Українська влада почала грати по-дорослому на міжнародній арені?
Нещодавно, секретар РНБО Олександр Турчинов припустив, що для захисту від ядерної небезпеки Україна змушена буде проводити консультації щодо розміщення компонентів системи ПРО на українській території. Ця тихесенька заява далеко не топового українського чиновника спровокувала гучну реакцію Москви і Вашингтона.
Вуса Пєскова тут же загрозливо відригнули: "...Це можна сприйняти тільки негативно. Тому що це буде мати загрозу для Росії". Як суто оборонна система може бути загрозою - не відомо, хіба що мова йде про загрозу російському нападу. У будь-якому випадку, сигнал дано дуже чіткий. Державний департамент США негайно повідомив, що США і НАТО не мають планів щодо розміщення систем протиракетної оборони в Україні. Цю «перепалку» тут же перехопили більшість ЗМІ, завдяки чому ця подія перекинулась на язики стурбованих громадян.
Але не так важливо, чи була там неспівузгодженість української та американської сторін, або це було невчасне розкриття далеких планів, або просто було озвучене особисте бажання секретаря РНБО. Головне тут, що це був один з небагатьох ходів, які можна записати в актив сьогоднішньої української влади. Адже це високоякісний блеф, який часто-густо використовується тими самими росіянами в їх гібридній дипломатії. Наприклад, коли вони заявляють про готовність застосувати ядерну зброю. Всім зрозуміло, що це малоймовірно, але певний психологічний тиск все ж таки має місце. І у будь-якому переговорному процесі з’являється додатковий пунктик для торгівлі.
Тож і у нас тепер є свій вітчизняний «+1» до будь-яких міжнародних переговорів. Також ми продемонстрували певну суб’єктність, не побоявшись озвучити серйозну ідею на весь світ. Також це була спроба протестувати реакцію на саму ідею розміщення ПРО в Україні. І російську реакцію, і західну, і місцеву.
Це добре. Значить ми не такі вже й безпорадні. Ми вчимося, в тому числі і у ворога. Не даремно ж Карл фон Клаузевіц казав: "Ніколи не воюйте з одним противником надто довго - він пристосується до вашої тактики".
І хоча до політичної діяльності Турчинова в останні 10 років (особливо в останні 1,5 з них) у суспільства є величезні претензії, в даному випадку можна тільки привітати і підтримати перші боязкі спроби нормальної проукраїнської продержавницької діяльності наших політиків.
Вуса Пєскова тут же загрозливо відригнули: "...Це можна сприйняти тільки негативно. Тому що це буде мати загрозу для Росії". Як суто оборонна система може бути загрозою - не відомо, хіба що мова йде про загрозу російському нападу. У будь-якому випадку, сигнал дано дуже чіткий. Державний департамент США негайно повідомив, що США і НАТО не мають планів щодо розміщення систем протиракетної оборони в Україні. Цю «перепалку» тут же перехопили більшість ЗМІ, завдяки чому ця подія перекинулась на язики стурбованих громадян.
Але не так важливо, чи була там неспівузгодженість української та американської сторін, або це було невчасне розкриття далеких планів, або просто було озвучене особисте бажання секретаря РНБО. Головне тут, що це був один з небагатьох ходів, які можна записати в актив сьогоднішньої української влади. Адже це високоякісний блеф, який часто-густо використовується тими самими росіянами в їх гібридній дипломатії. Наприклад, коли вони заявляють про готовність застосувати ядерну зброю. Всім зрозуміло, що це малоймовірно, але певний психологічний тиск все ж таки має місце. І у будь-якому переговорному процесі з’являється додатковий пунктик для торгівлі.
Тож і у нас тепер є свій вітчизняний «+1» до будь-яких міжнародних переговорів. Також ми продемонстрували певну суб’єктність, не побоявшись озвучити серйозну ідею на весь світ. Також це була спроба протестувати реакцію на саму ідею розміщення ПРО в Україні. І російську реакцію, і західну, і місцеву.
Це добре. Значить ми не такі вже й безпорадні. Ми вчимося, в тому числі і у ворога. Не даремно ж Карл фон Клаузевіц казав: "Ніколи не воюйте з одним противником надто довго - він пристосується до вашої тактики".
І хоча до політичної діяльності Турчинова в останні 10 років (особливо в останні 1,5 з них) у суспільства є величезні претензії, в даному випадку можна тільки привітати і підтримати перші боязкі спроби нормальної проукраїнської продержавницької діяльності наших політиків.