a deadline-free sort of place (c)
Everybody has to leave their home and come back so they can love it again for all new reasons. (c)
Home is a place where we find directions.(c) Мене завжди цікавило: звідки у людей така невгамовна спрага далекої дороги? Досі не маю відповіді. Але знаю, що повернення додому - це щось таке, без чого будь-яка подорож мала би присмак незавершеності. Це як останній штрих чи завершальний акорд. Ця моя поїздка була дуже світлою: кожна зустріч, кожна розмова була доречною і вчасною. Дякую усім, хто був зі мною там, де був. Дякую співрозмовникам у вагоні за семигодинні дискусії і вечерю. Дону Міллеру (моє нове захоплення) за книжку, яку можу читати лише в дорозі, і яка озвучує передумані-пересмаковані думки. Дякую усім за все. Ну а рідним Спрінгам - особливо…
Люблю, коли геппі-енд, коли мажор підсумовує, коли додому повертатися тааак невимовно солодко. Коли телефонні розмови перетворюються на ніжні потиски долонь (бо ж для обіймів надто гаряче), коли черешня й полуниця без нетерплячої мене дозріла і можна не їсти зелепух, коли рудий Лакі тулиться до ніг, свіже сіно пахне на подвір"ї, на часі не-дорожні книжки, коли отримуєш листи від подруг і давніх знайомих, які змушують пищати від радості на всеньке подвір’я і не соромишся своїх емоцій.
Ну і ось вам моє оповідання, яке дуже передає нинішній настрій.
У мене давно не було тижнів без далекої дороги. Але між одною й іншою подорожжю цілих 7 днів, і це дуже навіть добре…