Ода Болоту або Чвяк-Чвяк
Наша хата стоїть у раёні, де нема асфальту, на останній вулиці міста.
Щоранку і щовечора я ходжу по цій дорозі до траси, а у вологу погоду - чвякаю і думаю про в'єтконговських партизанів те, як багато чому мене вчить болото.
1. Геоморфологія
Щороку рельєф болота змінюється. І я відслідковую ці просторові та історичні закономірності, розглядаю зміни, як процес, що складається з існуючих протиріч між рельєфоутворюючими факторами1. Такими факторами є будівля нових хатів на вулиці (і спричинені цим візити вантажівок з будматеріалами), посипання дороги щебінкою, яку подальші вантажівки навічно ховають своїми колесами у темну глибочінь болоооота.
Цього року рельєф змінився через будівлю нової траси неподалік. Нашу вулицю цивілізація асфальту не зачепила, натомість по ній їздили гусеничні трактори, пропорпували канави і заповняли їх глиною. Завдяки глині, на лівому фланзі утворився невеличкий басейн, який пересихає улітку, а решту року можна насолоджуватись відображенням неба і хмар, що пропливають.
Тому щороку я заново вивчаю той рельєф, обираю набезпечніші ділянки для проходження, нащупую ногами благословенні камінчики.
Вивела для себе декілька закономірностей:
- обідок навколо калюж самий безпечний,
- також безпечно обходити по траві,
- інколи безпечніше пройти по калюжі (якщо вона не виглядає на глибоку) а не довкола, бо на дні калюжі тверді частинки ,що не дозволяють воді втікти. але треба точно памятати, як той участок виглядає у сухому вигляді, бо там може бути глина
- чим світліший грунт, тим небезпечніший (знову ж таки глина!)
- безпечно ходити по втрамбованим машинами коліям
- і часом краще обирати високі участки, бо чим вище, тим скорше вода звідти втікає вниз.
2. Ґрунтознавство
Склад нашого ґрунту мінливий. До нашого південного солонцюватого середньопотужного слабогумусованого важгосуглинкового чернозему на лісовому суглинку (напевно :)) домішалась (як вже було зазначено вище) глина з глибоких слоїв, рештки будівельного сміття і щебінки, яким люди намагаються притрусити той чернозем, картонки, якими люди вистеляють шлях через особливо небезпечні ділянки, та ін.
У ґрунта є декілька агрегатних станів:
а. сухий (це нудно :))
б. мокрий, який у свою чергу розподіляється на:
- мокрий під час дощу. рідкий, майже не прилипає до взуття, а якщо й прилипає, до дощ зверху одразу миє. мінус - заляпуються штани.
- мокрий через деякий час після дощу (залежить від температури оточуючого середовища і інтенсивності дощів). в'язкий. прилипає шматками до взуття і сповільняє крок. якщо взуття нещільно закріплене на нозі, можна його загубити
- майже сухий. його небезпека в тому, що концентрація уваги послаблюється і можна випадково добряче встрєгнути.
в. заморожений. у нас в зимку він такий буває рано-вранці і ввечеррі. небезпека в тому, що можна випадково добряче гепнутись.
3. Тренування памяті
Треба у голові тримати як рельєф цього сезону осінь/зима, так і стан на ранок, бо коли вертаюсь увечері по темряві треба тримати у голові всі небезпечні участки і приблизний маршрут.
Ніяких навушників увечері! За неможливості бачити під ногами, треба слухати болото, як воно чвякає, хлюпає, наскільки глибоко встрягають ноги. І в залежності від того коригувати хід. У місячні ночі, коли трохи видно, треба уникати світлих і блискучих плям.
4. Дизайн взуття
- Ніяких високих підборів, ясношо, бо воно добряче встрягають.
- Взуття має бути якнайбільш обтікаєме, з мінімумальним проміжком між верхньою частиною і підошвою, з якнайменш нерельєфною підошвою - все щоб нікуди болото не забивалось.
- Ніякого чорного взуття, найкраще середньо-коричневе чи бежеве.
- Ніякої замші (ех....)
Найкраще цим всім факторам відповідають... кальоші!
Я дуже люблю кальоші, особливо коли вони всередині хутряні. З ними нічого не страшно, з ними можна у будь-яку ґвадзю.
Мінус тільки в їхній асоціальності, в місті їм не місце.
У моєму випадку ситуація ускладнюється тим, що на роботі такий ніжний коврик:
А вонооооо отаке:
На цьому призупиняю своє дослідження. Stay tuned soiled!
