ОТЖЕ: Оце таки отут та отепер - отак: казати = вказувати = показувати = доказувати!
ОТЖЕ - ОТО (=ОСЬ-ТО) ТОТОЖНІСТЬ та анти-НІСЕНІТНІСТЬ: ОЦЕ ОСЬ ЯК: ОТУТ і ОТАМ - ОТАК! (вказівні частки: = ОСЬ ТАК, ОТ ТАК!). Цікаво, що для "оце" (= ОТ СЕ) - совєто-словник вже не верзе "розм." - та й неохочий пояснити звідкіля ОТАМ мовонасущне "о-" (= ОСЬ)! Онде та осьде (= рос. здесь: СЕ -ДЕ-се!) мовомогутність промовляє. ОТАК (= ОСЬ-ТАК, ОТ-ТАК) нам каже та вказує та показує та доказує отой Шевченко: отакої!
ОТЖЕ: Чому отеперішні та нинішні українці - не вживають слова ОТЕПЕР (ОСЬ-ТЕПЕР, ОТ-ТЕПЕР) та ОТУТ (які аж і сам Шевченко вживав?) - бач парадигматично ж вживають "ось", "отже", ОЦЕ, ОТАК...ітд? Бо чогось саме отакого - дастьбі в російській: отому для "сїйчас" - КАЖУТЬ недоречне "зараз"! Часо-вказують та дейктично показують по-російськи, російським концептом-духом ("сїйчас": МФА: [sʲɪ(ɪ̯)ˈt͡ɕas]) - але через українське слово ("зараз" - концепт якого ґвалтують російським концептом). І не вживають для "сїйчас" оте українське та доречне - "отепер/тепер". Отому й неспроможні показати-вказати-сказати-доказати - своє місцезнаходження в українському часі: животіють безкоординатно, без органічної мово-вісі, уточненої точки, часоцентру - розгублені, ніким не мово-вказані чи вказівно доказані: ОТОЖ - в СУРЖИКУ (в суржиці)!
Та бач: оте саме слово ТЕПЕР - постало через отой дейксис, вказівний займенник "ТЕ" (ТО) та порядковий числівник "ПЕРВЕ": ОТУ нашу ОТЕПЕРІШНІСТЬ (=ось + те + первісніше: ЧАСОВА ПЕРВІСНІСТЬ) - розуміємо саме через оту індоєвропейську ВКАЗІВНІСТЬ! "Зараз" - не може бути "тепер", "тепер" - є ранішим за "зараз" (за = поза, поза-раз - є пізнішим за "тепер" - "зараз" є за, поза отим "отепер/тепер")! "Ось" не є розмовним, "тепер" - також не є розмовним для совєтословника, але їхня українська та природна синтетика ("отепер"), за словником, якимось чудом, стає розмовною. Ото логіка!
ОСКІЛЬКИ російська не має ДЕЙКТИЧНОЇ, вказівної синтетики між словом ОСЬ- (дивись: ВОТ) та іншими словами - то знемовлені російською вкраїнці, саме ОТАКІ недоріки-вкраїнці, гадають, що мово-показувати (=мово-казати!) не годиться, що то є просто-розмовно чи просто-народно (отак невігласи прозивають точну та уточнювальну та вказівну мововлучність, та саме отак, касна-недолуго, вказують на одвічну українську, індоєвропейську органіку мови)!
Покажімо ж знемовленим українцям вказівну мовомогутність української: мовопромовність внутрішньої форми та внутрішнього духу індоєвропейських мов, успадковані з найпрадавнішої індоєвропейської органіки - якої в російській обмаль чи дастьбі!
Насамперед - щодо спільного етимону й кореня індоєвропейської органіки та ґрунту - ану покажімо (=провчімо, доКАЖІмо) недорікам як порозумнішати (і де саме індоєвропейські раки зимують: казати = показувати = вчити ітд.: киньмо в недорік мово-диск!): deictic (вказівний) = disk (n.)-диск, teach (вчити) = decent (docere: вчити) = diction (dicere: казати, dicere est docere: казати є вчити!) = token = digit = doctor = doctrine = dogma = docile = dignity = paradigm = dictator = veridical (правдомовець) = dictate = abdicate (v.) = dictionary = indication = vindication (n.) = index = dexter-ity (десниця) = doxology = orthodox = judge (складне: суддя, судити, казати закон) = judgment (судження) etc. Ото індикатор мововіри правовірним мововірянам.
