от де сіла інстінкта
оце щейно поїдав домашні вареники з капустою, з жареной цибулькой і шкварками, і конєшно же включів на даний момєнт єдінствєнний кромє мєня говорящій прєдмєт в моїй оселі, штоб ніжно прільнуть к его голубому екрану. і шо ж я там увидів - пєрвобитну силу інстінхтав, яка нам і не снілась. значить, ідьот самка дінозавра со своїм малишом по лісу, і тут вона перечіпляється через якусь корягу і пада. де не возьмісь - самєц дінозавра той же породи, якому малиш спутує всі карти і не дайот по-чєловєчіскі отімєть его мать. самєц вмить загризає малиша і уже прєдвкушає хароший сєкас. но самка подривається і перекусює самцу шейниє позвонкі - він жив, но недвіжим, пошті шо як главний гєрой фільма "Бабочка і скафандр" - тіки очицями мига. самка сотрить шо малишу глина і ніяка реанімація його не откача, отключає материнський інстінкт і прінімається без лишній сантімєнтов поїдать трупік свого єдіноутробного нащадка - хулі добру пропадать. патом вона розгризає живому самцу живіт і ласує на дісєрт його печінкою. вєдущій програми істєкая слюной доводить глядачам, шо пічьонка живого діназавра очінно вкусна і поживна. от люди понавидумували собі разной ненужной хуйні, і не відят, как в жизні всьо може бить лігко і просто, як у діназавров