154. Марчук-2. В начале 43г. у ОУН в лесу были только отряды Качинского и Коробки на Полесье
Продолжаю конспектировать Марчука (предыдущий пост - тоже по Марчуку). ОУНовского толка историк. Все стереотипы ОУН(б), но много фактуры.
Значит, согласно Марчуку к началу 43г. ОУН почти ничего из действующих боевых отрядов еще не имела. Только отряды Качинского и Коробки на Полесье. В феврале после начала перехода к партизанской войне в лес ушли 3 сотни на Полесье и Волыни. И лишь в марте начался взрывной рост отрядов ОУН за счет массового ухода в лес местной немецкой полиции из числа украинцев. Именно тогда началось реальное возвышение Клима Савура.
В принципе, это сочетается с воспоминаниями Бульбы. Он пишет, что еще в начале 42г., в январе ОУН(б) противилась началу активной партизанской войны и перешла к ней в феврале или в марте (уточнить по воспоминаниям).
Отряды Качинского и Коробки, судя по Марчуку, возникли стихийно и сначала ориентивроались, похоже, на Бульбу. Покрайней мере, качинский был с ним на связи. Более того, Качинский использовал название Полесская сечь раньше Бульбы, еще во время удара по полякам под Яновом-Полесским в сентябре 39г. Просто местный активист (напоминает атаманщину)?
***
4. ПОСИЛЕННЯ І ПОШИРЕННЯ БОЄВИХ ДІЙ УПА
Вже перші бої УПА з німецьким окупантом та з большевицькими й польськими бандами викликали в українського населення Полісся й Волині захоплення. В ряди УПА стали масово напливати поліщуки й волиняки так, що вже в лютому 1943 р. крім відділів Остапа й Коробки діє на терені Полісся й Волині три нові сотні УПА: сотня командира Дороша, сотня к-ра Крука і сотня к-ра Гонти. В березні 1943 р. до УПА переходить багато станиць української допоміжної поліції, згл. міліції. Завдяки тому, згадані сотні перетворюються в курені, крім цього повстають нові сотні й курені УПА, як от: курінь командира Голобенка з трьома сотнями (сотня к-ра Байди, сотня к-ра Кубіка й сотня к-ра Залізняка), курінь к-ра Щуки, курінь к-ра Яреми. Цілість приймає офіційну назву УПА-Північ, головним командиром її стає Клим Савур-Охрім, Провідник ОУН на Північно-Західніх Українських Землях. (Правдиве прізвище Роман Клячківський; згинув в бою з большевиками на Оржівському Хуторі, Клеванського району, Рівненської области в дні 12 лютого 1945 р.)
В травні і червні 1943 р. відділи УПА в постійних боях з німецькими поліційними, а то й військовими частинами, опановують все Полісся та Волинь, обмежуючи панування німців на тих теренах виключно тільки до міст, головних шосейних шляхів та залізничних ліній. Одночасно УПА унешкідливила польські "пляцуфкі" та звузила терени, опановані большевицькими партизанами до окремих, невеличких лісових просторів.
В травні 1943 р. згинув в сутичці з УПА шеф гілерівських спецвідділів СД Люце з цілим своїм штабом, наткнувшись на відділ українських партизан на шляху Ковель-Рівне при повороті з інспекції своїх працівників у "райхскомісаріяті" України.
Німецьке командування пробує прийти німецьким поліційним частинам на допомогу і висилає для ліквідації УПА на Волині й Поліссі дивізію війська, що складалася з полку СС-ів, двох полків мадярів, полку козаків і відділу німецької жандармерії. Та це підприємство скінчилося повною невдачею. Зручно маневруючи повстанчими відділами, командування УПА заставило німців розділити дивізію на менші боєві частини, а тоді в низці боїв нанесла УПА тим частинам нищівні удари. Так, наприклад, в бою під Вербами згинуло 120 німецьких вояків, біля села Шумське - 30, в Острозі - 32, в Мізочі - 11. Мадярські полки розлетілись зовсім, а частина козаків перейшла до УПА.
Весною 1943 р. починають стихійно організуватися відділи УПА на Правобережжі. В Холодному Ярі починає діяти відділ УПА під командуванням командира Костя, наддніпрянця, кол. старшини Червоної Армії, а в Уманьщині відділ під командуванням к-ра Остапа, теж наддніпрянця. Душею того руху був 60-літній Дід Тарас, шеф штабу відділу Холодного Яру, колишній учасник повстанських боїв у Холодному Ярі після першої світової війни. На допомогу тим відділам відходить з Волині 6 сотень УПА під командуванням к-ра Енея. Так приходить до створення другої частини УПА щодо терену дій "УПА-Південь" під командуванням к-ра Батька, Провідника Генеральної Округи ОУН на Осередньо-Українських Землях. (Дійсне прізвище - Омелян Грабець, родом з Чесанівщини, загинув в бою з большевиками на Вінниччині 10 червня 1944 року.)
Літом 1943 р. починає переорганізовуватись в повстанську армію Українська Народня Самооборона в Галичині. Цією справою керує полк. Шелест, недавній шеф штабу УПА-Північ, який по остаточному переорганізуванні й поширенні УНС на "УПА-Захід" стає її командиром. (Справжнє ім'я полк. Шелеста - Василь Сидор, уродженець Сокальщини, Краєвий Провідник ОУН в Карпатському Краю. від 1943 р., Головний Суддя ОУН; згинув в бою з большевиками в перегінському районі, станиславівської области в дні 17. квітня 1949 р.).
В зв'язку з цим територіяльним поширенням дій УПА та повстанням двох нових військових груп УПА-Захід і УПА-Південь для керівництва цілости повстає Головна Команда УПА, що її зав'язком стає КВШ - Краєвий Військовий Штаб Проводу ОУН під керівництвом сот. Романа Шухевича, переіменований у зв'язку з цим на ГВШ - Головний Військовий Штаб. Осінню 1943 р. рішенням Головного Командування УПА твориться пост Головного Командира УПА, що ним стає Роман Шухевич під псевдом Тарас Чупринка (зразу в ранзі підполковника, а від 22. січня 1946 р., постановою УГВР, в ранзі генерала).
Осінню 1943 р. повстають перші повстанські відділи на Буковині й Бесарабії, що приймають тимчасову назву БУСА - Буковинська Українська Самооборонна Армія.
В травні 1944 р. відділи БУСА переймають загальну назву УПА й об'єднавшись, стають територіяльно-адміністраційною складовою частиною УПА-Захід.
З замітніших боєвих дій УПА-Південь треба згадати зліквідування в червні 1943 р. німецької поліційної школи біля Житомира, яка числила 260 люда залоги, розгром німецьких частин під селом Устинівка, Потиївського району, 26 липня 1943 р., в якому німці втратили понад сто люда вбитими і раненими, розгром большевицьких партизан в липні 1943 р. в селі Камінка, Ярунського району, який коштував большевиків 66 партизан вбитими і багато раненими.