Щоранку і щовечора я ходжу по цій дорозі до траси, а у вологу погоду - чвякаю і думаю про в'єтконговських партизанів те, як багато чому мене вчить болото.
1. Геоморфологія
Щороку рельєф болота змінюється. І я відслідковую ці просторові та історичні закономірності, розглядаю зміни, як процес, що складається з існуючих протиріч між рельєфоутворюючими факторами1. Такими факторами є будівля нових хатів на вулиці (і спричинені цим візити вантажівок з будматеріалами), посипання дороги щебінкою, яку подальші вантажівки навічно ховають своїми колесами у темну глибочінь болоооота.
Цього року рельєф змінився через будівлю нової траси неподалік. Нашу вулицю цивілізація асфальту не зачепила, натомість по ній їздили гусеничні трактори, пропорпували канави і заповняли їх глиною. Завдяки глині, на лівому фланзі утворився невеличкий басейн, який пересихає улітку, а решту року можна насолоджуватись відображенням неба і хмар, що пропливають.
Тому щороку я заново вивчаю той рельєф, обираю набезпечніші ділянки для проходження, нащупую ногами благословенні камінчики.
Вивела для себе декілька закономірностей:
- обідок навколо калюж самий безпечний,
- також безпечно обходити по траві,
- інколи безпечніше пройти по калюжі (якщо вона не виглядає на глибоку) а не довкола, бо на дні калюжі тверді частинки ,що не дозволяють воді втікти. але треба точно памятати, як той участок виглядає у сухому вигляді, бо там може бути глина
- чим світліший грунт, тим небезпечніший (знову ж таки глина!)
- безпечно ходити по втрамбованим машинами коліям
- і часом краще обирати високі участки, бо чим вище, тим скорше вода звідти втікає вниз.
2. Ґрунтознавство
Склад нашого ґрунту мінливий. До нашого південного солонцюватого середньопотужного слабогумусованого важгосуглинкового чернозему на лісовому суглинку (напевно :)) домішалась (як вже було зазначено вище) глина з глибоких слоїв, рештки будівельного сміття і щебінки, яким люди намагаються притрусити той чернозем, картонки, якими люди вистеляють шлях через особливо небезпечні ділянки, та ін.
У ґрунта є декілька агрегатних станів:
а. сухий (це нудно :))
б. мокрий, який у свою чергу розподіляється на:
- мокрий під час дощу. рідкий, майже не прилипає до взуття, а якщо й прилипає, до дощ зверху одразу миє. мінус - заляпуються штани.
- мокрий через деякий час після дощу (залежить від температури оточуючого середовища і інтенсивності дощів). в'язкий. прилипає шматками до взуття і сповільняє крок. якщо взуття нещільно закріплене на нозі, можна його загубити
- майже сухий. його небезпека в тому, що концентрація уваги послаблюється і можна випадково добряче встрєгнути.
в. заморожений. у нас в зимку він такий буває рано-вранці і ввечеррі. небезпека в тому, що можна випадково добряче гепнутись.
3. Тренування памяті
Треба у голові тримати як рельєф цього сезону осінь/зима, так і стан на ранок, бо коли вертаюсь увечері по темряві треба тримати у голові всі небезпечні участки і приблизний маршрут.
Ніяких навушників увечері! За неможливості бачити під ногами, треба слухати болото, як воно чвякає, хлюпає, наскільки глибоко встрягають ноги. І в залежності від того коригувати хід. У місячні ночі, коли трохи видно, треба уникати світлих і блискучих плям.
4. Дизайн взуття
- Ніяких високих підборів, ясношо, бо воно добряче встрягають.
- Взуття має бути якнайбільш обтікаєме, з мінімумальним проміжком між верхньою частиною і підошвою, з якнайменш нерельєфною підошвою - все щоб нікуди болото не забивалось.
- Ніякого чорного взуття, найкраще середньо-коричневе чи бежеве.
- Ніякої замші (ех....)
Найкраще цим всім факторам відповідають... кальоші!
Я дуже люблю кальоші, особливо коли вони всередині хутряні. З ними нічого не страшно, з ними можна у будь-яку ґвадзю.
Мінус тільки в їхній асоціальності, в місті їм не місце.
У моєму випадку ситуація ускладнюється тим, що на роботі такий ніжний коврик:
А вонооооо отаке:
На цьому призупиняю своє дослідження. Stay tuned soiled!