ТАБУ НА МРІЮ
За останні декілька тижнів декілька разів постив у мережу свої думки щодо майбутнього розвитку Києва. Усім, навіть найзлішим критиканам, я вдячний за відгуки. Та, чесно кажучи злих критиканів, за великим рахунком, не було.
Натомість проявився дивний тип людей, про який не можу змовчати.
У деяких коментаторів проявилась якась дивна алергія до думок про майбутнє. На диво, вони намагалися відмовити мені у праві мислити про те, що має бути на місці Києва через 5, 10, 30 років.
Натомість безцеремонно пропонували зосередитися на якихось інших, на їх погляд, більш важливих речах, котрі стосуються сьогоднішнього дня, завтрашнього, наступного року-двох.
Вони натякали на те, що думати на десятиліття вперед означає мріяти, а мріяти означає займатися повністю безперспективною справою, фактично - тікати від реальності.
З обома цими логічними засновками я категорично і абсолютно не згоден. Відсутність плану означає заплановану поразку. Поразка починається рівно там, де закінчується план. Спланував на 3 роки - будеш програвати через три роки, навіть якщо перед цим все піде успішно.
Мабуть, спільнота, що не відчуває себе суб’єктом майбутнього, ще й пишається цим, як чеснотою «прагматизму» - мабуть, це і є та темнота, котру треба заповнити світлом. Інакше перспектив не буде.
Це перше. А друге, про мрії - я впевнений, що все, що я скажу зараз, може й не вплинути на цих, гм, скептиків, але все ж скажу. Енергія людського життя і є мрія. Усе, чого сягало людство, спочатку було мрією. Без мрій нас чекають печери, звідки ми вийшли - але там для нас уже надто мало місця. Тому у людства лише два шляхи - або до зірок, або у небуття. Мрія - найбільш прагматичне питання, питання виживання.
Саме мрійники є тими людьми, котрі руйнують кордони між можливим і неможливим. Саме мрійники є найбільш затятими, упертими борцями, людьми практики.
Незрозуміло, звідки взялася ідея про монополію нігілістів на прагматизм. Це спростовується і логікою, і практикою. Але, без сумніву, це одне з найбільш шкідливих уявлень.
Тут був ще один моралізаторський абзац, але я його видалив.
Коротше, нехай ідуть к бісу субпасіонарії, забороняти мені мріяти має право лише більш успішний прагматик, ніж я!)
Натомість проявився дивний тип людей, про який не можу змовчати.
У деяких коментаторів проявилась якась дивна алергія до думок про майбутнє. На диво, вони намагалися відмовити мені у праві мислити про те, що має бути на місці Києва через 5, 10, 30 років.
Натомість безцеремонно пропонували зосередитися на якихось інших, на їх погляд, більш важливих речах, котрі стосуються сьогоднішнього дня, завтрашнього, наступного року-двох.
Вони натякали на те, що думати на десятиліття вперед означає мріяти, а мріяти означає займатися повністю безперспективною справою, фактично - тікати від реальності.
З обома цими логічними засновками я категорично і абсолютно не згоден. Відсутність плану означає заплановану поразку. Поразка починається рівно там, де закінчується план. Спланував на 3 роки - будеш програвати через три роки, навіть якщо перед цим все піде успішно.
Мабуть, спільнота, що не відчуває себе суб’єктом майбутнього, ще й пишається цим, як чеснотою «прагматизму» - мабуть, це і є та темнота, котру треба заповнити світлом. Інакше перспектив не буде.
Це перше. А друге, про мрії - я впевнений, що все, що я скажу зараз, може й не вплинути на цих, гм, скептиків, але все ж скажу. Енергія людського життя і є мрія. Усе, чого сягало людство, спочатку було мрією. Без мрій нас чекають печери, звідки ми вийшли - але там для нас уже надто мало місця. Тому у людства лише два шляхи - або до зірок, або у небуття. Мрія - найбільш прагматичне питання, питання виживання.
Саме мрійники є тими людьми, котрі руйнують кордони між можливим і неможливим. Саме мрійники є найбільш затятими, упертими борцями, людьми практики.
Незрозуміло, звідки взялася ідея про монополію нігілістів на прагматизм. Це спростовується і логікою, і практикою. Але, без сумніву, це одне з найбільш шкідливих уявлень.
Тут був ще один моралізаторський абзац, але я його видалив.
Коротше, нехай ідуть к бісу субпасіонарії, забороняти мені мріяти має право лише більш успішний прагматик, ніж я!)