УПА-Захід переходить своє боєве хрищення восени 1943 р. Опис цього стрічаємо в журналі "До зброї". З огляду на те, що в ньому подано теж характеристику тодішнього стану в Галичині, наводимо його в цілості:
"Кінець 1943 р. на Західньо-Українських Землях позначився замітним скріпленням німецького терору та боєвими діями проти зростаючого українського повстанського руху, зокрема в карпатському просторі.
Пригривкою до великого німецького зимового наступу, була друга акція на повстанський табір у Коломийщині, в перших днях листопада. Масова концентрація ворожих сил та їх розташування у великому просторі вказували на широко запляновану акцію.
Під сильним ворожим наступом, по кількаденних завзятих боях, відділ почав відступати. Ворог, продовжуючи переслідування повстанчого відділу, перевів одночасно небувалих досі розмірів терористичну акцію серед цивільного населення.
Масові облави в Станиславові (театр), в Надвірянщині, Делятинщині, Коломийщині та епілоги цих облав розстріли, запроторювання до концтаборів і депортації на важкі роботи до Німеччини, мали бути засобами для створення прірви між населенням і повстанськими відділами, щоб потім можна було легко з ними розправитися. Акомпаніяментом до тієї хвилі німецького терору були скрізь насильно організовані збори з вияснюванням та погрозами а далі летючки до повстанських відділів з закликом виходити з лісу і складати зброю.
Все те коротко зводилося до одного: киньте зброю, припиніть усякий спротив, спокійно наповняйте дальше тюрми і концтабори, давайте себе вистрілювати, йдіть на кагоржні роботи в німецьиі шахти та до німецьких фабрик під англійські бомби. Одним словом - займайте "відповідне місце", призначене українському народові в "Новій Европі".
Весь цей терор по суті не був для українського народу нічим новим. Те саме діялося й дотепер, тільки в іншій формі. Коли вчора арештований пропадав безслідно, тихо закатований в тюрмі, - то сьогодні, щоб залякати населення, стріляли його прилюдно в середмісті. Коли ще вчора молодь, наловлену під час облав, завантажували до заквітчаних поїздів у дорогу на каторгу в супроводі орхестри і на глум виголошувано до цих "добровольців" гучні промови з подяками, то сьогодні в приступі скаженої люті, щиро відкривано правдиві перспективи, що ждали цих каторжників.
Ніякі ворожі заходи не могпи спинити стихійного українського руху, ніщо не могло роз'єднати народніх мас з їхніми збройними відділами, ніщо не могло приневолити нарід зрезигнувати зі збройної самооборони та боротьби.
Повстанський відділ, заатакований в Коломийщині, по кількох днях успішно відв'язався від ворога. Акція проти нього скінчилася. Його розділено на два менші відділи. Один запишився в Коломийщині, другий в десятиденному марші (16-26.ХІ.) перейшов до Чорного Лісу під Станиславовом.
Повстанські сили в горах замітно послабли. Відділи Тернопіпьської та Львівської областей по закінченні вишколу в горах відійшли на свої терени, щоб там стати зав'язком нових сил. На місці залишилися тільки відділи гірських областей.
Молоді збройні частини Української Народньої Самооборони (таку офіційну назву мали галицькі повстанські відділи до часу влучення їх в УПА, до кінця 1943 р.) стояли напередодні своєї першої зими.
Активність ворожої розвідки та концентрація сил по всіх осередках Підкарпаття вказували на те, що ворог плянує дальші акції в горах проти УНС. Своїми ударами під час прикрої непогоди на порозі зими, наїздник хотів до решти зламати спротив Українського народу. Положення було незвичайно критичне. Рішено прийняти бій і за всяку ціну його видержати. На ворожий наступ не прийшлося довго ждати. Перший ворожий удар був спрямований на Чорний Ліс під Станиславовом. Вранці 27.ХІ. великими силами, при співучасти летунства, наступали німці з Майдану, Пасічі й Завою, і коло год. 12-ої тісним перстнем замкнули табори повстанських відділів. Почався нерівний бій. Велика ворожа перевага не залякала нікого. Старшини і стрільці були свідомі, що тут вирішиться важне питання. Ворог, який скочив до наступу із самопевністю, мав уже в перших хвилинах важкі втрати та зрозумів, що перед ним твердий противник. В повстанські руки попала радіовисильня, чим значно утруднено ворогові правильний зв'язок у лісовій гущавині. Цю шансу використано вповні. Обороняючись з усіх боків, відділи перейшли до сильних протинаступів на двох точках, щоб вирізати та зліквідувати частину ворожого перстеня. По кількох годинах важких змагань, у рукопашних боях, осягнено намічену мету. Майже одночасно в двох місцях проломано ворожий перстень. Поданий у ворожих лавах знак до відступу викликав у них панічну втечу. Доля загроженого відтинка була вирішена. Темна, листопадова ніч, яка скоро залягла над густим лісом, стала на перешкоді правильному переслідуванню ворога, що втікав.
Перший удар цього зимового наступу покінчився для ворога втратою понад 60 вбитими. Власні жертви обмежувалися до 4 вбитих і 11 ранених. Крім радіовисильні здобуто зброю і муніцію.
По селах, що з острахом ждали висліду цього великого бою, лискавкою рознеслася вістка про розгром ворожих сил. Радістю наповнялися їхні серця на вид ворога, що панічно втікав підводами, наповненими вбитими і раненими. Повна посвяти опіка над раненими старшинами і стрільцями була черговим доказом нерозривности вузлів, що лучили нарід з повстанцями.
Ворожий наступ послідовно продовжувався. Черговий удар був спрямований на Самбірщину. В перших днях грудня німці силою двох полків заатакували невеликий повстанський відділ коло села Недільна. Та й цим разом ворогові не пощастило. У важкому цілоденному бою 4.ХІІ., при власних втратах 34 вбитими, криваво зламано ворожий наступ. У майже бєзнадійному положенні повстанців одна чота сміливим маневром прорвалася незамітно на ворожі зади і несподіваним наступом завдала ворогові рішальний удар. На полі нараховано понад 160 вбитих німців.
Концентруючи всі свої сили, що ними диспонував тоді ворог на Підкарпатті, він у днях 11 і 12 (грудня 1943 р.) розпочав великий наступ на третій повстанський відділ в Долинщині. Першого дня, кинувши до окружального маневру великі сили, ворог замикав перстень довкола чотирокутника між селами: Кропивник - Кальна - Слобода Болехівська - Липа - Мізунь. З уваги на некорисне положення цього чотирокутника відділ пересунено кілька кілометрів на південь та скріплено його сили, приєднавши до нього другий менший відділ, що стояв на межах Скільщини. Цай маневр виконано зручно, на кілька годин перед затісненням ворожого перстеня. Нове положення утруднювало ворогові окружения повстанських сил та приневолювало його йти до бою чоловим наступом. Вигідне запілля повстанців, високі лісисті гори, що тягнулися кількадесять кілометрів у глибину, відібрало противникові охоту до дальшої акції. Наступного дня ворог задовольнився спаленням таборів відділів на окруженому чотирокутникові, та ніччю незамітно відступив.
