональные зерна в практиках и идеологии большевизма в целом, добавив к этой несъедобной диете восхваления белой гвардии, монархизма и т.д. Следующая остановка - опричнина Ивана Грозного?
Но как только Виктор Ющенко формализовал было статус Степана Бандеры, мы стали свидетелями неприятия этого жеста со стороны Европы.
Парадокс: в тесной компании тех, кому устойчиво приписывают победу над гитлеризмом, нет места для УПА и ее Проводника, листья с лаврового венка победителей ободрали, как липку, а украинцам достались лишь "розги" и неоправданно-унизительный статус "пособников"... Тогда, извините, как быть с Хорти, Антонеску, Виши, "усташским движением" и целым сонмом лидеров маринеткових нацистских правительств в странах, которые в настоящее время пользуются статусными вещами Евроунии? Да, об этих персонажах там предпочитают молчать, но, скажите, не это ли молчание является согласием с доминантой Сталина в России?
О чем не следует забывать, так это о том, что все проходящее. Но во всем, как в кино, есть зритель. Только он вправе оценивать "героев" и "негодяев", только он, - если захочет, конечно, - увидит финальные титры. А в титрах будут все.
Игорь Гулык