А отут та отепер продовжімо отак: Антоненко-Давидович казав отаке про "так/отак":
§11. Так чи отак? „Усякi бувають дива. Так iдеш собi лiсом, коли бачиш...“ - читаємо в одному оповiданнi. Усе нiби гаразд у цих двох реченнях, але чомусь не задовольняє слово так на початку другого. Якби друге речення починалося ствердженням певної подiї чи явища, про що мовилося в першому, тодi слово так було б на своєму мiсцi, як це бачимо в творi I. Нечуя-Левицького: „Пан не згоджувавсь брати назад того поля. Так воно й стояло цiле лiто толо- кою“. Якщо речення не являє собою логiчного завершення щойно сказаного, а висловлює загальнi мiркування, звiсно, пов’язанi певною мiрою з усiм по- переднiм текстом, тодi краще послугуватися прислiвником отак: „Отак жив Чiпка, рiс, виростав у голодi та холодi, у злиднях та недостачах“ (Панас Мирний). Ми спинились над цими двома словами, якi, будучи дуже схожi одне з одним, мають, проте, рiзнi нюанси, тому, що раз у раз натрапляємо в худо- жнiй лiтературi й публiцистицi на фрази з початковим словом так замiсть отак, про яке нiби забули автори. Вiдбувається це, видимо, пiдо впливом росiйських зразкiв, де прислiвник так в аналогiчних фразах - дуже поши- рений: „Эти явления замечались и раньше. Так, еще в прошлом году, мы наблюдали...“ Прислiвник отак iнколи буває синонiмом слiв наприклад, примiром, як це бачимо в першiй фразi: „Усякi бувають дива. Наприклад (примiром), iдеш собi лiсом...“ Iз цього видно, що й у наведеному на початку реченнi бiльше пасувало б слово отак: „Отак iдеш собi лiсом...“, - тимчасом як у реченнях „Темрява була така густа, що ми не бачили, чи їдемо ще селом, чи в’їхали вже в лiс. Так, це був лiс“ вiдчуваємо, що тут треба поставити тiльки слово так.
Франко: Отак він вичекав, поки минула страшна небезпека.
Отак і так; Так і отак - уживається в розповідях при згадці, повторному повідомленні про що-небудь. А жіночка молодая Кинулась до пана, Розказала - отак і так (Тарас Шевченко, II, 1963, 128).
То сяк, то так; То так, то сяк див. так; То там, то сям (там, тут); То тут, то тамдив. там; То туди, то сюди див. туди.
♦ То сим, то тим боком див. бік.
А отепер і отуди - і ОСЮДИ:
ОСЮДИ, присл., розм. Осе, у це місце; ось до цього місця; ось сюди (супроводжується звичайно вказівним жестом для уточнення, підсилення). [Катря:] Мама казали, щоб обідали тоді, як сонце осюди до печі буде світить (Степан Васильченко, III, 1960, 248); - Ото там.. моя хата колись була. Це я її не дуже давно.. переніс осюди, де тепер (Гнат Хоткевич, I, 1966, 97).
Отож-то й є; Отож-то й воно; Отож-бо й є; Отож-бо й воно - уживається як повчальна або докірлива вказівка на що-небудь у знач. у тім то й річ. ІТД!
Дейксис-вказування касна-головою, не лиш россо-перстом (ото не божий, мовохульний перст) - примушує (всупереч і гожій генеалогічній мовопам'ятті: оттут та оттепер) недорікокріпаків до російської та до суржику:
Ото дейксис - отим знемовленим поклоном,
Потворним кріпацьким суржикополоном!
Розкріпачмось мово-плоттю-й-кров'ю - мово-лоном:
Мово-блискавкою-й-громом - мово-дзвоном!
Вкажімо на оту мово-вічність - отеперішнім мово-троном!
Шевченко: Отойді мене, мій друже,
Зови на пораду.
Отойді згадай в пустині,
Далеко над морем...