Велика збройна акція проти Української Народньої Самооборони, акція, що мала завдання на порозі зими цілковито зліквідувати зародок повстанської сили в Карпатах, натрапила на рішучий спротив так збройних відділів, як і народніх мас, і у висліді принесла ворогові велику невдачу.
Дати 27.ХІ. та 4.ХІІ.1943 є для західньо-українських повстанських відділів, зокрема для відділів карпатського простору, історичними датами великої ваги. Молоді, слабі ще збройні частини українського народу рішилися в цих днях сміло виступати проти жорстокої дійсности та в одвертих, повних героїзму боях дати відповідь "бути чи не бути". Розгромлюючи ворога, вони не тільки заломили його офензиву проти себе, але у великій мірі відвернули мариво терору, яке грізно зависло над українським народом.
У висліді цієї великої перемоги повстанські відділи сходять частинно з гір та розташовуються по селах Підкарпаття. Вони дають почин до творення великих тривких "республік" УПА, та до пізньої весни вдержують т. зв. "Зимову республіку" в галицькому районі між Дністром і Лімницею. Розпорошені по селах Долинщини, Калущини, Станиславівщини та Коломийщини вони вишколюють нові курені, що в недалекому майбутньому мали сповнити великі завдання".
(До зброї", ч. 7-8, ст. 17-18.)
Першою боєвою акцією УНС-УПА був наскок в липні 1943 р. на карний табор в Святославі біля Сколього, в якому гештапо держало українську молодь, що відмовилась служити в "Бавдінсті", чи їхати на працю до Німеччини. Умовини побуту в цьому таборі були жахливі, типові для німецьких концтаборів смерти. Відділи УНС захопили табор, зліквідували гештапівську охорону та німецьку адміністрацію табору, а всіх в'язнів звільнено, перевозячи виснажених та покатованих на лікування до різних санітарних станиць УНС.
На окрему згадку заслуговує боротьба УНС з большевицькими партизанами.
Головним тереном дій червоних партизан, як ми вже згадували, було Полісся й Волинь. Помітною була їх діяльність теж на Наддніпрянщині. Найменш пригожою, а то й зовсім непригожою для діяльности червоної партизанки була Галичина. Та їх манили гірські масиви Карпат. Крім цього, большевицькому командуванні залежало на тому, щоб і тут викликати настрій непевности і страху перед ними. З цих мотивів весною 1943 р. з Лівобережжя вирушає кількатисячний загін большевицьких партизан під командуванням прославленого Колпака, який через Полісся, східнім краєм Волині, через Житомирщину і Кам'янець-Подільщину приходить в Тернопільську область Галичини і попри Бучач, Підгайці та Галич доходить пізнім літом 1943 р. до Карпат. В большевицькій літературі, виданій по закінченні другої світової війни, і сам Колпак і інші учасники його загону подають, що під час свого рейду в Карпати большевицькі партизани дуже часто підшивалися під УПА, надіваючи мазепинки з тризубами. (При тому інтересно відмітити, що всі вони твердять про приязнь і співпрацю УПА з німцями і в той же час описують, як то вони, маршуючи в мазепинках і з тризубами ховалися спішно, коли надходили німецькі частини. Так от, якщо б вони справді вірили в якусь приязнь УПА з німцями, то чого б їм тоді, замаскованим як відділ УПА, так критися перед своїми союзниками?). Командування УНС поставилось до большевицьких партизан так само, як поставилось до них вже перед тим командування та бійці УПА-Північ. В Карпати стягнено негайно більші відділи УНС і кинено їх проти загонів Колпака. Добре вишколені і дуже зручні в боях з регулярною німецькою армією, большевицькі партизани не всилі були встоятись в боротьбі з українськими повстанцями. Загони Колпака швидко розбито, а сам Колпак з горсткою недобитків утік скоро на схід.
До більших боїв УПА-Північ належить бій під Радовичами, р-ну Ковель, зведений з німцями в днях 7-8-9 вересня 1943 р.
Цей бій розгорнувся несподівано. В приготуванні була більша відплатна акція проти большевицьхих партизан та польських боївох, що сконцентрувалися були в польській колонії Засмики. Підготовою боєвої акції керував сам командир Військової Округи "Турів" к-р Вовчак. Для цього стягнув він три курені УПА: курінь к-ра Голобенка з сотнями к-ра Байди, к-ра Кубіка і к-ра Залізняка, курінь к-ра Щука та курінь к-ра Яреми, а також вишкільну сотню артилерії під командою к-ра Розважного. Та викликаний в пильних справах до Головної Команди к-р Вовчак передав керування акцією свому заступникові к-рові Рудому. Тимчасом сотня к-ра Байди, яка повинна була забльокувати шлях Ковель-Радловичі, щоб не допустити польську поліцію з Ковля на допомогу польсько-большевицьким партизанам в Засмиках, наткнулась на автоколону німецького війська. Як опісля виявилось, це була німецька військова частина силою 420 люда, яка їхала до фільварків та на села грабити харчі. Сотня к-ра Байди вступила в бій з ніицями, на допомогу їй прийшла сотня к-ра Кубіка. Німецьку частину розбито. Німці залишили 5 вбитими і 11 полоненими і втекли до Ковля.
Ранком чергового дня на місце бою прибула з Ковля німецька військова частина силою одного полку з танкеткою і двома панцерними автами, а залізничим шляхом Ковель - Володимир Волинський прибув німецький панцерник. Прийшло до завзятих дводенних боїв, в яких німців цілковито розгромлено. Не орієнтуючись зовсім в кількості та в розміщенні повстанських сил, німці повелись надто свобідно і тим самі виставили себе на дошкульні удари частин УПА. Надто, в німецькому панцернику вже на початку бою знищено радіоприймач і він, не визнаючись в розгорненій боєм ситуації, засипав гарматнім вогнем німецькі частини, які заняли були позиції сотні УПА, що відступила під натиском німців. Під вечір другого дня розбитий німецький полк відступив до Ковля. В дводенних боях німці, згідно з їх власними заподаннями, втратили вбитими і раненими 208 бійців. Втрати повстанців виносили 16 убитих і 3 ранених. Добиччю УПА були 3 скоростріли, 56 крісів та велика кількість муніції. Перемогу вшановано Службою Божою, яку на спільній могилі поляглих бійців УПА відправили місцевий парох та капелян УПА о. Лев.
Найближчого дня з Ковля над'їхали нові німецькі військові частини, що прямували на Радовичі. УПА привітала їх гарматнім вогнем. Та німці у бій не вступали. Забравши з побоєвища попередніх днів своїх убитих, вони поспішно відступили до Ковля.
Останній великий бій з німецькими військовими частинами звела УПА-Захід в днях 9-16 липня 1944 р. у скільщині біля с. Кам'янки і Липа. Цей бій відбувся в час, коли большевики підходили вже до Львова і в німецьких руках залишились ще тільки невеликі окраїни українських земель. Можливо, що німці плянували розбудовувати свої оборонні позиції в Карпатах і в зв'язку з цим хотіли прочистити Карпати від українських повстанців.
