Українське відлуння саудівських перипетій
Нещодавня зміна монарха в далекій і екзотичній Саудівський Аравії тільки на перший погляд здається малозначущою для України подією. Насправді ж, ті процеси, яким дав старт новий 79-річний король Салман, мають дуже великий вплив на всі світові розклади і напряму стосуються української держави. Адже Саудівська Аравія є одним із головних нафтодобувачів у світі, який тримає у своїх руках серйозні важелі формування вартості цього стратегічного товару. І те, що відбувається у саудитів і навколо них, так чи інакше позначається на економіці і політиці всіх нафтових гігантів, які наповнюють свої бюджети переважно за рахунок продажу чорного золота (здогадуєтесь, на кого з найближчих сусідів України я натякаю?).
А тепер, детальніше про це.
З самого початку свого правління король Салман розвернув велику міжнародну активність. Збільшив підтримку повстанців у Сирії. Організував військову коаліцію, яка почала операції у Ємені. Активно вживає заходів із недопущення утворення контрольованої Іраном загрози на своїх кордонах.
Очевидно, що новий саудівський монарх збирається ґрунтовно укріплювати свою державу (навколо якої створився пояс з нестабільних сусідів), боротися із зростанням впливу Ірану в регіоні та посилювати статус регіонального лідера. І в цьому він буде розраховувати на США, які традиційно є гарантом стабільності і військово-політичним союзником саудитів. Не може не розраховувати. Надто великі традиції співробітництва між цими державами.
Отже зараз склалася ситуація, коли саудитам дуже треба опертися на потужного союзника із новітньою зброєю, технологіями і впливом, а американцям потрібно далі мати важіль управління цінами на нафту. Останнє є дуже важливим для США з точки зору проведення їх сьогоднішньої політики впливу на Росію.
І хоча відносини між саудитами і американцями останнім часом трішки охололи, внаслідок спроб відновити Ірано-Американські відносини, все одно вони дуже сильно зав’язані один на одного і тому дружбі бути. Дарма деякі недалекоглядні адепти «руського світу» радіють цьому тимчасовому конфлікту. Американці мають великий успішний досвід союзництва з арабськими країнами. І Росії все одно не уникнути покарання від Сполучених Штатів.
Те, що в Білому Домі ще у минулому році було прийнято рішення покарати Російську Федерацію за порушення світових правил гри і дикунську поведінку на міжнародній арені - сумнівів не викликає. Але цивілізовані Сполучені Штати шукали не дуже болісний спосіб це зробити. Без блокування доларових операцій, без вимкнення GPS, без відключення від світових мереж і без припинення обслуговування програмного забезпечення. Так, щоб одразу, за день-два не виштовхнути Росію у 17 сторіччя. Все ж таки, там теж люди живуть. І 140-мілйонний ринок не хочеться остаточно втрачати.
Вже дуже скоро вони намацали і обрали відносно ненасильницький, але досить відчутний спосіб впливу на РФ - через вартість нафти, на продажі якої власне і тримається примітивна російська економіка. Американці методично, крок за кроком, почали діставати нафтові козирі з рукава: розконсервували свої резервні нафтові родовища; домовились із союзницькими нафтовими державами про збільшення видобутку; зараз почали відроджувати відношення з Іраном з усіма випливаючими звідси на світовий ринок барелями нафти і кубометрами газу. І ціни на нафту різко знизились, повністю зламавши всі російські баланси і плани. І як би високопоставлені росіяни не робили вигляд, що нічого страшного не відбувається, проте економіку ж не обманеш і безліч закритих програм фінансування, проектів, установ, падіння рубля, згортання планів переозброєння свідчать про величезну кризу у російській економіці. Хто знає, може саме завдяки цьому Путін не пішов на відкритий ввід усіх родів військ в Україну або на якесь велике загострення. Бо якщо американці натиснуть на нафтовий важіль сильніше, то потік нафтодоларів у Росію стане взагалі мізерним. Таким маленьким, що навіть на розкрадання грошей не вистачить, а не те що на операційне обслуговування процесів видобутку і транспортування.
Тим часом завжди стратегічні американці не збираються випускати нафтового важелю зі своїх рук. І навіть спробують зробити його більш зручним, «юзабільним» і ефективним. Тому вони без сумніву використають ситуацію на свою користь і рано чи пізно покращать відносини з саудівським монархом. Дадуть те, що йому треба, і візьмуть своє. Це відбудеться одразу ж, коли американці зрозуміють, як можна це зробити без згортання співробітництва з Іраном. І будуть далі тримати Росію на невбивчому, але міцному крючку. І таким чином допомагати нам.
А нам треба і далі не прогинатися під підступного «старшого брата» (який досі у воріт), наводити лад у власній державі і берегти добрі відносини із західними партнерами. Не лише на словах і в офіційних державних візитах, а і шляхом впровадження в Україні західних стандартів життя та господарювання, шляхом проведення очікуваних від нас реформ. В нас залишилося небагато часу і можливостей для цього. Партнери нам їх дають. Поки що...
