Як у джазі або Penguin Sex
"А ще сьогодні я прощалася з дорогим другом, який на якийсь час поїхав і без якого мені стало чомусь дуже сумно…" (див. поп. замальовку)
Насправді це речення - перебільшення, яке мушу одразу розтлумачити. Уперше так висловлююся про книжку та її автора, але саме таке було відчуття, і саме так воно вписалося в сьогоднішній вечір.
Колись moy_compas дуже кльово, in an artistic way, написала про “Blue Like Jazz”. Хоча мені джаз ніяк не бачиться у чорничному кольорі, радше в шоколадному, із відтінками червоного, саксофонно-золотистого і благородного грамофонно-коричневого, але я настільки сильно його люблю, що не могла би не прочитати книжку про нього, тим паче, що її радить така дівчина з таким книжковим і не лише смаком.
Надя дала мені її почитати, і… я страшенно розчарувалася. Бо страшенно не люблю non-fiction книжок на християнську тематику, тим паче, що там майже нічого не було про, власне, джаз. Але все ж вирішила продовжувати. Я розумію, чому автор розставив розділи в такому порядку, але було важко емоційно це прийняти: найцікавіше йде не в першому розділі, а по наростаючій. Укінці неможливо відірватися. А перший розділ найскладніший і трохи нудний. Навіть попри чудовий, мій улюблений стиль Don-a Miller-a.
Книжку можна розбити на цитати, насправді. Коли я в цей час бралася за іншу, вона мене відштовхувала надмірним драматизмом чи ще чимсь. А ця - ця найкраща з того, що читала останнім часом. І вона говорить, пробачте за пафос, у самісіньке серце. Не знаю, як у вас, але в мене та сама купа комплексів, запитань, негативного досвіду і висновків, як у автора. Приємно поговорити з кимсь про своїх химериків ;-). Коли я дочитала (лишилася недочитаними півтори сторінки, але я поспішала передати книжку далі, поки настане пора везти її в Київ до власниці), стало, як я вже казала, дуже сумно. Наче поїхав добрий друг, із яким якийсь час не можна буде говорити.
А говорили ми з добрим другом у найзатишніших місцях: у різних кав’ярнях у період моїх внутрішніх зламів - не можу вам передати, скільки мудрих думок тоді визріло в моїй голові, але я жодну не впіймала за хвіст і не записала. Зате мені було дуже добре. У дорозі, на вокзалах, у готелі, під ковдрою. Такі чудові розмови. До речі, автор десь так і задумував цю книжку: «My career was dead when I started this thing, so I felt like I was just talking to myself, or to the little reading group that met at my house.»
Є російський переклад, я його не читала і не знаю, як щодо якості. Але назва «Христианский джаз» мені ніяк не подобається. І я би не повелася на неї. Але книжка такааа... Дуже раджу.
You'll love it. It's like penguin sex - it just happens. :-)