9 липня 1944 р. дві німецькі дивізії почали наступ з двох сторін. - Зі шляху Синевідсько-Рожанка та зі сторони Болехова через Тисів і Прязу, - на становища УПА в районі Кам'янка-Липа. На тому відтинку, в околиці села Липа, перебувала тоді старшинська школа УПА "Олені", підстаршинська школа "Беркути", військова лічниця УПА з ок. 40 важко раненими та два курені УПА - курінь к-ра Різуна і курінь к-ра Козака. Інформації про сили ворога та його пляни одержало командування УПА від одного німецького старшини й двох підстаршин, яких захоплено в полон при зліквідуванні німецького панцерного авта біля Кам'янки.
Командування УПА, - к-р ВО ІV майор Гуцул, к-р старшинської школи майор Поль, - постановили прийняти бій.
Ранком 9 липня німецькі частини, що наступали зі сторони Болехова, заатакували курінь сотн. Різуна, що заздалегідь зайняв дуже вигідні для оборони й добре замасковані позиції в околиці гори Лопата. Німці попали тут відразу під дуже цільний вогонь повстанських сотень. Перегрупувавшись, німці пробували наступати вдруге, та по кількох годинах безуспішного наступу з великими втратами відступили. В наступ пішов полк мадярів. Та після барабанного вогню повстанської артилерії мадяри в неладі втекли, викликаючи цим замішання й серед німців. (Між УПА та мадярами був вже тоді договір про взаїмний ненапад і мадярське командування полка обіцяло вже перед боєм втікати в неладі як тільки УПА обстріляє їх нешкідливим для них гарматиім вогнем).
Після пополудня, одержавши допомогу зі сторони Либохори, німці поновили свій наступ. Тимчасом сотні УПА вспіли вже відтягнути всю свою важку зброю до бункрів на горі Лопаті і тепер, нібито під тиском наступаючих німців, охоронні частини перевели пляновий відступ до бункрів. В розгарі наступу німці підсунулись за ними аж під бункри і - в вогні гармат і скорострілів, що висунулись з бункрів, дуже густо встелили своїми трупами все підніжжя Лопати. Зрозумівши безглуздя фронтового наступу на лінію бункрів, німці відступили до сіл Камінка, Бряза і Либохора.
Ніччю підтягнули німці під Лопату важку артилерію. А повстанці в той же час, сподіючись цього, опустили Лопату, неспостережно перейшли на тили німецької артилерії і, коли вранці німці почали основний обстріл Лопати, повстанці позривали на шляхах всі мости, відтинаючи так сполуку німецьких частин з запілпям. Щойно по "здобутті" порожніх бункрів на Лопаті німці зорієнтувалися в положенні й почали відступ. Та тут, при кожному зірваному мості сипався на них вогонь розсіяних по горах повстанських скорострільних гнізд.
12 липня з Долини прибула нова німецька дивізія. Та вона не пішла в наступ, а ограничилась до кількаденного обстрілювання гарматнім вогнем недавніх повстанських позицій, знищивши при тому до тла приміщення старшинської школи та лічниці. На щастя всю залогу старшинської школи було вже перед тим переведено на верхи Яворинки, а ранених перевезено з лічниці на села Липу, Лужки і Слободу.
14 липня відступили на Болехів дві перші німецькі дивізії, а 16-го третя дивізія до Долини. При тому, на частини, які відступали на Болехів, зорганізовано було ще одну засідку між Брязою і Тисовом, яка нанесла ворогові, що спокійно маршував, ще один болючий удар. Втрати німців в тих шестиденних боях були величезні. Частини УПА втратили ледве кількадесять бійців вбитими і раненими.
Наведені детальні описи трьох більших боїв УПА з німцями, в яких німці наступали силами дивізій, ілюструють партизанську тактику боїв УПА, завдяки якій відділи УПА при мінімальних власних втратах могли наносити ворогові дуже дошкульні удари.
З більших боїв групи УПА-Північ слід згадати бій між селами Карпилівка і Ленчин, бій між Немовичами й Малинськом, та бій юнаків між Вількою і Яполоттю.
Бій між селами Карпилівка і Ленчин на Рівенщині звели відділи УПА з сильним загоном большевицьких партизан-парашутистів 14 червня 1943 р. Большевицький загін в запеклому бою розгромлено, на полі бою залишили большевики 6 вбитих і 36 ранених своїх бійців. Повстанці здобули у ворожому таборі канцелярію, багато зброї, муніції та награбоване в довколишніх селян майно. В канцелярії було багато цінних документів про пляни большевицьких парашутистів щодо боротьби проти визвольних змагань українського народу.
Бій між станціями Немовичі й Малинськ на залізничному шляху Рівне-Сарни звели дві сотні УПА - сотня Дороша і сотня Яреми з каральним відділом німецького гештапа силою 150 люда. Ніччю з 23 на 24 червня 1943 р. зірванням шин здержано гестапівський відділ, що їхав палити села, і знищено його дощенту. Добиччю повстанців була велика кількість німецької автоматичної зброї та амуніції. В бою були ранені оба командири УПА Дорош і Ярема.
В бою між селами Вілька і Яполоть на Рівенщині в дні 18 липня 1943 р. юнацька вишкільна група УПА під командуванням к-ра Цигана розбила відділ німецької жандармерії. Німці втратили 19 вбитими і більшу кількість раненими, яких, тікаючи, забрали зі собою. Це була перша "практична вправа" вишкільного відділу молодих українських юнаків, які рішили розмовляти з окупантом - зброєю.
Звичайно відділи УПА виминали великих боїв, а надто боїв з німецькою армією. Удари УПА були спрямовані насамперед проти німецької адміністрації і проти німецької поліції. Низка більших боїв з військовими частинами піднесла авторитет УПА в очах своїх і чужих, бо всі побачили, що УПА спроможна успішно протиставитись навіть більшим німецьким військовим з'єднанням, які послуговуються важкою артилерією, танками і навіть літаками.
Сили УПА зросли на початку 1944 р. до кругло 50 куренів власних та 15 куренів заприязнених народів. В хвилі приходу большевиків на західньо-українські землі кількість бійців УПА доходили до 80.000 українців і около 20.000 чужонаціонального елементу. Крім цього до диспозиції командування УПА стояла сітка українського підпілля, революційної ОУН та її симпатиків, кількістю понад 100.000 люда. Таку оцінку знаходимо теж в документах з тодішніх часів німецької військової та поліційної розвідки.
Для вишколу командирів було зорганізовано за німецької окупації низку підстаршинських шкіл та три старшинські: старшинська школа УПА-Північ під керівництвом пор. Польового і полк. Гончаренка-Ступницького, старшинська школа УПА-Захід під керівництвом пор. Хмеля і старшинська школа "Олені" під керівництвом пор. Польового. Докладніше про ті школи подано в окремому розділі нашого начерку, присвяченому розглядові організаційної побудови УПА.
