В наші часи жінок що заробляють як фондансерки все ще можна зустріти. Проте, зараз вже ніхто не памятає назви цього старого терміну. А тим часом, лише сто років тому львівські фондансерки вважались одними з найкращих в Центрально-Східній Європі. Ну, може лише їх колеги за фахом із самого Парижу робили їм гідну конкуренцію. Історія більшості з них починалась однаково і на початку виглядала як чудовий сон. Сон в якого завжди було різне закінчення.
Інколи, дівчина з провінції, з родини не дуже заможних, проте амбітних батьків, потрапляла на навчання в найкращу школу Львова. Закритий пансіон давав чудову освіту. Знання кількох іноземних мов. Танці та література. Вміння поводити себе у товаристві та гідно підтримати розмову з гостями
чи партнерами майбутнього чоловіка на будь яку тему. Ідеальна дружина та коханка.
Проте пансіон не забезпечував цих дівчат посагом. А без нього важко за будь яких часів. Тому після закінчення багато дівчат опинялись перед важким вибором: повернутись на рідні села чи вибороти своє місце серед клієнтів численних ресторацій та танцювальних клубів. Сотні панів з усієї Європи зїзджались до Львова щоб гарно провести час з розумною та гарною жінкою. Такою, що могла вислухати, розрадити і навіть дати добру пораду. Не одна фондансерка врятувала підписання важливої угоди чи зрештою вивела клієнта з глибокої депресії. От власне кажучи за це спілкування клієнти й платили їм великі гроші. А вже за кілька років, розумна фондансерка сама могла перетворитись на заможну жінку. А тоді вистарчало лише заховатись у далеких від Галичини містечках чи в столичному Відні де вони легко перетворювались на вірних дружин та матерів із добропорядих сімей. А всі таємниці їх минулого життя залишались надійно сховані у великих коробках з під капелюшків та білизни, що їх передбачливо було запроторено у темні кутки гардеробних шаф.