Хороших всім цін на нафту!
Під час підготовки статті використовувалися матеріали публікації «King Salman Upends Status Quo in Region and the Royal Family» в The New York Times (Ben Hubbard, 10 травня, 2015)
А тепер, детальніше про це.
З самого початку свого правління король Салман розвернув велику міжнародну активність. Збільшив підтримку повстанців у Сирії. Організував військову коаліцію, яка почала операції у Ємені. Активно вживає заходів із недопущення утворення контрольованої Іраном загрози на своїх кордонах.
Очевидно, що новий саудівський монарх збирається ґрунтовно укріплювати свою державу (навколо якої створився пояс з нестабільних сусідів), боротися із зростанням впливу Ірану в регіоні та посилювати статус регіонального лідера. І в цьому він буде розраховувати на США, які традиційно є гарантом стабільності і військово-політичним союзником саудитів. Не може не розраховувати. Надто великі традиції співробітництва між цими державами.
Отже зараз склалася ситуація, коли саудитам дуже треба опертися на потужного союзника із новітньою зброєю, технологіями і впливом, а американцям потрібно далі мати важіль управління цінами на нафту. Останнє є дуже важливим для США з точки зору проведення їх сьогоднішньої політики впливу на Росію.
І хоча відносини між саудитами і американцями останнім часом трішки охололи, внаслідок спроб відновити Ірано-Американські відносини, все одно вони дуже сильно зав’язані один на одного і тому дружбі бути. Дарма деякі недалекоглядні адепти «руського світу» радіють цьому тимчасовому конфлікту. Американці мають великий успішний досвід союзництва з арабськими країнами. І Росії все одно не уникнути покарання від Сполучених Штатів.
Те, що в Білому Домі ще у минулому році було прийнято рішення покарати Російську Федерацію за порушення світових правил гри і дикунську поведінку на міжнародній арені - сумнівів не викликає. Але цивілізовані Сполучені Штати шукали не дуже болісний спосіб це зробити. Без блокування доларових операцій, без вимкнення GPS, без відключення від світових мереж і без припинення обслуговування програмного забезпечення. Так, щоб одразу, за день-два не виштовхнути Росію у 17 сторіччя. Все ж таки, там теж люди живуть. І 140-мілйонний ринок не хочеться остаточно втрачати.
Вже дуже скоро вони намацали і обрали відносно ненасильницький, але досить відчутний спосіб впливу на РФ - через вартість нафти, на продажі якої власне і тримається примітивна російська економіка. Американці методично, крок за кроком, почали діставати нафтові козирі з рукава: розконсервували свої резервні нафтові родовища; домовились із союзницькими нафтовими державами про збільшення видобутку; зараз почали відроджувати відношення з Іраном з усіма випливаючими звідси на світовий ринок барелями нафти і кубометрами газу. І ціни на нафту різко знизились, повністю зламавши всі російські баланси і плани. І як би високопоставлені росіяни не робили вигляд, що нічого страшного не відбувається, проте економіку ж не обманеш і безліч закритих програм фінансування, проектів, установ, падіння рубля, згортання планів переозброєння свідчать про величезну кризу у російській економіці. Хто знає, може саме завдяки цьому Путін не пішов на відкритий ввід усіх родів військ в Україну або на якесь велике загострення. Бо якщо американці натиснуть на нафтовий важіль сильніше, то потік нафтодоларів у Росію стане взагалі мізерним. Таким маленьким, що навіть на розкрадання грошей не вистачить, а не те що на операційне обслуговування процесів видобутку і транспортування.
Тим часом завжди стратегічні американці не збираються випускати нафтового важелю зі своїх рук. І навіть спробують зробити його більш зручним, «юзабільним» і ефективним. Тому вони без сумніву використають ситуацію на свою користь і рано чи пізно покращать відносини з саудівським монархом. Дадуть те, що йому треба, і візьмуть своє. Це відбудеться одразу ж, коли американці зрозуміють, як можна це зробити без згортання співробітництва з Іраном. І будуть далі тримати Росію на невбивчому, але міцному крючку. І таким чином допомагати нам.
А нам треба і далі не прогинатися під підступного «старшого брата» (який досі у воріт), наводити лад у власній державі і берегти добрі відносини із західними партнерами. Не лише на словах і в офіційних державних візитах, а і шляхом впровадження в Україні західних стандартів життя та господарювання, шляхом проведення очікуваних від нас реформ. В нас залишилося небагато часу і можливостей для цього. Партнери нам їх дають. Поки що...
Хороших всім цін на нафту!
Під час підготовки статті використовувалися матеріали публікації «King Salman Upends Status Quo in Region and the Royal Family» в The New York Times (Ben Hubbard, 10 травня, 2015)