Петро Мірчук. Українська Повстанська Армія 1942-1952.
http://lib.oun-upa.org.ua/mirczuk/r104.html
Значит, согласно Марчуку к началу 43г. ОУН почти ничего из действующих боевых отрядов еще не имела. Только отряды Качинского и Коробки на Полесье. В феврале после начала перехода к партизанской войне в лес ушли 3 сотни на Полесье и Волыни. И лишь в марте начался взрывной рост отрядов ОУН за счет массового ухода в лес местной немецкой полиции из числа украинцев. Именно тогда началось реальное возвышение Клима Савура.
В принципе, это сочетается с воспоминаниями Бульбы. Он пишет, что еще в начале 42г., в январе ОУН(б) противилась началу активной партизанской войны и перешла к ней в феврале или в марте (уточнить по воспоминаниям).
Отряды Качинского и Коробки, судя по Марчуку, возникли стихийно и сначала ориентивроались, похоже, на Бульбу. Покрайней мере, качинский был с ним на связи. Более того, Качинский использовал название Полесская сечь раньше Бульбы, еще во время удара по полякам под Яновом-Полесским в сентябре 39г. Просто местный активист (напоминает атаманщину)?
***
4. ПОСИЛЕННЯ І ПОШИРЕННЯ БОЄВИХ ДІЙ УПА
Вже перші бої УПА з німецьким окупантом та з большевицькими й польськими бандами викликали в українського населення Полісся й Волині захоплення. В ряди УПА стали масово напливати поліщуки й волиняки так, що вже в лютому 1943 р. крім відділів Остапа й Коробки діє на терені Полісся й Волині три нові сотні УПА: сотня командира Дороша, сотня к-ра Крука і сотня к-ра Гонти. В березні 1943 р. до УПА переходить багато станиць української допоміжної поліції, згл. міліції. Завдяки тому, згадані сотні перетворюються в курені, крім цього повстають нові сотні й курені УПА, як от: курінь командира Голобенка з трьома сотнями (сотня к-ра Байди, сотня к-ра Кубіка й сотня к-ра Залізняка), курінь к-ра Щуки, курінь к-ра Яреми. Цілість приймає офіційну назву УПА-Північ, головним командиром її стає Клим Савур-Охрім, Провідник ОУН на Північно-Західніх Українських Землях. (Правдиве прізвище Роман Клячківський; згинув в бою з большевиками на Оржівському Хуторі, Клеванського району, Рівненської области в дні 12 лютого 1945 р.)
В травні і червні 1943 р. відділи УПА в постійних боях з німецькими поліційними, а то й військовими частинами, опановують все Полісся та Волинь, обмежуючи панування німців на тих теренах виключно тільки до міст, головних шосейних шляхів та залізничних ліній. Одночасно УПА унешкідливила польські "пляцуфкі" та звузила терени, опановані большевицькими партизанами до окремих, невеличких лісових просторів.
В травні 1943 р. згинув в сутичці з УПА шеф гілерівських спецвідділів СД Люце з цілим своїм штабом, наткнувшись на відділ українських партизан на шляху Ковель-Рівне при повороті з інспекції своїх працівників у "райхскомісаріяті" України.
Німецьке командування пробує прийти німецьким поліційним частинам на допомогу і висилає для ліквідації УПА на Волині й Поліссі дивізію війська, що складалася з полку СС-ів, двох полків мадярів, полку козаків і відділу німецької жандармерії. Та це підприємство скінчилося повною невдачею. Зручно маневруючи повстанчими відділами, командування УПА заставило німців розділити дивізію на менші боєві частини, а тоді в низці боїв нанесла УПА тим частинам нищівні удари. Так, наприклад, в бою під Вербами згинуло 120 німецьких вояків, біля села Шумське - 30, в Острозі - 32, в Мізочі - 11. Мадярські полки розлетілись зовсім, а частина козаків перейшла до УПА.
Весною 1943 р. починають стихійно організуватися відділи УПА на Правобережжі. В Холодному Ярі починає діяти відділ УПА під командуванням командира Костя, наддніпрянця, кол. старшини Червоної Армії, а в Уманьщині відділ під командуванням к-ра Остапа, теж наддніпрянця. Душею того руху був 60-літній Дід Тарас, шеф штабу відділу Холодного Яру, колишній учасник повстанських боїв у Холодному Ярі після першої світової війни. На допомогу тим відділам відходить з Волині 6 сотень УПА під командуванням к-ра Енея. Так приходить до створення другої частини УПА щодо терену дій "УПА-Південь" під командуванням к-ра Батька, Провідника Генеральної Округи ОУН на Осередньо-Українських Землях. (Дійсне прізвище - Омелян Грабець, родом з Чесанівщини, загинув в бою з большевиками на Вінниччині 10 червня 1944 року.)
Літом 1943 р. починає переорганізовуватись в повстанську армію Українська Народня Самооборона в Галичині. Цією справою керує полк. Шелест, недавній шеф штабу УПА-Північ, який по остаточному переорганізуванні й поширенні УНС на "УПА-Захід" стає її командиром. (Справжнє ім'я полк. Шелеста - Василь Сидор, уродженець Сокальщини, Краєвий Провідник ОУН в Карпатському Краю. від 1943 р., Головний Суддя ОУН; згинув в бою з большевиками в перегінському районі, станиславівської области в дні 17. квітня 1949 р.).
В зв'язку з цим територіяльним поширенням дій УПА та повстанням двох нових військових груп УПА-Захід і УПА-Південь для керівництва цілости повстає Головна Команда УПА, що її зав'язком стає КВШ - Краєвий Військовий Штаб Проводу ОУН під керівництвом сот. Романа Шухевича, переіменований у зв'язку з цим на ГВШ - Головний Військовий Штаб. Осінню 1943 р. рішенням Головного Командування УПА твориться пост Головного Командира УПА, що ним стає Роман Шухевич під псевдом Тарас Чупринка (зразу в ранзі підполковника, а від 22. січня 1946 р., постановою УГВР, в ранзі генерала).
Осінню 1943 р. повстають перші повстанські відділи на Буковині й Бесарабії, що приймають тимчасову назву БУСА - Буковинська Українська Самооборонна Армія.
В травні 1944 р. відділи БУСА переймають загальну назву УПА й об'єднавшись, стають територіяльно-адміністраційною складовою частиною УПА-Захід.
З замітніших боєвих дій УПА-Південь треба згадати зліквідування в червні 1943 р. німецької поліційної школи біля Житомира, яка числила 260 люда залоги, розгром німецьких частин під селом Устинівка, Потиївського району, 26 липня 1943 р., в якому німці втратили понад сто люда вбитими і раненими, розгром большевицьких партизан в липні 1943 р. в селі Камінка, Ярунського району, який коштував большевиків 66 партизан вбитими і багато раненими.
