Корінь>Корч>Корчун>Корочун>Різдво...
КОРЧУН: МЕТОНІМІЧНИЙ РЕЛІКТ ІНДОЕВРОПЕЙЦІВ
La fête du feu: отут - оце кельтський релікт...Далі: Koročun or Kračun, Корочун...Коляда, Дідух - додають дистрибуцію мотивів...ітд!
Оте треба правильно та етимологічно та доглибинно зрозуміти - себто доукраїнити, чи пак зукраїнити - доіндоевропеїзувати: докопатись до коріння Корочуна (пень-корч - викорчували з корінням, а етимон корча-корчуна - саме од кореня, що наявно-наочно подано в пям'яті й практиці англійців)! Якщо не знати української - ні Корочун, ані Різдво не подарують корінняодкровення та огнеодкровення! Деслов'янізовані мови - потрапили в пастку народної етимології: «У російській і білоруській мовах слово Карачун (Корочун) вживалося для позначення раптової смерті, смерті у молодому віці, передсмертних судом, а також злого духу, біса, демона, який скорочує життя.»
Для кмітливої української людини (ще не викорченої-викорененої антислов'янською російською) - українська мова, справді слов'янська та індоевропейська, дає докорінне одкровення, вдивляється прямо в сущий корінь слововісі: корч (корч корчувати) - корчун - корочун! Святий Дух духодифузії (його вороги-опозити-противники: демон ентропії та демон нігілізму) не квапився прибути якнайшвидше до наших диких предків - і спромігся насильно приволокти в поганський Київ спасальне християнське Різдво (ув наше правічне народження Нового Року) лиш заледве на 1000 років опісля народження Христа, доти ж українці мали саме отого багатотисячолітнього Корчуна!
Що маємо думати про єдине й суцільне дерево - про корінь корча-корчуна, який жертвою згорить (лиш щоби відродитись) та про живу вершину рясної й молодої ялинки, символ відродження і нового року - як про цикл цілісної імажерії-іконостаса образів дерева - ось саме оте є викликом для українського мовоума та української мовоуяви! Ще дивніше щодо забуття нашого рідного коріння: нема кореня в Корчуні, а Корчуна в Різдві! Де корінь отого ганебного невідання?