Vienna, my love!
Сяду у поїзд, хай собі їде, може, у Прагу, а, може, у Відень… Або і туди, й туди в один день.
З Прагою ми ще не встигли познайомитися, а ось про Відень тут буде дуже багато і дуже захоплено, бо я… закохалася. То було місто моєї мрії з глибокого дитинства, підкріпленої книжкою «Vienna Prelude» Bodie та Brock-а Thoene-ів. Коли ми виїжджали з Будапешта, я не могла дочекатися миті нашої зустрічі й нетерпляче совалася по сидіннях. Раптом виникла підступна думка: а що, коли розчаруюся? Але її одразу перекрила інша: у цій подорожі просто не може бути розчарувань, ця подорож надто особлива. Така собі довга розмова між мною і Богом.
Ми ще тільки в’їжджали в місто, а внутрішні відчуття вже увімкнули зелене світло. Мені стало добре, спокійно, затишно, поспіх і нетерплячісь якось вгамувалися. Попри те, що всім щось не подобалося - дощ, холод, манера водіння австрійців - мені просто було… як удома!!! Ще у Будапешті я додала в список вимог до «мого» міста деякі деталі, а у Відні були всі пункти, абсолютно всі: внутрішнє «так», гори, архітектура, культура, велосипедні доріжки, річка, історія і купа дрібних деталей. Попри свій топографічний кретинізм, я відчувала інтуїтивно, куди треба йти, щоби знайти казку - і ми таки її знайшли!
Я вирвалася вперед і просто йшла, усміхаючись, наспівуючи місту пісні, розглядаючи замки й жовте світло ліхтарів і чіляючись пальцями за такі гармонійні з внутрішньою Надійкою будівлі…
Дощ був таким затишним, а ранкова віденська кава у кав’ярні з надзвичайно приємним господарем, який розповідав нам легенди, сміявся з політиків, читав вірші й німецької, вчив говорити «мелаааж» і подарував на щастя браслетики й монетки - просто казковою, найкращою кавою в моєму житті. Але про це й про багато іншого - далі.
А я думала, що не вмію закохуватися в міста… А тепер хочу сюди повернутися з тим, кого кохаю більше ніж місто…