УПА-Захід переходить своє боєве хрищення восени 1943 р. Опис цього стрічаємо в журналі "До зброї". З огляду на те, що в ньому подано теж характеристику тодішнього стану в Галичині, наводимо його в цілості:
"Кінець 1943 р. на Західньо-Українських Землях позначився замітним скріпленням німецького терору та боєвими діями проти зростаючого українського повстанського руху, зокрема в карпатському просторі.
Пригривкою до великого німецького зимового наступу, була друга акція на повстанський табір у Коломийщині, в перших днях листопада. Масова концентрація ворожих сил та їх розташування у великому просторі вказували на широко запляновану акцію.
Під сильним ворожим наступом, по кількаденних завзятих боях, відділ почав відступати. Ворог, продовжуючи переслідування повстанчого відділу, перевів одночасно небувалих досі розмірів терористичну акцію серед цивільного населення.
Масові облави в Станиславові (театр), в Надвірянщині, Делятинщині, Коломийщині та епілоги цих облав розстріли, запроторювання до концтаборів і депортації на важкі роботи до Німеччини, мали бути засобами для створення прірви між населенням і повстанськими відділами, щоб потім можна було легко з ними розправитися. Акомпаніяментом до тієї хвилі німецького терору були скрізь насильно організовані збори з вияснюванням та погрозами а далі летючки до повстанських відділів з закликом виходити з лісу і складати зброю.
Все те коротко зводилося до одного: киньте зброю, припиніть усякий спротив, спокійно наповняйте дальше тюрми і концтабори, давайте себе вистрілювати, йдіть на кагоржні роботи в німецьиі шахти та до німецьких фабрик під англійські бомби. Одним словом - займайте "відповідне місце", призначене українському народові в "Новій Европі".
Весь цей терор по суті не був для українського народу нічим новим. Те саме діялося й дотепер, тільки в іншій формі. Коли вчора арештований пропадав безслідно, тихо закатований в тюрмі, - то сьогодні, щоб залякати населення, стріляли його прилюдно в середмісті. Коли ще вчора молодь, наловлену під час облав, завантажували до заквітчаних поїздів у дорогу на каторгу в супроводі орхестри і на глум виголошувано до цих "добровольців" гучні промови з подяками, то сьогодні в приступі скаженої люті, щиро відкривано правдиві перспективи, що ждали цих каторжників.
Ніякі ворожі заходи не могпи спинити стихійного українського руху, ніщо не могло роз'єднати народніх мас з їхніми збройними відділами, ніщо не могло приневолити нарід зрезигнувати зі збройної самооборони та боротьби.
Повстанський відділ, заатакований в Коломийщині, по кількох днях успішно відв'язався від ворога. Акція проти нього скінчилася. Його розділено на два менші відділи. Один запишився в Коломийщині, другий в десятиденному марші (16-26.ХІ.) перейшов до Чорного Лісу під Станиславовом.
Повстанські сили в горах замітно послабли. Відділи Тернопіпьської та Львівської областей по закінченні вишколу в горах відійшли на свої терени, щоб там стати зав'язком нових сил. На місці залишилися тільки відділи гірських областей.
Молоді збройні частини Української Народньої Самооборони (таку офіційну назву мали галицькі повстанські відділи до часу влучення їх в УПА, до кінця 1943 р.) стояли напередодні своєї першої зими.
Активність ворожої розвідки та концентрація сил по всіх осередках Підкарпаття вказували на те, що ворог плянує дальші акції в горах проти УНС. Своїми ударами під час прикрої непогоди на порозі зими, наїздник хотів до решти зламати спротив Українського народу. Положення було незвичайно критичне. Рішено прийняти бій і за всяку ціну його видержати. На ворожий наступ не прийшлося довго ждати. Перший ворожий удар був спрямований на Чорний Ліс під Станиславовом. Вранці 27.ХІ. великими силами, при співучасти летунства, наступали німці з Майдану, Пасічі й Завою, і коло год. 12-ої тісним перстнем замкнули табори повстанських відділів. Почався нерівний бій. Велика ворожа перевага не залякала нікого. Старшини і стрільці були свідомі, що тут вирішиться важне питання. Ворог, який скочив до наступу із самопевністю, мав уже в перших хвилинах важкі втрати та зрозумів, що перед ним твердий противник. В повстанські руки попала радіовисильня, чим значно утруднено ворогові правильний зв'язок у лісовій гущавині. Цю шансу використано вповні. Обороняючись з усіх боків, відділи перейшли до сильних протинаступів на двох точках, щоб вирізати та зліквідувати частину ворожого перстеня. По кількох годинах важких змагань, у рукопашних боях, осягнено намічену мету. Майже одночасно в двох місцях проломано ворожий перстень. Поданий у ворожих лавах знак до відступу викликав у них панічну втечу. Доля загроженого відтинка була вирішена. Темна, листопадова ніч, яка скоро залягла над густим лісом, стала на перешкоді правильному переслідуванню ворога, що втікав.
Перший удар цього зимового наступу покінчився для ворога втратою понад 60 вбитими. Власні жертви обмежувалися до 4 вбитих і 11 ранених. Крім радіовисильні здобуто зброю і муніцію.
По селах, що з острахом ждали висліду цього великого бою, лискавкою рознеслася вістка про розгром ворожих сил. Радістю наповнялися їхні серця на вид ворога, що панічно втікав підводами, наповненими вбитими і раненими. Повна посвяти опіка над раненими старшинами і стрільцями була черговим доказом нерозривности вузлів, що лучили нарід з повстанцями.
Ворожий наступ послідовно продовжувався. Черговий удар був спрямований на Самбірщину. В перших днях грудня німці силою двох полків заатакували невеликий повстанський відділ коло села Недільна. Та й цим разом ворогові не пощастило. У важкому цілоденному бою 4.ХІІ., при власних втратах 34 вбитими, криваво зламано ворожий наступ. У майже бєзнадійному положенні повстанців одна чота сміливим маневром прорвалася незамітно на ворожі зади і несподіваним наступом завдала ворогові рішальний удар. На полі нараховано понад 160 вбитих німців.
Концентруючи всі свої сили, що ними диспонував тоді ворог на Підкарпатті, він у днях 11 і 12 (грудня 1943 р.) розпочав великий наступ на третій повстанський відділ в Долинщині. Першого дня, кинувши до окружального маневру великі сили, ворог замикав перстень довкола чотирокутника між селами: Кропивник - Кальна - Слобода Болехівська - Липа - Мізунь. З уваги на некорисне положення цього чотирокутника відділ пересунено кілька кілометрів на південь та скріплено його сили, приєднавши до нього другий менший відділ, що стояв на межах Скільщини. Цай маневр виконано зручно, на кілька годин перед затісненням ворожого перстеня. Нове положення утруднювало ворогові окружения повстанських сил та приневолювало його йти до бою чоловим наступом. Вигідне запілля повстанців, високі лісисті гори, що тягнулися кількадесять кілометрів у глибину, відібрало противникові охоту до дальшої акції. Наступного дня ворог задовольнився спаленням таборів відділів на окруженому чотирокутникові, та ніччю незамітно відступив.
Велика збройна акція проти Української Народньої Самооборони, акція, що мала завдання на порозі зими цілковито зліквідувати зародок повстанської сили в Карпатах, натрапила на рішучий спротив так збройних відділів, як і народніх мас, і у висліді принесла ворогові велику невдачу.
Дати 27.ХІ. та 4.ХІІ.1943 є для західньо-українських повстанських відділів, зокрема для відділів карпатського простору, історичними датами великої ваги. Молоді, слабі ще збройні частини українського народу рішилися в цих днях сміло виступати проти жорстокої дійсности та в одвертих, повних героїзму боях дати відповідь "бути чи не бути". Розгромлюючи ворога, вони не тільки заломили його офензиву проти себе, але у великій мірі відвернули мариво терору, яке грізно зависло над українським народом.
У висліді цієї великої перемоги повстанські відділи сходять частинно з гір та розташовуються по селах Підкарпаття. Вони дають почин до творення великих тривких "республік" УПА, та до пізньої весни вдержують т. зв. "Зимову республіку" в галицькому районі між Дністром і Лімницею. Розпорошені по селах Долинщини, Калущини, Станиславівщини та Коломийщини вони вишколюють нові курені, що в недалекому майбутньому мали сповнити великі завдання".
(До зброї", ч. 7-8, ст. 17-18.)
Першою боєвою акцією УНС-УПА був наскок в липні 1943 р. на карний табор в Святославі біля Сколього, в якому гештапо держало українську молодь, що відмовилась служити в "Бавдінсті", чи їхати на працю до Німеччини. Умовини побуту в цьому таборі були жахливі, типові для німецьких концтаборів смерти. Відділи УНС захопили табор, зліквідували гештапівську охорону та німецьку адміністрацію табору, а всіх в'язнів звільнено, перевозячи виснажених та покатованих на лікування до різних санітарних станиць УНС.
На окрему згадку заслуговує боротьба УНС з большевицькими партизанами.
Головним тереном дій червоних партизан, як ми вже згадували, було Полісся й Волинь. Помітною була їх діяльність теж на Наддніпрянщині. Найменш пригожою, а то й зовсім непригожою для діяльности червоної партизанки була Галичина. Та їх манили гірські масиви Карпат. Крім цього, большевицькому командуванні залежало на тому, щоб і тут викликати настрій непевности і страху перед ними. З цих мотивів весною 1943 р. з Лівобережжя вирушає кількатисячний загін большевицьких партизан під командуванням прославленого Колпака, який через Полісся, східнім краєм Волині, через Житомирщину і Кам'янець-Подільщину приходить в Тернопільську область Галичини і попри Бучач, Підгайці та Галич доходить пізнім літом 1943 р. до Карпат. В большевицькій літературі, виданій по закінченні другої світової війни, і сам Колпак і інші учасники його загону подають, що під час свого рейду в Карпати большевицькі партизани дуже часто підшивалися під УПА, надіваючи мазепинки з тризубами. (При тому інтересно відмітити, що всі вони твердять про приязнь і співпрацю УПА з німцями і в той же час описують, як то вони, маршуючи в мазепинках і з тризубами ховалися спішно, коли надходили німецькі частини. Так от, якщо б вони справді вірили в якусь приязнь УПА з німцями, то чого б їм тоді, замаскованим як відділ УПА, так критися перед своїми союзниками?). Командування УНС поставилось до большевицьких партизан так само, як поставилось до них вже перед тим командування та бійці УПА-Північ. В Карпати стягнено негайно більші відділи УНС і кинено їх проти загонів Колпака. Добре вишколені і дуже зручні в боях з регулярною німецькою армією, большевицькі партизани не всилі були встоятись в боротьбі з українськими повстанцями. Загони Колпака швидко розбито, а сам Колпак з горсткою недобитків утік скоро на схід.
До більших боїв УПА-Північ належить бій під Радовичами, р-ну Ковель, зведений з німцями в днях 7-8-9 вересня 1943 р.
Цей бій розгорнувся несподівано. В приготуванні була більша відплатна акція проти большевицьхих партизан та польських боївох, що сконцентрувалися були в польській колонії Засмики. Підготовою боєвої акції керував сам командир Військової Округи "Турів" к-р Вовчак. Для цього стягнув він три курені УПА: курінь к-ра Голобенка з сотнями к-ра Байди, к-ра Кубіка і к-ра Залізняка, курінь к-ра Щука та курінь к-ра Яреми, а також вишкільну сотню артилерії під командою к-ра Розважного. Та викликаний в пильних справах до Головної Команди к-р Вовчак передав керування акцією свому заступникові к-рові Рудому. Тимчасом сотня к-ра Байди, яка повинна була забльокувати шлях Ковель-Радловичі, щоб не допустити польську поліцію з Ковля на допомогу польсько-большевицьким партизанам в Засмиках, наткнулась на автоколону німецького війська. Як опісля виявилось, це була німецька військова частина силою 420 люда, яка їхала до фільварків та на села грабити харчі. Сотня к-ра Байди вступила в бій з ніицями, на допомогу їй прийшла сотня к-ра Кубіка. Німецьку частину розбито. Німці залишили 5 вбитими і 11 полоненими і втекли до Ковля.
Ранком чергового дня на місце бою прибула з Ковля німецька військова частина силою одного полку з танкеткою і двома панцерними автами, а залізничим шляхом Ковель - Володимир Волинський прибув німецький панцерник. Прийшло до завзятих дводенних боїв, в яких німців цілковито розгромлено. Не орієнтуючись зовсім в кількості та в розміщенні повстанських сил, німці повелись надто свобідно і тим самі виставили себе на дошкульні удари частин УПА. Надто, в німецькому панцернику вже на початку бою знищено радіоприймач і він, не визнаючись в розгорненій боєм ситуації, засипав гарматнім вогнем німецькі частини, які заняли були позиції сотні УПА, що відступила під натиском німців. Під вечір другого дня розбитий німецький полк відступив до Ковля. В дводенних боях німці, згідно з їх власними заподаннями, втратили вбитими і раненими 208 бійців. Втрати повстанців виносили 16 убитих і 3 ранених. Добиччю УПА були 3 скоростріли, 56 крісів та велика кількість муніції. Перемогу вшановано Службою Божою, яку на спільній могилі поляглих бійців УПА відправили місцевий парох та капелян УПА о. Лев.
Найближчого дня з Ковля над'їхали нові німецькі військові частини, що прямували на Радовичі. УПА привітала їх гарматнім вогнем. Та німці у бій не вступали. Забравши з побоєвища попередніх днів своїх убитих, вони поспішно відступили до Ковля.
Останній великий бій з німецькими військовими частинами звела УПА-Захід в днях 9-16 липня 1944 р. у скільщині біля с. Кам'янки і Липа. Цей бій відбувся в час, коли большевики підходили вже до Львова і в німецьких руках залишились ще тільки невеликі окраїни українських земель. Можливо, що німці плянували розбудовувати свої оборонні позиції в Карпатах і в зв'язку з цим хотіли прочистити Карпати від українських повстанців.
9 липня 1944 р. дві німецькі дивізії почали наступ з двох сторін. - Зі шляху Синевідсько-Рожанка та зі сторони Болехова через Тисів і Прязу, - на становища УПА в районі Кам'янка-Липа. На тому відтинку, в околиці села Липа, перебувала тоді старшинська школа УПА "Олені", підстаршинська школа "Беркути", військова лічниця УПА з ок. 40 важко раненими та два курені УПА - курінь к-ра Різуна і курінь к-ра Козака. Інформації про сили ворога та його пляни одержало командування УПА від одного німецького старшини й двох підстаршин, яких захоплено в полон при зліквідуванні німецького панцерного авта біля Кам'янки.
Командування УПА, - к-р ВО ІV майор Гуцул, к-р старшинської школи майор Поль, - постановили прийняти бій.
Ранком 9 липня німецькі частини, що наступали зі сторони Болехова, заатакували курінь сотн. Різуна, що заздалегідь зайняв дуже вигідні для оборони й добре замасковані позиції в околиці гори Лопата. Німці попали тут відразу під дуже цільний вогонь повстанських сотень. Перегрупувавшись, німці пробували наступати вдруге, та по кількох годинах безуспішного наступу з великими втратами відступили. В наступ пішов полк мадярів. Та після барабанного вогню повстанської артилерії мадяри в неладі втекли, викликаючи цим замішання й серед німців. (Між УПА та мадярами був вже тоді договір про взаїмний ненапад і мадярське командування полка обіцяло вже перед боєм втікати в неладі як тільки УПА обстріляє їх нешкідливим для них гарматиім вогнем).
Після пополудня, одержавши допомогу зі сторони Либохори, німці поновили свій наступ. Тимчасом сотні УПА вспіли вже відтягнути всю свою важку зброю до бункрів на горі Лопаті і тепер, нібито під тиском наступаючих німців, охоронні частини перевели пляновий відступ до бункрів. В розгарі наступу німці підсунулись за ними аж під бункри і - в вогні гармат і скорострілів, що висунулись з бункрів, дуже густо встелили своїми трупами все підніжжя Лопати. Зрозумівши безглуздя фронтового наступу на лінію бункрів, німці відступили до сіл Камінка, Бряза і Либохора.
Ніччю підтягнули німці під Лопату важку артилерію. А повстанці в той же час, сподіючись цього, опустили Лопату, неспостережно перейшли на тили німецької артилерії і, коли вранці німці почали основний обстріл Лопати, повстанці позривали на шляхах всі мости, відтинаючи так сполуку німецьких частин з запілпям. Щойно по "здобутті" порожніх бункрів на Лопаті німці зорієнтувалися в положенні й почали відступ. Та тут, при кожному зірваному мості сипався на них вогонь розсіяних по горах повстанських скорострільних гнізд.
12 липня з Долини прибула нова німецька дивізія. Та вона не пішла в наступ, а ограничилась до кількаденного обстрілювання гарматнім вогнем недавніх повстанських позицій, знищивши при тому до тла приміщення старшинської школи та лічниці. На щастя всю залогу старшинської школи було вже перед тим переведено на верхи Яворинки, а ранених перевезено з лічниці на села Липу, Лужки і Слободу.
14 липня відступили на Болехів дві перші німецькі дивізії, а 16-го третя дивізія до Долини. При тому, на частини, які відступали на Болехів, зорганізовано було ще одну засідку між Брязою і Тисовом, яка нанесла ворогові, що спокійно маршував, ще один болючий удар. Втрати німців в тих шестиденних боях були величезні. Частини УПА втратили ледве кількадесять бійців вбитими і раненими.
Наведені детальні описи трьох більших боїв УПА з німцями, в яких німці наступали силами дивізій, ілюструють партизанську тактику боїв УПА, завдяки якій відділи УПА при мінімальних власних втратах могли наносити ворогові дуже дошкульні удари.
З більших боїв групи УПА-Північ слід згадати бій між селами Карпилівка і Ленчин, бій між Немовичами й Малинськом, та бій юнаків між Вількою і Яполоттю.
Бій між селами Карпилівка і Ленчин на Рівенщині звели відділи УПА з сильним загоном большевицьких партизан-парашутистів 14 червня 1943 р. Большевицький загін в запеклому бою розгромлено, на полі бою залишили большевики 6 вбитих і 36 ранених своїх бійців. Повстанці здобули у ворожому таборі канцелярію, багато зброї, муніції та награбоване в довколишніх селян майно. В канцелярії було багато цінних документів про пляни большевицьких парашутистів щодо боротьби проти визвольних змагань українського народу.
Бій між станціями Немовичі й Малинськ на залізничному шляху Рівне-Сарни звели дві сотні УПА - сотня Дороша і сотня Яреми з каральним відділом німецького гештапа силою 150 люда. Ніччю з 23 на 24 червня 1943 р. зірванням шин здержано гестапівський відділ, що їхав палити села, і знищено його дощенту. Добиччю повстанців була велика кількість німецької автоматичної зброї та амуніції. В бою були ранені оба командири УПА Дорош і Ярема.
В бою між селами Вілька і Яполоть на Рівенщині в дні 18 липня 1943 р. юнацька вишкільна група УПА під командуванням к-ра Цигана розбила відділ німецької жандармерії. Німці втратили 19 вбитими і більшу кількість раненими, яких, тікаючи, забрали зі собою. Це була перша "практична вправа" вишкільного відділу молодих українських юнаків, які рішили розмовляти з окупантом - зброєю.
Звичайно відділи УПА виминали великих боїв, а надто боїв з німецькою армією. Удари УПА були спрямовані насамперед проти німецької адміністрації і проти німецької поліції. Низка більших боїв з військовими частинами піднесла авторитет УПА в очах своїх і чужих, бо всі побачили, що УПА спроможна успішно протиставитись навіть більшим німецьким військовим з'єднанням, які послуговуються важкою артилерією, танками і навіть літаками.
Сили УПА зросли на початку 1944 р. до кругло 50 куренів власних та 15 куренів заприязнених народів. В хвилі приходу большевиків на західньо-українські землі кількість бійців УПА доходили до 80.000 українців і около 20.000 чужонаціонального елементу. Крім цього до диспозиції командування УПА стояла сітка українського підпілля, революційної ОУН та її симпатиків, кількістю понад 100.000 люда. Таку оцінку знаходимо теж в документах з тодішніх часів німецької військової та поліційної розвідки.
Для вишколу командирів було зорганізовано за німецької окупації низку підстаршинських шкіл та три старшинські: старшинська школа УПА-Північ під керівництвом пор. Польового і полк. Гончаренка-Ступницького, старшинська школа УПА-Захід під керівництвом пор. Хмеля і старшинська школа "Олені" під керівництвом пор. Польового. Докладніше про ті школи подано в окремому розділі нашого начерку, присвяченому розглядові організаційної побудови УПА.
Петро Мірчук. Українська Повстанська Армія 1942-1952.
http://lib.oun-upa.org.ua/mirczuk/r104.html